Постанова № 24438619, 31.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2012 року м. Київ К/9991/13441/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Степашко О.І., Острович С.Е.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю представників:

позивача -Зембаль О.П.,

відповідача - Городенка О.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нива»(далі -Товариство) та Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області (далі -Дубенської ОДПІ)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19.07.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012

у справі № 2а/1770/2160/2011

за позовом Товариства

до Дубенської ОДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 05.08.2010 № 0000472340/0, від 03.09.2010 № 0000472340/1 та від 18.11.2011 № 0000472340/2, за якими Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 424 299,60 грн. (у тому числі 1 045 091 грн. за основним платежем та 379 208,60 грн. за штрафними санкціями), а також податкові повідомлення-рішення від 05.08.2010 № 0000502340/0, від 03.09.2010 № 0000502340/1 та від 18.11.2011 № 0000502340/2, згідно з якими позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 995 369,84 грн. (у тому числі 663 579,89 грн. за основним платежем та 331 789,95 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19.07.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, позов задоволено частково; скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.08.2010 № 0000502340/0, від 03.09.2010 № 0000502340/1 та від 18.11.2011 № 0000502340/2 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання у сумі 516 552,06 грн. за основним платежем та 212 340,41 грн. за штрафними санкціями, а також податкові повідомлення-рішення від 05.08.2010 № 0000502340/0, від 03.09.2010 № 0000502340/1 та від 18.11.2011 № 0000502340/2 в частині донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 290 746,65 грн. за основним платежем та 145 373,33 грн. за штрафними санкціями. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що:

факт включення позивачем до складу валових витрат вартості будівельно-монтажних робіт документально не підтверджений;

позивачем було обґрунтовано застосовані «нові»норми амортизації витрат на придбання основних фондів, які були понесені після 01.01.2004;

операції з купівлі-продажу дизпалива та цукру, здійснені з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Море»(далі -ТОВ «ТД «Море») не мали реального характеру та ділової мети, а відтак не підлягають врахуванню під час визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить змінити прийняті у справі рішення попередніх інстанцій, повністю задовольнивши позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що реальність спірних операцій з поставки підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Дубенська ОДПІ, у свою чергу, у поданій до касаційного суду скарзі просить повністю відмовити у позові Товариства, посилаючись на фіктивність згаданих операцій з поставки та порушення позивачем підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства та про необґрунтованість касаційних вимог Дубенської ОДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Дубенською ОДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.03.2010, оформлену актом від 26.07.2010 № 132/23/32404621. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, в основу яких було покладено висновки податкового органу про:

незаконне відображення позивачем у складі валових витрат підприємства у І кварталі 2010 року витрати на оплату монтажно-будівельних робіт, поставлених позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю «Техносоюз-Д»у 2008 році, які відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підлягають амортизації;

завищення Товариством амортизаційних відрахувань внаслідок застосування «нових»норм амортизації витрат на придбання основних засобів, які були понесені позивачем після 01.01.2004, однак на придбання тих основних засобів, які вже були в експлуатації до такого придбання;

формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання дизпалива та цукру у ТОВ «ТД «Море», які не були опосередковані реальним рухом товару та мали фіктивний характер, що підтверджується відсутністю у названого постачальника необхідних основних фондів, трудових ресурсів для вчинення дій, які становлять зміст цих операцій, а також відсутністю у позивача іншої економічної причини, ніж податкова економія, під час виконання цих операцій.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

В силу вимог підпункту 8.1.2 пункту 8.1 цієї ж статті Закону амортизації підлягають витрати, зокрема, на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 названого Закону (у редакції, що діяла до 01.01.2004) було встановлено норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 1,25 відсотка; група 2 - 6,25 відсотка; група 3 - 3,75 відсотка; група 4 - 15 відсотків.

Однак Законом України від 24.12.2002 № 349-IV «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначені норми було викладено в іншій редакції, згідно з якою: група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.

Згідно з абзацом першим пункту 1 Перехідних положень Закону України від 01.07.2004 № 1957-IV «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.

Здійснене податковим органом тлумачення поняття «нових основних фондів»у розумінні наведеної норми Закону, згідно з яким до таких основних фондів відносяться лише основні засоби, які взагалі ніколи раніше не експлуатувалися, є помилковим. Адже придбання або спорудження нових фондів у цій нормі розглядається в контексті понесених платником витрат, а не відносно часу існування таких фондів. Тобто у разі придбання основних фондів після 01.01.2004 такі фонди є новими для платника, незалежно від строку попередньої експлуатації таких фондів.

Таким чином, слід погодитися з висновками попередніх судових інстанцій про те, що понесені після 01.01.2004 витрати на придбання (поліпшення) основних фондів, які не експлуатувалися Товариством, можуть амортизуватися за новими нормами амортизації незалежно від того, чи були такі основні фонди в експлуатації у інших осіб.

Крім того, суди, встановивши відсутність факту відображення позивачем у складі валових витрат у І кварталі 2010 року витрат на оплату спірних будівельно-монтажних робіт обґрунтовано визнали незаконним донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 52 752,75 грн. за основним платежем та 10550,55 грн. за штрафними санкціями.

Водночас касаційний суд не може погодитися з наданою судами правовою оцінкою щодо відсутності у позивача права на податкову вигоду за операціями з поставки товарів ТОВ «ТД «Море».

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З правилами формування валових витрат, наведеними у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому за змістом абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених положень Закону випливає, що підтверджений факт реального здійснення господарських операцій з поставки товарів (послуг) є підставою для визнання права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат.

При цьому з огляду на нормативне визначення поняття поставки у податковому законодавстві (зокрема, у пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість») кваліфікуючою ознакою даного виду операції є перехід права власності на відповідний товар від покупця до продавця, який за певних обставин може і не передбачати фізичного руху товару.

В даному разі, як було встановлено судами, за умовами поставки цукор, який було відчужено позивачем ТОВ «ТД «Море»в рахунок оплати за поставлений цим контрагентом товар (дизельне паливо), було одночасно передано позивачеві для зберігання на його складі; в подальшому цей цукор було придбано Товариством. Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що в даному конкретному випадку виконання операцій з купівлі-продажу цукру не вимагало фактичного переміщення товару від постачальника до покупця.

Суперечливими є і висновки судів про відсутність факту поставки дизпалива позивачеві. Адже суди з'ясували факт дійсного надходження цього товару на адресу Товариства, однак при цьому послалися на неналежне оформлення постачальником позивача первинних документів та на відсутність у ТОВ «ТД «Море»необхідних ресурсів для виконання цієї поставки.

Втім у разі підтвердження дійсного виконання операції недоліки складених постачальником первинних документів є свідченням недобросовісності постачальника та не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на податкову вигоду; відповідальність за недостовірність та неповноту заповнення документа покладається на особу, яка його заповнювала.

Не можна визнати мотивованим і висновок судів про відсутність у позивача розумних економічних причин під час здійснення спірних операцій, позаяк судами не було проаналізовано перспективу отримання позивачем прибутку за вказаними операціями та не оцінено дійсний економічний результат від їх виконання.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані рішення попередніх інстанцій та повністю задовольнити позовні вимоги Товариства.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нива» задовольнити.

3. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 у справі № 2а/1770/2160/2011 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 у такій редакції:

«Позов задовольнити. Визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 05.08.2010 № 0000472340/0, від 03.09.2010 № 0000472340/1 та від 18.11.2011 № 0000472340/2, а також від 05.08.2010 № 0000502340/0, від 03.09.2010 № 0000502340/1 та від 18.11.2011 № 0000502340/2.»

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:О.І. Степашко С.Е. Острович