Ухвала суду № 24405094, 17.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4301/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2011 р. у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Епос" до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 1001/0000020035 від 21.04.2011 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 233 595,50 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року позов задоволено: визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області № 1001/0000020035 від 21.04.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 233 595, 50 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за результатами перевірки складено акт № 2263/23-2/24221705/92 від 05.04.2011 року.

Актом перевірки встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.8.2 п. 7.8. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», із змінами та доповненнями внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 року за фінансовими результатами 2009 року не нараховано та не виплачено дивідендів з чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків в сумі 13 158 000, 00 грн. Висновок посадових осіб податкового органу щодо заниження позивачем сум авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів, прийнятий у зв'язку із застосуванням відповідачем п.11 розділу IIV Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 року № 2154-VІ, який набрав чинності 30.04.2010 року та вніс зміни до Закону України «Про акціонерні товариства»щодо обов'язку сплати товариствами суми дивідендів з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків .

За результатами перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 1001/0000020035 від 21.04.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 233 595, 50 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.8.1 та пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні. Крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

З наведеного вбачається, що передумовою для здійснення нарахування та сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток є прийняття платником податку рішення про виплату дивідендів акціонерам (власникам).

Відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства»дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виплата дивідендів - це право, а не обов'язок учасника.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2010 відповідно до протоколу № 3/10 загальними зборами акціонерів позивача було прийнято рішення - чистий прибуток за 2009 рік, який становить 3 074 000,00 грн. направити на розвиток виробництва та оновлення техніки. 10.03.2009 відповідно до протоколу № 1/09 -було прийнято рішення про направлення чистого прибутку товариства за 2008 рік у розмірі 8 172 000,00 грн. на розвиток підприємства та оновлення техніки. Також протоколом від 29.02.2008 № 2/08 -було прийнято рішення про направлення чистого прибутку товариства за 2007 рік у розмірі 3 074 000,00 грн. на розвиток підприємства та оновлення техніки.

Отже, нерозподілений прибуток на кінець звітного періоду 2009 року в сумі 13 158 000,00 грн. включає в себе суми чистого прибутку, щодо якого прийняті рішення про направлення його на розвиток виробництва та оновлення техніки, а саме: за 2009 рік -8 172 000,00 грн.; за 2008 - 3 074 000,00 грн.; за 2007 - 352 000,00 грн. та за попередні роки -1 559 900,00 грн.

Податковим органом не було взято до уваги, що норма Закону про обов'язок сплати дивідендів не менше 30 % від прибутку акціонерного товариства була прийнята пізніше від прийняття позивачем рішення про порядок виплати дивідендів за 2009 та попередні роки.

До того ж, протокол 3/10 загальних зборів акціонерів позивача, яким зокрема прийнято рішення про направлення прибутку за 2009 рік на розвиток підприємства та оновлення техніки, був підписаний 20.03.2010, а всі інші протоколи, ще раніше.

Тобто, всі рішення про розподіл чистого прибутку в розмірі 13 158 000,00 грн. були прийняті до 30.04.2010.

Станом на цю дату діяла редакція від 17.09.2008 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства», яка надавала можливість акціонерному товариству самостійно призначити виплату дивідендів та їх розмір.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вирішення питання щодо виплати дивідендів (розподілу чистого прибутку підприємства) є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів, а отже не може бути вирішено будь-яким іншим органом. Грошові кошти, якими мають бути виплачені дивіденди, у разі прийнятті загальними зборами рішення про виплату дивідендів, є майном акціонерного товариства і тільки товариство має право вирішувати питання щодо розпорядження своїм майном.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення № 1001/0000020035 від 21.04.2011 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області -залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2011 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 22.05.2012.