Вирок № 24479172, 29.05.2012, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 29.05.2012 Справа № 1622/1701/2012

В И Р О К

Іменем України

29 травня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Савченка А.Г.

при секретарі Дудка А.С.

за участю прокурора Чічіль М.В.

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2

підсудного ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, ніде не працює, не судимого

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. ч. 2 і 3 ст. 365 КК України,

в с т а н о в и в :

Підсудний ОСОБА_2, обіймаючи згідно з наказом начальника УМВС України в Полтавській області № 64 о/с від 27 липня 2001 року посаду оперуповноваженого відділу по боротьбі з організованими злочинними угрупуваннями в пріоритетних напрямках економіки УБОЗ УМВС України в Полтавській області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, здійснюючи функції представника органу держаної влади, яким відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію»є міліція в Україні і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, положень Закону України «Про міліцію», відповідно до яких основним завданням міліції є запобігання правопорушенням та їх припинення; діяльність міліції будується на принципах законності і свої завдання вона виконує неупереджено, у точній відповідності з законом, у зв'язку з чим ніякі виняткові обставини не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій, порушуючи дану ним присягу працівника органів внутрішніх справ України завжди суворо дотримуватися Конституції України та чинного законодавства, з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимог статутів і наказів, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок, діючи з прямим умислом, з метою показати уявну видимість успішної діяльності по розкриттю тяжких злочинів і покращення показників роботи відділу ОЗУ в пріоритетних напрямках економіки УБОЗ УМВС України в Полтавській області, порушуючи умови, випадки і порядок застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу та спеціальних засобів; в порушення встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку діяльності органу дізнання при проведенні перевірок по заявах, повідомленнях і іншій інформації про злочини та розслідуванні кримінальних справ; усупереч вимогам Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»від 18 лютого 1992 року, якими, зокрема визначені принципи оперативно-розшукової діяльності -законність, дотримання прав і свобод людини, перевищуючи свої службові повноваження, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, застосував до потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконні методи дізнання, у вигляді психічного тиску та фізичного насильства, що спричинило тяжкі наслідки за наступних обставин:

Е п і з о д № 1. 18 листопада 2001 року, приблизно о 10 год. 30 хв., ОСОБА_2 разом з оперуповноваженим в ОВС УБОЗ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_6, кримінальна справа щодо якого виділена в окреме провадження, у зв'язку із проведенням відділом по боротьбі з організованими злочинними угрупуваннями в пріоритетних напрямках економіки УБОЗ УМВС України в Полтавській області перевірки причетності ОСОБА_3 до вчинення 12 листопада 2001 року замаху на викрадення газоконденсату з газоконденсатопроводу Селещина - Солоха ГПУ «Полтавагазвидобування»неподалік від с. Бричківка Полтавського району Полтавської області, доставили останнього в УБОЗ УМВС України в Полтавській області за адресою м. Полтава, вул. Жовтнева, 38.

У приміщенні службового кабінету № 24, ОСОБА_2 спільно із ОСОБА_6, кримінальна справа відносно якого виділена у окреме провадження, не зважаючи на запевнення ОСОБА_3 про непричетність до вчинення злочинних діянь, безпідставно підозрюючи останнього у скоєнні замаху на крадіжку, став психічно тиснути на нього, висловлюючи реальні погрози застосування фізичного насильства на його адресу, примушуючи таким чином потерпілого давати неправдиві пояснення про вчинення злочину, якого він насправді не вчиняв.

Після відмови потерпілого ОСОБА_3 давати неправдиві пояснення, ОСОБА_2, всупереч вимог ст. ст. 12, 13 Закону України «Про міліцію», положеннями яких передбачено виключні випадки застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, а саме: для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов'язків, наказав ОСОБА_3 стати спиною до стіни, після чого кулаками рук з великою силою став наносити потерпілому удари в область грудної клітки, ребер та нирок, в наслідок чого останній відчував нестерпний біль. Під час застосування фізичного насильства ОСОБА_3 прохав зупинитись ОСОБА_2, але останній продовжував наносити йому удари по тулубу, нанісши їх не менше восьми.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 673 від 17 березня 2004 року ОСОБА_3 заподіяно тілесне ушкодження у вигляді перелому 10-го ребра зліва, яке за ступенем тяжкості кваліфікуються як ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Е п і з о д № 2. В цей же день, приблизно о 14 год., він же, продовжуючи свою злочинну діяльність, спільно з оперуповноваженим в ОВС УБОЗ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_6, кримінальна справа щодо якого виділена в окреме провадження, у зв'язку із проведенням відділом по боротьбі з організованими злочинними угрупуваннями в пріоритетних напрямках економіки УБОЗ УМВС України в Полтавській області перевірки причетності ОСОБА_4 до вчинення 12 листопада 2001 року замаху на викрадення газоконденсату з газоконденсатопроводу Селещина - Солоха ГПУ «Полтавагазвидобування»неподалік від с. Бричківка Полтавського району Полтавської області, доставили останнього в УБОЗ УМВС України в Полтавській області за адресою м. Полтава, вул. Жовтнева, 38.

У приміщенні службового кабінету № 24 ОСОБА_2, незважаючи на запевнення ОСОБА_7 про непричетність до вчинення злочинних діянь, безпідставно підозрюючи останнього у скоєнні замаху на крадіжку, став психічно тиснути на останнього, висловлюючи реальні погрози застосування фізичного насильства. При цьому ОСОБА_2 наказав потерпілому стати спиною до стіни, підняти одну ногу та витягнути руки вперед і таким чином почав примушувати ОСОБА_7 давати неправдиві пояснення про вчинення злочину, якого останній насправді не вчиняв.

Після відмови потерпілого ОСОБА_7 давати неправдиві пояснення ОСОБА_2 всупереч вимог ст. ст. 12, 13 Закону України «Про міліцію», положеннями яких передбачено виключні випадки застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, а саме: для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов'язків, кулаками рук, з великою силою став наносити ОСОБА_7 удари в область грудної клітки, внаслідок чого останній відчував нестерпний біль. Під час застосування фізичного насильства ОСОБА_4 прохав ОСОБА_2 припинити це, але останній продовжував наносити удари по тулубу потерпілого, нанісши приблизно п'ять ударів.

Е п і з о д № 3. 1 грудня 2003 року, приблизно о 19 год., взятий під варту обвинувачений у кримінальній справі № 031330469 за ч. 5 ст.185 КК України ОСОБА_5 колишніми працівниками УБОЗ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_8 та ОСОБА_6, справа щодо яких виділена в окреме провадження, був доставлений у кабінет № 21 приміщення УБОЗ УМВС України в Полтавській області за адресою м. Полтава, вул. Жовтнева, 38. У кабінеті також знаходились колишні працівники УБОЗ ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_2 Останній, діючи за попередньою змовою групою осіб, з іншими чотирма працівниками УБОЗ УМВС України в Полтавській області - уже засудженими ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та нині підсудним ОСОБА_6, кримінальні справи відносно яких виділені в окреме провадження, з метою примусити ОСОБА_5 давати неправдиві показання щодо вчинення ним інших злочинів, яких останній не вчинював, став психічно тиснути на потерпілого, погрожуючи застосувати насильство. Але, ОСОБА_5 відмовився виконати незаконні вимоги працівників міліції.

Незважаючи на щирі запевнення ОСОБА_5 про його непричетність до вчинення злочинів, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_8, ОСОБА_6. та ОСОБА_10 вирішили морально зламати ОСОБА_5, щоб примусити остатнього давати неправдиві свідчення про нібито вчинені ним злочини шляхом заподіяння потерпілому сильного фізичного болю. Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 спільно з іншими працівниками УБОЗ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 всупереч вимог ст. ст. 12, 13 Закону України «Про міліцію», положеннями яких передбачено виключні випадки застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, а саме: для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов'язків, явно виходячи за межі наданих їм прав та службових повноважень, застосували відносно потерпілого фізичне насильство: жорстоко били руками і ногами по голові, тулубу та кінцівках, а також застосовували тортури, які мали характер особливого мучення, фізичного та морального страждання, знущання у вигляді надівання на голову потерпілого протигазу із вдуванням під його маску диму цигарок, періодичним перекриттям доступу повітря таким чином, щоб ОСОБА_5 не мав можливості дихати, одночасно вчиняючи відносно нього психічне насильство, примушувати давати неправдиві свідчення під погрозами продовження фізичного насильства.

Так, спочатку ОСОБА_8, перевищуючи владу та свої службові повноваження, зафіксував на руках ОСОБА_5, завівши їх за спину, спеціальні засоби - наручники. Потім ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 поклали потерпілого ОСОБА_5 на підлогу обличчям до низу. ОСОБА_2, продовжуючи свою злочинну діяльність, став на ноги ОСОБА_5, щоб завадити йому рухатись та вивільнитись, при цьому наніс декілька ударів по кінцівках нижче колін. Після цього ОСОБА_10, якому ОСОБА_8 передав маску протигазу, надів її на голову ОСОБА_5 ОСОБА_8, притримуючи лежачого на підлозі ОСОБА_5 від спроб вивільнитися, періодично почав перекривати доступ повітря потерпілому шляхом затискання отвору трубки гофрованого шлангу протигазу таким чином, щоб останній не мав можливості дихати та одночасно, прикуривши цигарку, почав вдувати дим у гофровану трубку маски протигазу, у результаті чого ОСОБА_5 задихався та відчував нестерпний біль. ОСОБА_2 у цей час продовжував стояти на ногах у потерпілого, а ОСОБА_6 примушував ОСОБА_5 давати неправдиві показання. Дані заходи фізичного та психологічного примусу застосовувалися до потерпілого ОСОБА_5 протягом 30 хвилин.

Згідно висновків судово-медичних експертиз № 3116 від 5 грудня 2003 року та № 505 від 3 березня 2004 року потерпілому ОСОБА_5 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді механічної асфіксії з розвитком післятравматичної енцефалопатії, крововиливів у голосові складки, чисельні крововиливи у з'єднувальну оболонку очей та шкіру під нижньощелепні ділянки справа та зліва, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент їх спричинення.

Допитаний в ході судового розгляду справи підсудний ОСОБА_2 вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а також заявлений по справі прокурором цивільний позов визнав повністю, підтвердивши факти їх вчинення за обставин, викладених вище. При цьому він зазначив, що дійсно, виконуючи вказівки свого керівництва по покращенню розкриття злочинів та показників оперативної діяльності підрозділу, в якому він на той час проходив службу, він дійсно застосовував насильство щодо потерпілих способом і за обставин, на які вказано вище, а також спільно з особами, справа щодо яких виділена в окреме провадження. Він визнав як факт висловлювання погроз потерпілим, так і нанесення їм ударів та заподіяння тілесних ушкоджень тим способом і в тій кількості, в якій вони у них виявлені. Щиро розкаявся у вчиненому та просив його суворо не карати, посилаючись при цьому на свій складний сімейний стан (має на утриманні батька інваліда та матір, яка також являється інвалідом та має пенсійний вік), стан здоров'я, який у нього, не зважаючи на вік, різко погіршився, а також на обставини вчинення ним злочину, а саме спонукання до цього керівництвом підрозділу, в якому він служив.

Потерпілий ОСОБА_5, чиї показання були досліджені в суді в порядку статті 306 КПК України (том 3 а. с. 113-122, 124-128), показав, що 1 грудня 2003 року його, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, з якими він разом притягався до кримінальної відповідальності, було перевезено з ІТТ Лохвицького РВ УМВС України в Полтавській області в м. Полтаву, в Полтавський УБОЗ. Доставляли їх працівники підрозділу «Сокіл», а також працівники УБОЗ ОСОБА_8 та ОСОБА_6 Останній разом з працівником УБОЗ ОСОБА_13 зразу ж завів його в кабінет № 21 на 2-му поверсі, де знаходився ОСОБА_9, який працював за комп'ютером і якого вони попросили поспостерігати за ним, доки в кабінет зайдуть інші працівники УБОЗ, вийшовши зразу ж після цього з кабінету. Він сидів на стільці біля столу, за яким на комп'ютері працював ОСОБА_9 В кабінеті голосно звучала музика. Через деякий час в кабінет зайшли ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_8, який зразу ж запитав, чи буде він давати пояснення по справі. При цьому його пересадили на інший стілець, який стояв під стіною. Всі, хто знаходився в кабінеті, крім ОСОБА_9, який продовжував працювати за комп'ютером, обступили його і чекали відповіді, категорично вимагаючи при цьому від нього зізнання у вчиненні злочину в складі організованої злочинної групи з іншими особами, які разом з ним також були доставлені в УБОЗ. Коли він відмовився визнавати вину у тому, що йому пропонували і заявив про необхідність присутності під час його допиту адвоката, до нього підійшов ОСОБА_10 і обнявши за шию, притиснув його до себе і сказав, що він його адвокат. Після цього ОСОБА_8, дістав із якогось ящика ковдру і розіслав її на підлозі. Його підвели до неї і повалили на ковдру обличчям вниз. ОСОБА_8 йому лежачому одіг на руки наручники, завівши при цьому руки за спину, ОСОБА_14, став на ноги, а ОСОБА_10 колінами на спину. При цьому він надів йому на голову протигаз, який перед цим йому передав ОСОБА_8, діставши його з ящика. ОСОБА_6 стояв поруч. Далі домагаючись від нього зізнання у тому ж, ОСОБА_8 перетиснув на деякий час трубку на протигазі, припиняючи таким чином доступ повітря та переконуючи при цьому у серйозності наміру застосувати до нього тортури та втілити в життя ті погрози, які вони висловлювали йому в автомобілі, ще під час його перевезення з Лохвицького райвідділу міліції. Оскільки і після цього він продовжував мовчати, то останній, звертаючись до когось із присутніх, запропонував запалити цигарку і впустити дим в трубку протигазу. Він, лежачи на підлозі, через запітнілі скельця протигазу нечітко бачив як до нього хтось наблизився в черевиках чорного кольору і після цього йому впустили дим в трубку протигазу. З цього часу він перестав бачити будь що, оскільки через скельця не було видно не тільки від того, що вони покрились спаринами поту, а й через дим, який поступив під маску протигазу. Так як трубка була перетиснута і припинився доступ повітря, він почав задихатись і втрачати свідомість, у нього почались судоми і він на деякий час знепритомнів. Коли за допомогою води, якою його обливали, він повернувся до свідомості, то лежачи на підлозі, відчував нестерпний біль і муки. Всі, хто застосовував тортури до нього, знаходились поруч. ОСОБА_9 продовжував, сидячи за столом, працювати на комп'ютері, як і до того, коли інші працівники УБОЗ розпочали знущатись над ним. Поруч з ним на стільці сидів ОСОБА_8, який запитував чи буде він зізнаватись у скоєнні тих вигаданих ними злочинів, вину в яких йому пропонували взяти на себе. Від безвиході і з метою зберегти своє життя, він погодився на їх вимоги. Тоді ОСОБА_6 допоміг йому піднятись з підлоги. Його підвели до столу і посадили на стілець. ОСОБА_6 дав йому папір і ручку та почав диктувати зміст показань, які він повинен був написати, зізнаючись у тому, чого ніколи не вчинював, тобто в скоєнні крадіжки нафтового і газового обладнання з метою подальшого його збуту. В цей час в кабінет забіг ОСОБА_14, щось сказав ОСОБА_6, схопив кабель від комп'ютера і всі, крім ОСОБА_9, вибігли з кабінету. Він залишився з ОСОБА_9, який продовжував працювати за комп'ютером і який з ним не спілкувався. Останній також не звертав на нього ніякої уваги і ніяких вимог чи то про написання пояснень, чи будь-яких інших, не заявляв. Потім в кабінет зайшли ОСОБА_13 та ОСОБА_6, які вивели його з кабінету та відвезли в Полтавський ІТТ. Через день від слідчого ОСОБА_16. він дізнався про те, що від тортур 1 грудня 2003 року в сусідньому кабінеті загинув ОСОБА_11 і він дав показання з приводу застосування до нього в той же час недозволених методів досудового слідства та заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень.

Потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_3, чиї показання також були досліджені в суді в порядку статті 306 КПК України (том 3 а. с. 8-11, 13-14, 46; том 2 а. с. 18-28, 30-39), підтвердили факт застосування щодо них насильства та заподіяння їм тілесних ушкоджень підсудним та іншими особами, справа щодо яких виділена в окрема провадження, за обставин, викладених вище.

Оскільки фактичні обставини справи та розмір цивільного позову ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, підсудний та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності їх позиції немає та їм роз'яснено про позбавлення права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку, суд відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України визнав за недоцільне дослідження доказів стосовно цих фактичних обставин справи.

Виходячи з наведеного, суд вважає доказаною вину підсудного у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин і способом та з мотивів вказаних вище, і кваліфікує його діяння за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, групою осіб з метою залякування потерпілого, а також за ч. ч. 2 і 3 ст. 365 КК України як перевищення влади та службових повноважень, які виразилися в умисному вчиненні службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень та застосування насильства, яке супроводжувалось болісними і такими, що ображають гідність потерпілого діями, внаслідок чого спричинені тяжкі наслідки охоронюваним законом правам і інтересам окремих громадян -потерпілому ОСОБА_5 у вигляді заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, а також потерпілим ОСОБА_4 побоїв та ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Обставинами, які пом'якшують покарання підсудного, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину через службову залежність.

Обставин які обтяжують покарання підсудного, суд не знаходить.

Виходячи з загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, суд враховує конкретні обставини справи, характер і тяжкість вчиненого ним злочину, особу винного та обставини, що впливають на призначення покарання.

Суд приймає до уваги, що скоєні ОСОБА_2 злочини є тяжкими.

Суд враховує також, що підсудний вперше притягується до кримінальної відповідальності, конкретні обставини вчинення злочину, його поведінку під час скоєння злочину і після цього, яке суд розцінює як дійове каяття, позитивну характеристику його особи, наявність на його утриманні батька -інваліда учасника бойових дій, матері-пенсіонерки, стан його здоров'я і приходить до висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі, яке буде необхідним й достатнім для його виправлення, попередження вчинення нових злочинів та соціальної реабілітації.

При призначенні покарання суд також враховує час, що минув після вчинення злочинів, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням особи підсудного вважає за можливе призначити йому основне покарання відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої ч. 2 ст. 121 та ч. 3 ст. 365 КК України.

Цивільний позов прокурора про відшкодування витрат, понесених на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Судових витрат і речових доказів по справі немає.

Керуючись статтями 321, 323 та 324 КПК України, суд,

з а с у д и в :

ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. ч. 2 і 3 ст. 365 КК України і засудити його:

за ч. 2 ст. 121 КК України з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України на три роки шість місяців позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 365 КК України (в редакції до 7 квітня 2011 року) на три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади у правоохоронних органах на три роки;

за ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції до 7 квітня 2011 року) на три роки чотири місяці позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади у правоохоронних органах на три роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України -за сукупністю злочинів остаточне покарання визначити шляхом поглинення менш суворого порання більш суворим у виді трьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади у правоохоронних органах на три роки.

Відповідно до статті 54 КК України позбавити ОСОБА_2 спеціального звання -старшого лейтенанта міліції.

Строк відбування покарання рахувати з 5 жовтня 2011 року, зарахувавши в нього час перебування засудженого під вартою, в зв'язку з обранням щодо нього запобіжного заходу -взяття під варту (том 11 а. с. 50-54, 63-65).

Задовольнити заявлений заступником прокурора області цивільний позов про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину і стягнути з засудженого на користь держави в особі фінансового управління Полтавської РДА р/р 31417544700395, банк отримувача ГУДКСУ в Полтавській області, одержувач УДКСУ у Полтавському районі код банку 38019526, МФО 831019, КБК 24060300 (інші надходження) 557,94 грн.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засудженого у вигляді взяття під варту, залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено в апеляційний суд Полтавської області через районний суд протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

СуддяА.Г. Савченко