Ухвала суду № 24438609, 31.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2012 р. м. Київ К-31512/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Степашко О.І., Острович С.Е.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі -СДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2010

у справі № 2а-404/10/2070

за позовом спільного українсько-американського підприємства «Європоль»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі -Підприємство)

до СДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2010, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ від 27.07.2009 № 0001320854/0, від 20.08.2009 № 0001320854/1, від 29.10.2009 № 0001320854/2 та від 14.01.2010 № 0001320854/3 (далі -оспорювані рішення) з тих мотивів, що безоплатне розповсюдження рекламних матеріалів не є поставкою товарів у розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак не є об'єктом оподаткування ПДВ.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що безоплатна роздача рекламної продукції для цілей оподаткування є поставкою товару на безоплатній основі, а відтак вартість цієї продукції підлягає включенню до бази оподаткування ПДВ.

З огляду на нез'явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 213 066 грн. (у тому числі 142 044 грн. за основним платежем та 71 022 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними рішеннями слугував висновок податкового органу, викладений в акті від 14.07.2009 № 2246/23-106/30751167 про результати планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2009, про заниження позивачем податкового зобов'язання з цього податку внаслідок невключення до бази оподаткування вартості товарно-матеріальних цінностей, які було безоплатно розповсюджено позивачем в рекламних цілях. Так, за договором від 01.02.2008 № 35-02/08, укладеним Підприємством (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Проект 07»(виконавець), останнє виготовило позивачеві рекламну продукцію з логотипом Підприємства (дисконтні карти, чашки, сувенірні ручки, повітряні кульки, кулі-гірлянди, флаєри) на загальну суму 710 218 грн.; за наслідками поставки цієї продукції Підприємством було віднесено до податкового кредиту ПДВ у сумі 142 043 грн.; в подальшому зазначену продукцію було безоплатно розповсюджено позивачем з метою реклами без відображення відповідних операцій у складі податкових зобов'язань з ПДВ.

За змістом підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Як випливає зі змісту пункту 1.17 статті 1 названого Закону, поняття товарів для цілей оподаткування ПДВ вживається у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктом 1.6 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»товари -це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

В свою чергу, матеріальні активи - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів (пункт 1.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Нематеріальні активи відповідно до пункту 1.2 статті 1 цього ж Закону - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Отже, певні активи можуть бути визнані товаром лише в разі належності їх або до основних фондів, до оборотних активів, або до об'єктів права інтелектуальної власності чи аналогічних об'єктів.

Поняття активів міститься в пункті 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87, згідно з яким активи -це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

В свою чергу, поняття оборотних активів визначено пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», відповідно до якого оборотні активи -це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. При цьому еквіваленти грошових коштів згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів»- короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості.

Отже, оборотними є такі активи, що є або еквівалентами грошових коштів, або призначені для реалізації чи споживання. Всі інші активи належать до необоротних (пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»).

Оскільки спірні рекламні матеріали не призначені для реалізації чи споживання платником (позивачем у справі), такі активи за загальним правилом не належать до оборотних, а тому не є товаром у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А відтак безоплатна роздача таких матеріалів не утворює об'єкт оподаткування ПДВ.

Фактично розповсюдження платником рекламних матеріалів є, по суті, їх передачею іншим особам для власних потреб самого ж платника, що здійснюється для цілей його основної оподатковуваної діяльності. Отже, такі дії мають кваліфікуватися не як реалізація товару, а як передача для власних потреб. Так, при реалізації товару у покупця, споживача існує зустрічна потреба у вчиненні правочину, тоді як при передачі рекламних матеріалів така потреба виникає лише у рекламодавця, якому необхідно стимулювати покупців.

Економічна мета від такої передачі полягає у перспективі отримати дохід у майбутньому не від власне розповсюдження рекламної продукції як передачі відповідних матеріалів у власність іншим особам, а від популяризації імені Підприємства, розповсюдження інформації про його товари з ціллю привернення уваги невизначеного кола осіб до діяльності позивача. Передача ж в рекламних цілях продукції у власність іншим особам є лише формою розповсюдження реклами, що, однак, не наділяє її ознаками поставки.

Враховуючи, що, як було зазначено вище, позивач придбав рекламні матеріали для здійснення своєї основної діяльності, яка оподатковується ПДВ, то ним було дотримано умови одержання права на податковий кредит, визначені підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про незаконність здійсненого податковим органом донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ за оспорюваним актом індивідуальної дії, а відтак процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2010 у справі № 2а-404/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко