Рішення № 24425408, 28.05.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 225/208/2012 Провадження № 22-ц/0290/1329/2012Головуючий в суді першої інстанції:Капуш С.І.Категорія: 45 Доповідач: Матківська М. В.

Р І Ш Е Н Н Я

Апеляційного суду Вінницької області

від 28 травня 2012 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Сопруна В.В., Нікушина В.П.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представників позивача -ОСОБА_2 і адвоката ОСОБА_3, представника відповідача Спесивцева В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія»

на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія»про розірвання договору оренди землі, -

В с т а н о в и л а:

В січні 2012 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія»про розірвання договору оренди землі, укладеного нею із відповідачем 30.04.2004 року, за умовами якого передала належну їй земельну ділянку площею 3,9499 га в строкове -на двадцять років, платне користування. Умовами цього договору було передбачено випадки одностороннього розірвання договору, одним із яких є: бажання власника паю самостійно обробляти свою землю, але не раніше 5-ти років після підписання договору за умови попередження за рік наперед та обов'язкового обміну паю на край поля. Відповідач усно відмовив їй у задоволенні її вимоги про розірвання договору оренди землі.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2012 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Центр ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040780600067від 10.05.2007 року.

В апеляційній скарзі відповідач приватне підприємство «Агропромислова фірма «Іззія»просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Зазначив, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити в повному обсязі.

Представники позивача апеляційну скаргу не визнали, просять її відхилити, а законне і справедливе рішення суду залишити без зміни.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В апеляційному порядку справа розглядається в межах визначених статтею 303 ЦПК України, згідно якої по частині 1 апеляційний суд під час розгляду справи перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частина 3 цієї статті не обмежує апеляційний суд доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування рішення суду, колегією суддів при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що по-перше, суд першої інстанції розірвав договір оренди землі укладений 30 квітня 2004 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, проте цей договір був укладений між ОСОБА_5 і юридичною особою ПП «Агропромислова фірма «Іззія». Саме такий договір був зареєстрований Вінницькою регіональною філією ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 10 травня 2007 року № 040780600067; по-друге: судом не встановлено кого попередила позивач про свій намір розірвати договір оренди землі і коли вона це зробила, а доводи представника відповідача про відсутність такого письмового повідомлення судом до уваги не прийняті.

Судом встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 23.04.2004 року, ОСОБА_5 являється власником земельної ділянки площею 3,9499 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 4).

30 квітня 2004 року ОСОБА_5 уклала договір оренди належної їй земельної ділянки із приватним підприємством «Агропромислова фірма «Іззія», в особі його засновника ОСОБА_6. Згідно пункту 8 договір укладено на двадцять років. Договір зареєстровано у Вінницькій філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040780600067 від 10.05.2007 року (а. с. 5-7).

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина 1). Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 2).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі»об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Договір оренди землі, згідно визначення статті 13 Закону України «Про оренду землі», являє собою договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі»визначені істотні умови оренди землі, зокрема: строк дії договору оренди; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві.

Умовами договору оренди землі від 30 квітня 2004 року, а саме: пунктом 35, передбачено, що розірвання його в односторонньому порядку допускається за умови: несвоєчасної сплати орендної плати або бажання власника паю самостійно обробляти свою землю, але не раніше 5-ти років після підписання договору, за умови попередження за рік наперед та обов'язкового обміну паю на край поля.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що пунктом 35 договору оренди землі передбачені і узгоджені умови розірвання договору оренди в односторонньому порядку при наявності бажання власника паю самостійно обробляти свою землю, але не раніше 5-ти років після підписання договору, за умови попередження за рік наперед, при цьому без чіткого визначення виду попередження, а саме: письмового чи усного (а. с. 7).

Колегія суддів погоджується із такою позицією суду першої інстанції, виходячи із того, що пунктом 35 договору оренди землі орендодавцю надано право на дострокове розірвання договору оренди за умови попередження орендодавцем орендаря за один рік про наступне розірвання цього договору. В умовах договору не має чіткого визначення такого попередження, зокрема: попередження має бути усним чи письмовим і не визначено форму, зміст і порядок такого попередження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що у березні 2011 року позивач ОСОБА_5 звернулася до засновника ПП «Агропромислова фірма «Іззія»із письмовим договором про дострокове розірвання договору оренди землі, нею уже підписаним (а. с. 14). На березень 2011 року він працював керуючим ПП «Агропромислова фірма «Іззія», а засновником являвся ОСОБА_6, який прийняв від позивача цей договір і передав у бухгалтерію для оформлення. Проте, в цей час у приватному підприємстві відбувалися зміни засновників. Рішенням № 2 від 1 квітня 2011 року було прийнято нову редакцію Статуту ПП «Агропромислова фірма «Іззія», згідно якого власником підприємства став ОСОБА_8. Попередній власник не встиг підписати наданий ОСОБА_5 договір про дострокове розірвання договору оренди землі, а новий власник ОСОБА_8 також його не підписав.

Такі доводи позивача підтверджуються також новою редакцією Статуту ПП «Агропромислова фірма «Іззія», яка затверджена власником ПП згідно рішення № 2 від 01 квітня 2011 року, із проведенням державної реєстрації змін до установчих документів 07.04.2011 року (а. с. 20-27) та довідкою АБ № 394038 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, із якої вбачається, що первинна реєстрація проведена 31.03.2004 року, остання реєстраційна дія проведена 7.04.2011 року (а. с. 19).

Представник відповідача у судовому засіданні проти таких доводів представника позивача заперечив, проте не спростував їх.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач виконавши умови договору оренди землі, повідомила орендаря про наступне розірвання цього договору, тому дійшов правильного висновку про законність і обгрунтованість позовних вимог.

Проте, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги у тій частині, що договір оренди землі укладений орендодавцем ОСОБА_5 із орендарем -юридичною особою -приватним підприємством «Агропромислова фірма «Іззія», засновником якої являвся ОСОБА_6, а не із фізичною особою ОСОБА_6, а тому рішення суду в цій частині слід змінити, вказавши в ньому, про розірвання договору оренди, укладеного між ОСОБА_5 і приватним підприємством «Агропромислова фірма «Іззія».

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

За таких обставин і відповідно до правил ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні.

Відповідно до ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У позовній заяві позивач просила стягнути судові витрати. Документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 107,30 гр.(а.с.1), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія»задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2012 року змінити.

Резолютивну частину рішення викласти у такій редакції:

«Розірвати договір оренди землі, укладений 30 квітня 2004 року між ОСОБА_5 та приватним підприємством «Агропромислова фірма «Іззія», в особі засновника ОСОБА_6, зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Центр ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040780600067 від 10.05.2007 року.

Стягнути з приватного підприємства «Агропромислова фірма «Іззія»на користь ОСОБА_5 107,30 гр. в рахунок відшкодування судових витрат по оплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підпис/

Копія вірна :