Рішення № 24462901, 01.06.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.12 Справа№ 5015/1130/12

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», м.Київ

до відповідача : Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Ренесанс», м.Львів

про: стягнення 5435,64 грн .

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар Дубенюк Н.А.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 -представник ( довіреність №261-1-4/21 від 19.12.2011 року)

від відповідача -не з'явився

Суть спору: позов заявлено Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», м.Київ, до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Ренесанс», м.Львів, про стягнення 5435,64 грн. у тому числі : 4424,40 грн -вартість матеріального збитку, 343,83 грн -пені, 260,37 грн -3 % річних, 407,04 грн -інфляційних збитків. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1609,50 грн позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 23.03.2012 р порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 24.04.2012 року. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлено в ухвалі. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 24.04.2012 р та від 16.05.2012 року. За клопотаннями позивача строки вирішення спору продовжено на п»ятнадцять днів , в порядку ст.38 ГПК України суд витребував від Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, вул.Русанівський бульвар, д.8) інформацію щодо наявності страхового полісу №ВВ/1729913, укладеного між ТДВ «СК «Ренесанс»( після перейменування ПАТ «СК «Ренесанс», страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) та інформацію про ліміт відповідальності і розмір франшизи за вказаним полісом.

Позивач вимоги ухвал по справі виконав повністю. З підстав, наведених у позовній заяві позивач ( його повноважний представник у судових засіданнях) заявлені вимоги підтримують та просять задовольнити повністю.

Представнику позивача роз'яснено права та обов»язки сторін, згідно із ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяви про відвід судді не надходили до суду.

29.05.2012 року, за вх.№11840/12, в канцелярії суду зареєстровано лист Моторного (транспортного) страхового бюро України №12473/7-3-11 від 24.05.2012 р з додатком - інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, яка формується на підставі відомостей, отриманих від страховиків -членів МТСБУ .

Позивач у позовній заяві, а його представник у судових засіданнях стверджують, що 04.09.2009 року в м.Києві , ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом -автомобілем «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_1 здійснила зіткнення із автомобілем «Деу», державний номерний знак НОМЕР_2. Вину ОСОБА_2 у вчиненні даного ДТП встановлено постановою Шевченківського районного суду м.Києва у справі №3-11164/09.

Автомобіль «ДЕУ», державний номерний знак НОМЕР_2 було застраховано у Відкритому акціонерному товаристві «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» (після перейменування -Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»), що підтверджується полісом №19G-0174673 від 05.11.2008 року. В результаті ДТП було пошкоджено автомобіль «Деу». Для встановлення вартості матеріального збитку, заподіяного внаслідок ДТП власнику пошкодженого автомобіля , було проведено авто товарознавче дослідження, за висновками якого розмір збитку склав 5135,84 грн. Страхувальнику було оплачено ремонт пошкодженого транспортного засобу в сумі 4424,40 грн.

У довідці ДАІ ф.2 вказано, що цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 було застраховано в ПрАТ «Страхова компанія «Ренесанс»за полісом ВВ/1727913 з термном дії до 12.11.2009 року, виданим ЗАТ «СК «Ренесанс». Позивач звертався до відповідача з претензією про виплату відшкодування в позасудовому порядку ( претензія отримана 15.02.2010 року), однак вказана претензія в добровільному порядку відповідачем задоволена не була. Позивач стверджує, що відповідач зобов»язаний був виплатити страхове відшкодування не пізніше 15.03.2010 року, однак свого обов»язку не виконав.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 260,37 грн -3 % річних; інфляційні нарахування в сумі 407,04 грн , а відповідно до ч.2 ст.37 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач нарахував відповідачу 343,83 грн. пені . Просить позов задоволити повністю. Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Відповідач в жодне із судових засідань явку повноважного представника не забезпечив, відзиву, витребуваних документів (у тому числі, доказів погашення заборгованості) суду не надав. Заявлені вимоги позивач не заперечив і не спростував належними та допустимими доказами.

Із долученої позивачем до справи копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданого 10.05.2012 року Головним управлінням регіональної статистики Державної служби статистики України , станом на 01 травня 2012 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Ренесанс», включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як юридична особа, ідентифікаційний код якої 32553838, місцезнаходження за адресом : 79008, м.Львів, Галицький район, площа Галицька , буд.15, тобто місцезнаходження відповідача за даними ЄДР відповідає адресі, яка вказана позивачем у позовній заяві і на яку господарським судом Львівської області надсилались відповідачу ухвали по даній справі.

Законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов»язує сторону у справі, зокрема позивача, з»ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із ст.93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої відповідальності покладаються на цю юридичну особу.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв»язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т.п, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов»язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. (така правова позиція викладена Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 02.06.2006 р №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році ( пункт 4)).

Враховуючи конкретні обставини даної справи, наведені вище, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином і своєчасно повідомлявся судом про дати судових засідань по справі, час і місце їх проведення.

Оскільки відзиву на позов та витребовуваних документів відповідач суду не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, то справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, суд встановив наступне.

Відкрите акціонерне товариство Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО», що підтверджується статутом (нова редакція) зареєстрованим у встановленому порядку 28.04.2011 року, довідкою про включення до ЄДРПОУ позивача ( копії у матеріалах справи).

05.11.2008 року між правопопередником позивача (страховик) та ОСОБА_3 , м.Київ (страхувальник, вигодонабувач) був укладений поліс №19G-0174673 добровільного страхування транспортного засобу згідно якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням автомобілем «Деу» ЗАЗ TF699P, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2. До страхових випадків за полісом віднесено, зокрема, пошкодження чи знищення ТЗ або його частини внаслідок ДТП.

Заявою , яку позивач отримав 07.09.2009 року та зареєстрував за №89717, страхувальник (ОСОБА_3.). інформував страховика про ДТП, що сталось 04.09.2009 року в м.Києві. До заяви страхувальник додавав ряд необхідних для розгляду заяви документів, у т.ч. й довідку ДАІ. Як вбачається з Довідки №8468253 про дорожньо-транспортну пригоду Відділу ДАІ з обслуговування Шевченківського району м.Києва, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п.10.9 Правил дорожнього руху України. За фактом правопорушення , яке призвело до ДТП, складено адміністративний протокол АА037384 за ст.124 КУпАП, який разом з матеріалами про ДТП відповідно до ст.276 КУпАП направлено для розгляду до Шевченківського районного суду м.Києва. Як вбачається з довідки ДАІ ф.2 цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 було застраховано в ПрАТ «Страхова компанія «Ренесанс»за полісом ВВ/1727913.

Постановою від 02.11.2009 року у справі №3-1164/09 Шевченківського районного суду м.Києва визнано ОСОБА_2 винною у скоєнні ДТП 04.09.2009 року о 17 год.05 хв, при керуванні автомобілем Шкода , державний номер НОМЕР_1 , в м.Києві на перехресті вулиць Дмитрівська та Павлівська. Як зазначено у постанові, рухаючись заднім ходом ОСОБА_2 не переконалась , що це буде безпечно для інших учасників руху, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем Деу, державний номер НОМЕР_2, чим порушила п.10.9 Правил дорожнього руху України. Її вина, як зазначено у постанові суду, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, схемою ДТП, поясненнями всіх учасників ДТП, протоколом огляду місця ДТП. ОСОБА_2 суд визнав винною у вчиненні даної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП у вигляді штрафу.

У заяві від 22.09.2009 року страхувальник просив страховика виплатити страхове відшкодування, у зв»язку із ДТП. 22.09.2009 р страховик звернувся із заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Естімейт», яке діє на підставі сертифіката суб»єкта оціночної діяльності №6294/07, виданого Фондом державного майна України 23.11.2007 року, про проведення автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу , автомобіля ЗАЗ TF 699, державний номер НОМЕР_2 з метою визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТС в результаті його пошкодження. 24.09.2009 року ТзОВ «Естімейт»складено Звіт №4680 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, за висновками у якому вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ - ЗАЗ TF 699, державний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження складає з ПДВ 5135,84 грн.

Актом виконаних робіт №ЗА-0012076 від 30 вересня 2009 р між АТ «Укравто»філія «Петрівка-Авто»та ОСОБА_3 ( особливі умови : відновлювальний ремонт Дженералі Гарант) погоджено виконані роботи по відновленню автомобіля, перелік запчастин (матеріалів) наданих АСП на загальну суму з ПДВ - 4502,40 грн. 22.10.2009 р АТ «УКРАВТО»філія «Петрівка-Авто»виписало позивачу рахунок-фактуру №СЧ-001567 на оплату виконаного відновлювального ремонту автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, кваліфікація події, яка мала місце 04.09.2009 року в м.Києві о 17 год.05 хв, на перехресті вулиць Дмитрівська та Павлівська при зіткненні автомобіля «Шкода»державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Деу»державний номер НОМЕР_2, проводилась позивачем на підставі заяви страхувальника, довідки ДАІ, акту технічного огляду, постанови суду та інших документів, перелічених в страховому акті №89717. Відповідно до страхового акту №89717 ДТП визнано страховою подією. Сума збитку по даній події склала 4502,40 грн, франшиза -78,00 грн. Розмір збитку завданого об»єкту страхування складає 4424,40 грн.

Платіжним дорученням №6509 від 26.11.2009 року позивач перерахував АТ «УКРАВТО»філіал «Петрівка-Авто»4424,40 грн, вказавши у призначенні платежу: «страхове відшкодування по полісу №19G/174673 від 05.11.08 р (справа №89717, ОСОБА_3) згідно рах.№СЧ-001567 від 22.10.09 р. Без ПДВ».

Як підтвердило Моторне (транспортне) страхове бюро України ( лист від 24.05.2012 р №12473/7-3-11 та додаток :»Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ»), цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 було зареєстровано в ЗАТ «СК «Ренесанс», адреса страхової компанії :м.Львів, пл.Галицька,15; серія полісу ВВ , номер полісу 1727913; ліміт по майну -25500; франшиза 510; дата початку дії полісу -13.11.2008 р; дата закінчення дії полісу -12.11.2009 року. ( ДТП скоєно 04.09.2009 р).

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст..1166 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність , пов»язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням , зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово -і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі ( право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об»єктом, використання , зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Відповідно до ст..29 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у зв»язку із пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов»язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст.12.1 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

10.02.2010 року позивач скерував відповідачу претензію за вих..№1624-24 з вимогою відшкодувати понесені позивачем збитки та перерахувати кошти на вказаний у претензії рахунок. Претензія отримана відповідачем 15.02.2010 року, що підтверджується наявною у справі копією повідомлення №1019442 про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Відповіді на претензію позивач не отримав, кошти відповідач не перерахував.

З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за полісом №19G/174673 від 05.11.08 р, перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України , викладеною у постанові від 25.11.2008 р у справі №11/406-07.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 4424,40 грн розміру збитку підлягає до задоволення.

Позивач стверджує , що відповідач зобов»язаний був виплатити страхове відшкодування не пізніше 15.03.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" , виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених законом документів.

Претензію позивача з вимогою відшкодувати в порядку регресу збитки, понесені за відновлення автомобіля, відповідач отримав 15.02.2010 року, що підтверджується наявною у справі копією повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. До претензії було долучено пакет документів ( згідно переліку в додатках) в обґрунтування обставин, пов»язаних із вимогою про відшкодування в порядку регресу сплаченої позивачем суми 4424,40 грн. Однак, відповідач претензію позивача не задовольнив і не відхилив з тих чи інших мотивів, відповіді на претензію не надав.

Відтак, виходячи з положень ч.1 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач зобов»язаний був протягом одного місяця з дня отримання претензії ( тобто, з 15.02.2010 р ) відшкодувати позивачу понесені на відновлення автомобіля кошти.

Згідно із ч. 1 ст. 37 вказаного закону ( в редакції , чинній на момент виплати страхового відшкодування позивачем), виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених законом документів

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношенням, в якому сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. В ч. 2 ст. 11 ЦК України зазначені підстави виникнення цивільних прав і обов'язків. Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за період з квітня 2010 р по січень 2012 року позивач нарахував відповідачу 407,04 грн. інфляційних втрат. Відповідач вимогу про стягнення 407,04 грн. інфляційних втрат не заперечив, до розрахунку інфляційних зауважень чи заперечень не висловив. Вимога позивача про стягнення 407,04 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Відповідно до ч.3 ст.254 ЦК України строк, що визначається місяцями , спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Виходячи із положень ч.1 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", матеріалів справи, відповідач прострочив виконання грошового зобов»язання , починаючи з 16.03.2010 року. За період з 16.03.2010 р по 01.03.2012 р ( за 715 днів протермінування) до стягнення підлягає 260,01 грн. -3% річних. Відповідач вимогу про стягнення трьох процентів річних не заперечив.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що одним з наслідків порушення зобов»язання є оплата неустойки (штрафу, пені) визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов»язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов»язання, зокрема у випадку прострочення виконання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ( в редакції, чинній на час виплати позивачем страхового відшкодування) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов»язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищезгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Із врахуванням наведених норм, суд перевірив обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування пені та встановив, що розрахунок не містить посилання на період, за який проведено нарахування пені. Посилання позивача на те, що нарахування пені проведено за 6 місяців, посилання на 183 дні протермінування, не конкретизує періоду, за який проведено нарахування. Про невизначеність періоду свідчить і те, що позивач застосовує ставку НБУ 7,75% річних, подвійну облікову ставку НБУ -15,5% річних. Однак, як вже зазначено вище, відповідач прострочив виконання грошового зобов»язання починаючи з 16.03.2010 р. Відтак, нарахування пені мало б бути проведено позивачем починаючи з 16.03.2010 р і в межах строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України. Проте, в період з 16.03.2010 року і впродовж шести місяців ставка НБУ була ( у відповідних періодах) іншою, ніж застосована позивачем у розрахунку пені. Зокрема, в період з 12.08.2009 р до 07.06.2010 р -10,25%; з 08.06.2010 р до 07.07.2010 р -9,5%; з 08.07.2010 р по 09.08.2010 р -8,5%, з 10.08.2010 р -7,75%.

Господарський суд у розгляді справи не зобов»язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо, оскільки відповідно. до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищенаведене, розрахунок пені є необґрунтованим, таким що не відповідає вимогам , зокрема ч.6 ст.232 ГК України , іншим нормативним актам, відповідно, в задоволенні вимоги про стягнення пені в розмірі 343,83 грн. позивачу слід відмовити, у зв»язку із необґрунтованістю та недоведеністю.

Позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати повністю суд покладає на відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача .

Керуючись ст. ст. 1,2,32,33,34, 36, 43,44,49, 75, 82, 84,85 ГПК України, суд

Вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Ренесанс» (ідентифікаційний код 32553838, місцезнаходженням за адресою : 79008, м.Львів, Галицький район, площа Галицька , буд.15) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»(01042, м.Київ, пров.Новопечерський, 19/3, код ЄДРПОУ 16467237) 4424,40 грн -розмір збитку, 260,01 грн -3% річних, 407,04 грн -інфляційних збитків та 1609,50 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

4. В решті позову відмовити позивачу.

В судовому засіданні 01.06.12 року оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення. Повне рішення, із врахуванням вихідних та святкових днів з 02.06.12 р по 04.06.12 р включно, складено 06.06.2012 року.

Суддя Кітаєва С.Б.