Постанова № 24446086, 16.05.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2012 року Справа № 2а/2370/1014/2012

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді -Гаращенка В.В.,

при секретарі -Шалько І.П.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 -за довіреністю,

представника відповідача: ОСОБА_2 -за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом Золотоніського районного споживчого товариства до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Золотоніське районне споживче товариство звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції від 29 лютого 2012 року за №223/0000092301 в частині визначення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток підприємств в сумі 2200 грн. 55 коп., в т.ч. штрафна санкція 185 грн. 55 коп. та податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції від 29 лютого 2012 року №224/0000102301 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 133506 грн., в т.ч. штрафна санкція 26458 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач дійшов невірного висновку в ході проведеної перевірки, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені, повністю оплачені та оформлені належним чином, що і не заперечується відповідачем, посилання відповідача на ознаки здійснення фіктивної діяльності контрагентом позивача є припущенням, і не підтверджують нікчемності господарських операцій.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові рішення, висновки є необґрунтованими та направленими на безпідставне зменшення валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість. Посилання відповідача на нікчемність господарських операцій між позивачем та його контрагентами не відповідають дійсності, оскільки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними. Позивачем виконані всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством України, які дають право на бюджетне відшкодування. Стосовно виявлених порушень в діяльності контрагентів, представник позивача зазначив, що за негативні наслідки мають відповідати саме контрагенти, які допустили такі порушення, а не позивач, який не має до цього відношення. Так, операції, обов'язок виконання яких був покладений на контрагентів позивача, ними фактично виконані і зауважень щодо якості та вчасності їх виконання з боку позивача не було, отже з підстав викладеного оскаржувані рішення відповідача є неправомірними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні та в письмовому запереченні на адміністративний позов представник відповідача просив відмовити в його задоволенні повністю, зазначивши при цьому, що ревізори, діючи в межах чинного законодавства, в ході проведення перевірки правомірно встановили завищення позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ та відповідно заниження податку на прибуток, оскільки до податкового кредиту не відносяться суми податку по операціях з суб'єктами господарювання, який здійснює фіктивну діяльність, крім того, за відсутність необхідних умов та наміру здійснення економічної діяльності укладені між позивачем та його контрагентами правочини мають ознаки нікчемності, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, виписані неналежною особою в адресу позивача податкові накладні не підтверджують податкове зобов'язання, оскільки не мають статусу юридично значимих. Відносно контрагента позивача ТОВ «Альфа-Груп»то у останнього анульовано свідоцтво платника ПДВ, а саме товариство не знаходиться за місцем реєстрації, отже за вищевикладених обставин підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Золотоніське районне споживче товариство як юридична особа, ідентифікаційний код 01773891, зареєстроване виконавчим комітетом Золотоніської міської ради 31.01.1995 року, перебуває на обліку в Золотоніській об'єднаній державній податковій інспекції та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 32350787.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка Золотоніського РайСТ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року. Результати перевірки оформлені актом від 17.02.2012 року №254/2301/01773891.

За висновками вказаного акту Золотоніським РайСТ в порушення норм підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі -Закон № 168) завищено податковий кредит з податку на додану вартість в розмірі 107049 грн. 11 коп., в т.ч. за січень 2010 -18733,16 грн., за березень 2010 -21237,25 грн., за квітень 2010 -10807,42 грн., за травень 2010 -9637,6 грн., за червень 2010 -8808,76 грн., за липень 2010 -10745,14 грн., за серпень 2010 -14407,1 грн., за вересень 2010 -12672,68 грн.

Крім того, в порушення норм підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (далі -Закон № 283) безпідставне віднесення до валових витрат, витрат не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, за ІІІ квартал 2010 року на суму 8041 грн. 66 коп., що у свою чергу призвело до несплати за відповідний податковий період 2010 грн. 41 коп. податку на прибуток підприємств.

29 лютого 2012 року на підставі даного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення за №223/0000092301, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 5334 грн. та штрафні санкції в сумі 502 грн. 75 коп., всього -5836 грн. 75 коп. та №224/0000102301, яким визначено 115066 грн. грошового зобов'язання з податку на додану вартість та 28440 грн. штрафних санкцій на суму 143506 грн.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що фактичною підставою для віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача і відповідного збільшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті перевірки висновки про нікчемність правочинів на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, укладених між Золотоніським районним споживчим товариством та його контрагентами -ТОВ «Бізнесальянс»і ТОВ «Альфа-Груп».

За загальним правилом нікчемний правочин не породжує правових наслідків, що передбачено нормою ст. 216 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, а тому такий правочин підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину.

На підставі викладених вище твердженнях, відповідачем в акті перевірки позивача зроблені висновки про неправомірність дій Золотоніського РайСТ через нікчемність укладених з контрагентами угод, оскільки замовлені господарські операції виконані не тією особою з якою укладений договір, що підтверджує безпідставність заявлених сум ПДВ до податкового кредиту і збільшення суми від'ємного значення по податку на прибуток.

Так, в ході перевірки ТОВ «Бізнесальянс»відповідачем встановлено укладання нікчемних (недійсних) цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій ТОВ «Бізнесальянс», спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту, в тому числі не виявлено факту надання послуг по виготовленню реклами для позивача.

Крім того, у своїх запереченнях відповідач посилається на те, що за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 та 3 ст. 358 КК України, відносно директора ТОВ «Бізнесальянс»порушено кримінальну справу.

Що стосується контрагента позивача ТОВ «Альфа-Груп», то відповідач послався на податкові дані, згідно яких за ініціативою ДПІ у Печерському районі м. Києва з 04.04.2011 року даному підприємству анульовано свідоцтво платника ПДВ №100131834 за неподання декларацій з ПДВ протягом року. Крім того, місцезнаходження ТОВ «Альфа-Груп»не встановлено. ТОВ «Альфа-Груп»не задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по операціях з поставки товарів Золотоніському РайСТ та не сформовано по них податкові зобов'язання.

Таким чином, податковий кредит покупця -Золотоніського РайСТ не підтверджений податковими зобов'язаннями продавця -ТОВ «Альфа-Груп»на суму 105440 грн., що за висновками відповідача потягло за собою завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на вказану суму.

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і, відповідно, винесених на їх підставі спірних рішень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР).

В матеріалах справи позивачем надані первинні документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій по отриманню товару, фактичне вчинення яких не ставить під сумнів і відповідач.

В силу ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що між позивачем і ТОВ «Альфа-Груп»укладені договори від 01.07.2009 року № 040107 та від 09.06.2010 року №090610 на купівлю-продаж товарів -скетч-карток поповнення рахунків мобільних телефонів, виконання договорів підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та податковими документами, зокрема, це податкові накладні за №15 від 14.01.2010 року, №57 від 28.01.2010 року, №217 від 26.03.2010 року, №315 від 20.04.2010 року, №403 від 17.05.2010 року, №482 від 09.06.2010 року, №573 від 06.07.2010 року, №602 від 14.07.2010 року, №874 від 01.09.2010 року та ін., а також платіжні доручення, згідно яких позивачем проводилися розрахунки за вищевказаний товар. Дані первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.

Як зазначено вище та не заперечується відповідачем, перевіркою не встановлено факт безтоварності господарської операції з придбання позивачем товару у ТОВ «Альфа-Груп», а також не ставився під сумнів факт використання придбаного товару у власній господарській діяльності.

Зазначене надало позивачу підстави для формування податкового кредиту внаслідок придбання вказаних товарів у відповідних податкових періодах.

Відносно твердження відповідача, що у ТОВ «Альфа-Груп»анульовано свідоцтво платника ПДВ, суд зазначає, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Альфа-Груп»мали місце у січні -вересні 2010 року тоді, як свідоцтво платника ПДВ у ТОВ «Альфа-Груп» 04.04.2011 року.

Також, відповідачем ставиться під сумнів проведення господарських операцій між позивачем з ТОВ «Бізнесальянс»на підставі того, що укладені між ними угоди стосовно надання рекламних послуг хоч і мали факт виконання, проте не спричинили реального настання юридичних наслідків, оскільки були спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту.

Підставою для таких висновків податкової інспекції стали відібрані ГВПМ ДПІ у місті Черкаси пояснення директора ТОВ «Бізнесальянс»ОСОБА_3 стосовно того, що ним ніяка господарська діяльність не здійснювалася, бухгалтерська документація не велася, так само як і не укладалися договори з постачальниками та покупцями ТОВ «Бізнесальянс», звітність до податкових органів ним також не подавалась. Пояснення вказаної особи взяті за основу як достатня підстава для визнання правочинів Золотоніського РайСТ, укладених з ТОВ «Бізнесальянс», нікчемними. Однак, у свою чергу, в зазначених поясненнях ОСОБА_3 також довів до відома, що всією фінансово -господарською діяльністю ТОВ «Бізнесальянс»займався безпосередньо громадянин ОСОБА_4, який і запропонував йому зареєструвати дане підприємство та стати його директором. Первинна бухгалтерська документація підприємства також знаходилася у вказаної особи.

З викладеного вбачається, що ТОВ «Бізнесальянс»все-таки вело фінансово -господарську діяльність. Більше того, факт виконання робіт з виготовлення та монтажу вивісок, банерів, аплікацій не заперечується відповідачем.

До матеріалів справи, в підтвердження виготовлення зовнішньої реклами позивачем надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за №3-00000958 від 07.07.2010 року та №3-00001421 від 03.08.2010 року, укладені між Золотоніським районним споживчим товариством та ТОВ «Бізнесальянс», а також відповідні податкові накладні: №958 від 07.07.2010 року та №1421 від 03.08.2010 року, з яких вбачається зміст та обсяг господарських операцій, а також їх фактичне виконання.

Отже, фактичне виконання вказаних господарських операцій свідчить про їх наповненість належним юридичним змістом, що тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Щодо відібраних пояснень директора ТОВ «Бізнесальянс»ОСОБА_3 стосовно того, що ним ніяка господарська діяльність не здійснювалася, бухгалтерська документація не велася, так само як і не укладалися договори з постачальниками та покупцями, а всією фінансово -господарською діяльністю ТОВ «Бізнесальянс»займався безпосередньо громадянин ОСОБА_4, то суд зазначає, що особа, яка згідно державного реєстру є засновником та керівником ТОВ «Бізнесальянс»встановлений податковими органами, в нього відібрані пояснення і суду не надані докази які унеможливлюють ОСОБА_3 усунути допущені ним порушення закону при реєстрації та здійснення подальшої господарської діяльності ТОВ «Бізнесальянс».

На думку суду, порядок та спосіб виконання контрагентами позивача своїх договірних зобов'язань, а також належне чи неналежне виконання контрагентами обов'язків, покладених на них законом як на суб'єктів господарювання -як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки такі операції фактично мали місце і були направлені на досягнення конкретної економічної та господарської мети. Протилежного відповідачем суду не доведено.

Вищевикладене спростовує висновок відповідача про наявність у позивача умислу штучного формування податкового кредиту та необґрунтованого завищення від'ємного значення податку на прибуток задля власної вигоди.

Згідно пункту 7.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР. (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п. 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У п.п. 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР вказано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168-ВР).

Отже, податковий кредит складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку своєму контрагенту у зв'язку із здійсненням господарської операції, що відповідає вимогам, переліченим вище. При цьому підставою для нарахування податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) у відповідності із вимогами п.7.4. статті 7 Закону №168-ВР.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит, не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Пункт 7.5. статті 7 Закону № 168/97-ВР визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (далі по тексту -Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаної статті Закону передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В той же час, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, податкові накладні позивача містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином відповідно до вимог наказу ДПА України від 21.12.2010 року №969, зареєстрованого в Мін'юсті України 29 грудня 2010 року за №1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні в ході проведення перевірки не встановлено.

Таким чином, усі первинні документи позивача, оформлені у відповідності до вимог вище зазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагенти позивача мали статус платників податку на додану вартість та дійсні свідоцтва платників ПДВ, відповідно, зазначені суб'єкти господарювання мали право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Отже, всі податкові накладні по вищенаведених операціях виписані платником податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин, підприємство-контрагент під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилося в ЄДРПОУ. Доказів зворотнього в акті не надано, даний факт нічим не спростовано.

Також суд зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність.

Зміст договорів, укладених між позивачем та його контрагентами не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень статті 71 КАС України відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Тож, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету.

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для правомірного формування податкового кредиту з ПДВ за період, що перевірявся. Адже таке формування здійснене на підставі належним чином оформлених первинних документів.

У свою чергу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши перевірку та прийнявши за її результатами оскаржені податкові повідомлення-рішення, діяв не відповідно та не у спосіб, що передбачений законодавством України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 17, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції від 29 лютого 2012 року за №223/0000092301 в частині визначення грошового зобов'язання Золотоніському районному споживчому товариству з податку на прибуток підприємств в сумі 2200 грн. 55 коп., в т.ч. штрафна санкція 185 грн. 55 коп. та податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції від 29 лютого 2012 року №224/0000102301 в частині визначення грошового зобов'язання Золотоніському районному споживчому товариству з податку на додану вартість в сумі 133506 грн., в т.ч. штрафна санкція 26458 грн. - скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Золотоніського районного споживчого товариства 1357 (одна тисяча триста п'ятдесят сім) грн. 06 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30 травня 2012 року.

Суддя В.В. Гаращенко