Постанова № 24463245, 30.05.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2012 р. Справа № 5019/1949/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 на рішення господарського суду Рівненської області від 21.02.12 р.

у справі № 5019/1949/11 (суддя Мамченко Ю. А. )

позивач Публічне акціонерне товариство "Дельта банк"

відповідач Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

про стягнення в сумі 284 892 грн. 78 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_5,представника, довіреність в справі

відповідача - ОСОБА_6, представника,довіреність в справі

ліквідатора Прокопчука О.М.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року у справі № 5019/1949/11 (суддя Мамченко Ю.А.) задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (м.Київ) та стягнуто на його користь з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м.Рівне ) заборгованість за Кредитним договором №63СМБ-АП3 від 04.09.2008 року в загальній сумі 35741,16доларів США , що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 284892,78 гривень, в тому числі: основного боргу в розмірі 28851,62 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 229976,26 гривень, процентів за користування кредитними коштами в сумі 6231,52 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 49671,45 гривень, пені по несвоєчасно сплаченому кредиту в сумі 281 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 2241, 52 гривень, пені по несвоєчасно сплаченим відсоткам в розмірі 376,81 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 3003,55 гривень. Також, стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 2848,93 гривень витрат на оплату державного мита та 236 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Задовольняючи позов та застосовуючи норми ст.174,193,216,230-232 Господарського кодексу України, ст. 11, 525,526,546,549,1050,1054 Цивільного кодексу України ,місцевий господарський суд вважав, що відповідно до Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку від 30.06.2010 року, ПАТ "Дельта Банк" набуло статусу нового кредитора та відповідно всіх процесуальних прав та обов'язків позивача для стягнення заборгованості з відповідача та дійшов висновків про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 умов кредитного договору про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії №63СМБ-АПЗ від 04.09.2008 року в частині порушення строків повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування. При цьому, суд вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, якою вважає оскаржуване рішення в частині стягнення на користь позивача пені та відсотків ухваленим за неповним з'ясуванням обставин, що мають значення по справі, із порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Звертає увагу, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом за її відсутності, хоча заявлялося клопотання про відкладення судового розгляду через неможливість явки у судове засідання. Означене, на думку апелянта, призвело до прийняття незаконного рішення , при прийняті якого не було з'ясовано чи правомірно нараховані відсотки та пеня.

Зазначає, що господарський суд Рівненської області задоволив вимоги позивача по стягненню з ФОП ОСОБА_2 пені та відсотків, однак, не перевірив чи направлявся розрахунок пені та відсотків на адресу апелянта і чи погоджується апелянт з такими нарахуваннями. Всупереч вимогам ст. 54 ГПК України розрахунків заборгованості по процентах за корисування кредитними коштами та пені відповідач не отримувала, а тому не змогла подати обґрунтованого заперечення на суми, нараховані позивачем.

Вказує, що розмір заборгованості по відсотках, пені за несвоєчасну сплату кредиту та пені за несвоєчасну сплату відсотків є завищеними та необґрунтованими, адже жодного детального розрахунку, як пені ,так і нарахованих відсотків, апелянту не надавалося. У зв'язку з тим, що скаржник не був присутнім на судовому засіданні через поважність причин, про що зазначав в клопотанні, він не міг звернути увагу суду на неправомірність нарахувань пені та відсотків по кредитному договору.

При цьому, вважає обґрунтованими стягнення основної суми заборгованості в сумі 28851,62 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 229976,26 гривень.

Просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року у даній справі в частині стягнення із відповідача на користь позивача відсотків та пені та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та відсотків.

Письмовим відзивом на апеляційну скаргу від 03 травня 2012 року представник публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» звертає увагу, що апеляційна скарга на рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року у даній справі подано не уповноваженою особою з огляду на те, що постановою господарського суду Рівненської області від 14 грудня 2011 року у справі № 5019/2638/11 фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 визнано банкрутом, введено ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Прокопчука Олега Михайловича. Вважає, що відповідно до норм ст.25 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» повноваження керівника апелянта повинен виконувати арбітражний керуючий. На час подачі апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 не мала необхідних на це повноважень. Інші доводи апеляційної скарги вважає надуманими та спрямованими на затягування судового процесу. Просить рішення у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 травня 2012 року розгляд справи відкладено на 30 травня 2012 року, витребувано у позивача виписку про нарахування відсотків та докладний розрахунок пені по кредитному договору та визнано обов»язковою явку у судове засідання арбітражного керуючого Прокопчука Олега Михайловича.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав і просить її задоволити.

Представник публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» вказував на надуманість доводів скарги та законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у даній справі та просив залишити його без змін.

Ліквідатор ФОП ОСОБА_2-арбітражний керуючий Прокопчук О.М. суду пояснив, що про дану судову справу йому відомо не було. Він особисто ні ФОП ОСОБА_2 , ні будь-кому іншому повноважень на підписання апеляційної скарги не надавав, а тому дану апеляційну скаргу він не підтримує.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, арбітражного керуючого Прокопчука О.М.,обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04.09.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено кредитний договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії №63СМБ-АПЗ , за умовами пункту 1.1 Банком було відкрито відповідачу відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію , в межах, якої надано кредитні кошті у сумі 30000 доларів США , що зменшується відповідно до графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у Додатку №1 до цього Договору, зі сплатою 11,5 % процентів річних - у гривнях; 15,0 % річних - у євро та 16,0 % річних у доларах США з кінцевим строком повернення кредиту до 03.09.2018 року.

Додатком 1 до Договору товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та відповідач погодили графік зменшення ліміту кредитування (повернення заборгованості за кредитом) та встановили щомісячний мінімальний розмір повернення кредиту на рівні 263,16 доларів США .

За пунктом п.2.1 Договору видача кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами, у будь-якій з валют кредиту, передбачених п.1.1. цього Договору, у сумі, що не перевищує невикористаний ліміт кредитування. Невикористаний ліміт кредитування на дату видачі відповідного траншу визначається у валюті цього траншу за офіційним курсом НБУ гривні до валюти цього траншу або за крос-курсом валюти, в якій встановлено ліміт кредитування валюти траншу, який надається визначеного через курси цих валют до гривні за офіційним курсом НБУ. Підставою для видачі кожного окремого траншу є заява позичальника. Строк розгляду банком заяви не може перевищувати 2 робочих днів.

Відповідно до п.2.3,2.4 Договору надання кожного траншу здійснюється шляхом: перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника №2600401300428 , відкритий в Рівненській філії ТОВ "Укрпромбанк", код банку в системі електронних платежів (МФО 333711); шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів позичальника та строк користування кредитною лінією починається з моменту перерахування коштів з позичкового рахунку.

13.10.2009 року між сторонами укладено Додатковий договір №1 до кредитного Договору № 63 СМБ-АПЗ від 04.09.2008 року , пунктом 2 якого сторони домовилися викласти Додаток №1 до Кредитного договору кредиту у новій редакції та погодили новий Графік зменшення ліміту кредитування.

На виконання умов Договору Банк за письмовими заявками від 04.09.2008 року та 08.09.2008 року ФОП ОСОБА_2 надав Позичальнику кредитні кошти в розмірі 10000 дол. США, що стверджується розпорядженням бухгалтерії від 04.09.2008 року та в розмірі 20000 дол. США, що стверджується розпорядженням бухгалтерії від 09.09.2008 року.

В подальшому, 30.06.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" , AT "Дельта Банк" та Національним банком України було укладено трьохсторонній Договір про передачу Активів та Кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку (зареєстрований за №2258 від 30.06.2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_10).

За умовами п.4.1., 4.2 Договору про передачу Активів ТОВ "Укрпромбанк" передає (відступає) Дельта Банку права вимоги до Боржників. При цьому, Дельта Банку переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ "Укрпромбанк") від Боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за Кредитними та Забезпечувальними Договорами.

Відповідно до положень п.4.3 Договору про передачу активів Дельта Банку у власність переходять (відступаються) права вимоги за зобов'язаннями, визначеними Договором в обсязі та на умовах, що існували на момент передачі.

Згідно ст. 512,513 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), який вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Ст.514 та ст.516 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, а заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно Додатку №1 до Договору про передачу активів Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" ПАТ "Дельта-Банк" за Актом приймання-передачі від 23.09.2010 року (а.с.32, 33) передано Кредитний договір №63СМБ-АП3 від 04.09.2008 року, Додатковий договір від 13.10.2009 року до кредитного договору №63СМБ-АП3 від 04.09.2008 року, Іпотечний договір №63/Zсмбіп-08 від 04.09.2008 року, Договір поруки №№63/Zпор-08-1 від 31.10.2008 року та кредитну справу на 257 аркушах.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" набуло статусу Нового кредитора за Кредитним договором № 63 СМБ-АП3 від 04.09.2008 року ( з змінами та доповненнями) та відповідно всіх процесуальних прав та обов'язків позивача для стягнення заборгованості з відповідача.

Відповідно до п.6.1.1 Договору позичальник зобов'язаний використати кредит за цільовим призначенням і своєчасно повернути фактичну заборгованість за кредитом відповідно до умов даного Договору.

Пунктом 6.1.3. Договору на позичальника покладено обов'язок достроково повернути всю заборгованість за цим Договором, а саме: повернути всю суму кредиту, сплатити усі нараховані проценти, штрафні санкції, а також сплатити усі інші платежі, передбачені даним Договором, у випадках та в порядку, передбачених п.9.2 цього Договору. Невиконання позичальником зобов'язань, передбачених цим пунктом, є підставою для примусового стягнення всієї заборгованості за цим Договором.

Відповідно до положень п.9.2. Договору кредиту Банк має право зупинити подальше кредитування Позичальника та/або вимагати дострокового повернення Кредиту, сплати процентів, комісії за управління кредитом та штрафних санкцій, що передбачені Договором, а також відшкодування збитків, завданих Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником та/або іншими особами, що є поручителями Позичальника умов даного договору та/або угод (договорів), укладених у забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за цим Договором, а Позичальник зобов'язаний протягом 10 календарних днів, з дати надіслання Банком відповідної вимоги, повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась та сплатити проценти та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані Банку, у разі настання будь-якого з наступних випадків: зокрема, п.п. 9.2.1. порушення Позичальником строків (термінів) платежів, що встановлені даним Договором.

Положеннями п.4.4., п.4.6, п.6.1.2 кредитного договору №63СМБ-АП3 від 04.09.2008 року сторонами погоджено розміри, порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом.

З додаткового договору № 1 від 13.10.2009 року до кредитного договору ( а.с.19) вбачається, що на час укладення додаткового договору у відповідача існувала прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів та прострочених процентах за користування кредитом у розмірі 789,48 і 716,49 доларів США.

Тобто, протягом тривалого часу відповідачем допущено порушення умов кредитного договору в частині дотримання строків погашення основного боргу по кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

04 квітня 2011 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" зверталося до відповідача з претензією на суму 264515,1 гривень та у зв»язку із порушенням позичальником п.6.1.1, 6.1.2 кредитного договору пропонувало погасити заборгованість по кредиту у повному обсязі та проценти за користування кредитними коштами.

Ст. 509 ЦК України та ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Положення даної статті кореспондуються з положеннями ст.193 ГК України.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання.

Ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Однак, всупереч умовам кредитного договору №63СМБ-АП3 та наведеним нормам Закону відповідачем не виконані його зобов»язання за договором в частині дотримання строків повернення кредиту та сплати процентів за його користування.

Розрахункок заборгованості за договором кредиту №63СМБ-АП3 від 04.09.2008 року ( а.с. 5) вказує на наявність у відповідача перед позивачем основного боргу у розмірі 28851,62 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 229976,26 гривень та заборгованості по процентах за користування кредитними коштами у розмірі 6231,52 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 49671,45 гривень.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки заборгованості по процентах, колегія суддів знаходить їх обґрунтованими та зрозумілими.

За таких обставин апеляційний господарський суд вважає правомірним стягнення судом першої інстанції із відповідача на користь позивача основного боргу по кредитному договору та процентів за користування кредитними коштами у вказаному розмірі.

Також, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що розмір основного боргу по кредиту на рівні 28851,62 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 229976,26 гривень, апелянтом не заперечується.

Відповідно до п.8.1. Договору у випадку порушення термінів повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за весь час прострочення.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом п.8.1. Договору передбачено, що у випадку порушення термінів повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за весь час прострочення.

Відповідно до вимог ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши здійсненний позивачем розрахунок пені за прострочення повернення кредиту та несвоєчасну сплату процентів, знаходить ці розрахунки обґрунтованими та здійсненими відповідно до умов кредитного договору та наведених положень закону.

За таких обставин колегія суддів вважає правомірним стягнення судом першої інстанції із відповідача на користь позивача пені по несвоєчасно сплаченому кредиту в сумі 281 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 2241, 52 гривень, пені по несвоєчасно сплаченим відсоткам в розмірі 376,81 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 3003,55 гривень.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про порушення судом засад змагальності судового процесу та ухвалення рішення у відсутності відповідача або його представника, що позбавило його можливості висунути заперечення щодо позовних вимог в частині стягнення процентів та пені.

Матеріалами справи підтверджено, що судом першої інстанції призначалися судові засідання у даній справі на 20.09.2011 року, 04.10.2011 року, 07.02.2012 року та 14.02.2012 року,21.02.2012 року, а у період із 04.10.2011 року по 17 січня 2012 року провадження у даній справі було зупинено за клопотанням відповідача.

Як вбачається із протоколів судових засідань представник відповідача був присутній лише у судовому засіданні 04.10.2011 року, у якому розглядалося клопотання про зупинення провадження у справі.

При цьому, 19 .09. 2011 року, 07.02.2012 року, 13.02.2012 року, 21.02.2012 року відповідачем, з покликанням на ст.55,59 Конституції України заявлялися клопотання про відкладення розгляду справи.

Виходячи зі змісту статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас, відповідачем не доведено неповноту з'ясування судом першої інстанції інстанцій обставин, що мають значення для справи, та не наведено доказів, які б вказували про неможливість подачі відповідачем доказів, заперечень тощо в спростування позовних вимог у період з 12.09.2011 року (час отримання ухвали про відкриття провадження у справі) по 21.02.2012 року ( час постановлення рішення у справі)

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рівненський апеляційний господарський суд України констатує необхідність застосування судової практики Європейського суду з прав людини у національному законодавстві, як інструменту функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства України.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 -69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, відкладаючи слухання справи за клопотаннями відповідача, всіляко йому сприяв у реалізації його процесуальних прав. Однак відповідач, маючи достатньо часу для висунення свої заперечень в спростування позовних вимог та надання відповідних доказів, цими правами не скористався.

Враховуючи наведене, а також приписи частини 3 статті 22 ГПК України, за якою сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи, колегія суддів відхиляє посилання апелянта щодо позбавлення його права на захист.

Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивача не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

Поряд з тим, апеляційний господарський суд вважає помилковими доводи позивача про необхідність повернення апеляційної скарги на статті 97 ГПК України та не приймає до уваги доводи ліквідатора про не підтримання ним апеляційної скарги .

За приписами ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Ч.5 ст. 28 ГПК України передбачено , що громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Про це йдеться і у п. 1.8 постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року № 18 « Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції «

Оскільки в даному випадку відносно ФОП ОСОБА_2 порушено провадження у справі про банкрутство , а ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом « визначає, що ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку; апеляційний суд вважає,що відповідачка має право самостійно захистити свої інтереси.

Також,апеляційна інстанція зазначає, відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є: забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

За ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

В силу ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів").

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для застосування ст.97 ГПК України та повернення апелянту апеляційної скарги без розгляду .

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу, що постановою Пленуму Верховного суду України № 15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство встановлено , що Закон і ГПК не містять приписів стосовно заборони прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також стосовно вирішення спору за цим позовом по суті. Порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК ухвалою суду зупиняє позовне провадження і роз'яснює позивачу зміст і наслідки частини другої статті 14 Закону. Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини другої статті 14 Закону . ( ст. 54 Пленуму )

У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали суду про порушення справи про банкрутство за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК.

Як свідчать матеріали справи , судом провадження у данній справі порушено 08 вересня 2011 року,тоді, як у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 провадження порушено 16 листопада 2011 року , а відтак, місцевий суд мав право розглядати дану справу на загальних підставах у порядку позовного провадження.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 та скасування чи зміни рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року у справі № 5019/1949/11.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2012 року у справі № 5019/1949/11 залишити без змін , апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.