Рішення № 24418910, 10.05.2012, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 1620/1169/2012

Номер провадження 2/1620/475/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 травня 2012 рокум. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - ГРИБ М.В.,

при секретарі Непокупній Л.М.

розглянувши в судовому засіданні в м. Миргороді справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залізниці, ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління ОСОБА_2 залізниці, Миргородської центральної районної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4, про визнання наказу про звільнення незаконним, про поновлення на роботі, про визнання висновку лікаря-нарколога недійсним, про стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

11.04.2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом. В своїй позовній заяві він вказував, що наказом начальника ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління ОСОБА_2 залізниці (далі: ГБМЕУ ПЗ), ОСОБА_4, №13/ОС від 12.03.2012 року він був звільнений з посади бригадира 6-го розряду ГБМЕУ ПЗ на підставі п.7 ст. 40 КЗпП України за появу в робочий час в стані алкогольного сп'яніння.

Посилаючись на те, що звільнений він був без згоди профспілкової організації та без належних для того підстав, позивач просив суд визнати згаданий наказ про його звільнення незаконним, поновити його на роботі на посаді звільненого бригадира 6 розряду ГБМЕУ ПЗ з 12 березня 2012 року, стягнути солідарно з відповідачів середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду, яку він оцінює в 30000 грн. Обгрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач посилався на те, що незаконним звільненням його було принижено перед оточуючими, залишено без коштів для його існування та існування його сім"ї. Незаконні дії відповідача призвели до його моральних страждань через неможливість нормального та повноцінного забезпечення сім'ї, сплати комунальних платежів, що потребує додаткових зусиль для організації життя.

Крім цього, позивач просив визнати недійсним висновок №2 від 14.02.2012 року лікаря нарколога Миргородської центральної районної лікарні щодо результатів медичного огляду з метою встановлення стану сп"яніння, який став підставою для звільнення його із роботи.

В судовому засіданні позивач та його представник, ОСОБА_5, позов підтримували в повному об"ємі і просили задовольнити його.

Представник ОСОБА_2 Залізниці, ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що наказ Начальника ОСОБА_3 будівельно-монтажного управління №13/ОС від 12.03.2012 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи по ст. 40 п.7 КЗпП України є законним, відповідаючим фактичним обставинам та винесеним в порядку, встановленим діючим законодавством.

Представник відповідача, ГБМЕУ ПЗ, в судове засідання не з"явився, про причини своєї неявки суду не повідомив.

Представник відповідача, Миргородської центральної районної лікарні, в судове засідання також не з"явився та не повідомив про причини своєї неявки, а надіслав до суду лист, яким фактично заперечував проти позову ОСОБА_1 (а.с.93).

3-я особа, не заявляючи самостійних вимог щодо предмета позову, ОСОБА_4, та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні вважали позов ОСОБА_1 не обґрунтованим, та просили суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, його представника ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_2 залізниці, ОСОБА_6, 3-ї особи ОСОБА_4, та його представника ОСОБА_7, дослідивши письмові докази по справі, надані сторонами на засадах змагальності і диспозитивності та, проаналізувавши їх в сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних обгрунтувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, ОСОБА_2 Залізницею, з 14.01.1999 року і з 03.01.2006 року до 12.03.2012 року працював на посаді звільненого бригадира 6-го розряду дільниці водопостачання ст.. Ромодан, яка є структурним підрозділом ОСОБА_2 залізниці, що підтверджується змістом копії його трудової книжки на а.с.6-8, та витягами із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на а.с.41-56.

Наказом начальника ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління ОСОБА_4 від 12.03.2012 року він був звільнений з роботи по пункту 7 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані, що підтверджується копією наказу на а.с.23.

На дату звільнення ОСОБА_1 був обраним головою первинної профспілкової організації Вільної профспілки машиністів України ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління, що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на а.с.18. Вказані обставини підтверджував в судовому засіданні і представник ОСОБА_2 залізниці, ОСОБА_6, а також 3-я особа ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 7 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною 3 ст. 252 КЗпП України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (обєднання професійних спілок).

Відповідно до ст. 41 Закону України „Про професійні спілки в Україні та гарантії їх діяльності звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки.

Згідно п.16 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" у тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників (наприклад, неповнолітніх, працівників, обраних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку, коли за ст. 43-1 КЗпП допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації (крім ліквідації). Якщо за погодженнями чинного законодавства у цих випадках згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено.

За таких обставин, для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, з підстав зазначених в наказі від 12.03.2012 року, необхідна була згода профспілкового органу, членом та керівником якого він є (Первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління), а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (Вільної профспілки машиністів України) і така згода повинна бути тільки попередньою.

Доказів про отримання попередньої згоди Первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління та Вільної профспілки машиністів України на звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідачами суду не надано. Більше того, представник відповідача, ОСОБА_2 залізниці, ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердив, що згоди Вільної профспілки машиністів України на звільнення ОСОБА_1 з роботи адміністрація ГБМЕУ ПЗ неотримала, а згоди первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління вона і не просила. Ці ж обставини підтвердив у судовому засіданні і ОСОБА_4, 3-я особа по справі.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 27 ч. 2 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобовязані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться до початку розгляду справи по суті.

Оскільки в супереч цих вимог закону та вимог ст. 60 ЦПК України відповідачі суду не надали належних і допустимих доказів про отримання Начальником ГБМЕУ ПЗ ОСОБА_8 згоди профспілкових органів на звільнення ОСОБА_1 з роботи, то наказ №13/ОС від 12.03.2012 року про звільнення останнього з роботи суд вважає необхідним визнати незаконним, задовольнивши таким чином в цій частині позовні вимоги позивача до ОСОБА_2 залізниці.

Крім цього, згідно ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Доказів про те, що адміністрацією ГБМЕУ ПЗ було дотримано вимоги ст. 149 КЗпП України в строки, визначені ст. 27 ч.2 ЦПК України ні представник ОСОБА_2 залізниці, ні 3-я особа по справі суду не надали, а позивач вказував на ці порушення.

Вказані порушення порядку звільнення ОСОБА_1 з роботи суд вважає самостійними підставами для задоволення його позову до ОСОБА_2 залізниці в частині визнання незаконним наказу про його звільнення з роботи.

В задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління ОСОБА_2 залізниці, суд вважає необхідним відмовити, оскільки останнє не є юридичною особою, не наділене цивільною правоздатністю а лише являється структурним підрозділом ОСОБА_2 залізниці (а.с.41-56), а відтак не може бути відповідачем в суді. Тому належним відповідачем у справі суд вважає ОСОБА_2 залізницю.

Згідно ст. 235 ч.1 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі органом, який розглядає спір.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений з роботи був незаконно, то суд вважає необхідним поновити його на роботі, задовольнивши його позовні вимоги до ОСОБА_2 залізниці і в цій частині.

За змістом ст. 235 ч.2 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 з відповідними змінами та доповненнями.

Заробітна плата ОСОБА_1 за повні два місяці роботи, що передували його звільненню за січень 2012 року складає 2805,14 грн., та за лютий 2012 р.- 2871,82 грн.(а.с.39). Отже середньоденна заробітна плата позивача становила 94 грн 62 коп(із розрахунку: (2805,14 грн+2871,82 грн) : (31дн.+29дн.) = 94,62 грн).

Кількість днів вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 за період з 13.03.2012 року по 10.05.2012р. (день постановлення рішення) становить 59 днів. Таким чином заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає: 5582,58 грн (із розрахунку:94,62грн х 59дн = 5582,58 грн), яка за вказаних обставин підлягає стягненню з відповідача, ОСОБА_2 залізниці, на користь позивача, ОСОБА_1

Разом з цим суд визнає, що неправомірні дії відповідача обумовили моральні страждання позивача, викликані протиправним позбавленням матеріального джерела його існування, позбавлення його можливості планувати свій сімейний бюджет, а отже і позбавлення реалізації своїх звичок і бажань, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру заподіяної моральної шкоди суд приймає до уваги надані позивачем докази про характер та ступінь моральних страждань , їх тривалість, наслідки протиправних дій відповідача, виходить з засад розумності та справедливості. З огляду на викладене, розмір заподіяної моральної шкоди позивачу суд визначає в 1600 грн, та вважає підлягаючою стягненню вказану суму на користь позивача із відповідача, ОСОБА_2 залізниці. Для задоволення позову в цій частині в більшому розмірі суд не знаходить обґрунтованих підстав.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 до Миргородської ЦРЛ про визнання висновку №2 від 14.02.2012 року, щодо встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння, то суд вважає необхідним відмовити у їх задоволенні, оскільки вказаний акт є лише фіксацією правопорушення і не має характеру обов"язкового для виконання ненормативного акту, а отже не є способом захисту своїх цивільних прав та інтересів, передбаченим ст. 16 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

З врахуванням наведеного слід допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212, 215, 223, 294, 367 ч.1 п.4 ЦПК України, ст.ст. 5-1, 40 п.7, 43, 232-233,235, 237-1, 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України „Про професійні спілки в Україні та гарантії їх діяльності , суд

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залізниці задовольнити частково.

Визнати наказ Начальника ОСОБА_3 будівельно-монтажного управління ОСОБА_2 залізниці №13/ОС від 12.03.2012 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 40 п.7 КЗпП України незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді звільненого бригадира 6-го розряду дільниці водопостачання ст. Ромодан ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління ОСОБА_2 залізниці.

Стягнути з ОСОБА_2 залізниці (юридична адреса: 61052, Харківська обл., м. Харків, Ленінський район, вул. Червоноармійська, будинок 7, реєстраційний номер юридичної особи ЄДР: 10004637103, ідентифікаційний код юридичної особи: 01072609) на користь ОСОБА_1 5582 грн 58 коп втраченого заробітку за час вимушеного прогулу та 1600 грн 00 коп в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, а всього стягнути 7182 (сім тисяч сто вісімдесят два) грн. 58 коп.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 будівельно-монтажного експлуатаційного управління ОСОБА_2 залізниці і до Миргородської центральної районної лікарні відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

ОСОБА_9