Ухвала суду № 24403107, 24.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-18904/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Моторс»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2012 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Арма Моторс»звернулося у суд з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005542303 від 19.08.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо нереальності угоди, укладеної позивачем з його контрагентом ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», яка стала підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та пов'язаність послуг, отриманих позивачем за названим договором, із здійсненням останнім господарської діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києві проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Арма Моторс»в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємодії з ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс»за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 09.08.2011 року №1811/2303/34356004 та виявлені порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.2., 198.6. ст. 198 та п. 201.4 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 151894,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 19 серпня 2012 року № 000554, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 151894,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім послуг по суборенді від ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», за відповідним договором, який суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що за наслідками проведення документальної невиїзної перевірки контрагента позивача з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, встановлено порушення останнім вимог ст. ст. 203, 215 та 216 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не були спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, товар (послуги) по вказаним правочинам в порушення вимог ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України не передавався. Також перевіркою встановлено відсутність у названого підприємства складських приміщень, автомобільного та іншого транспорту, а також устаткування, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Враховуючи встановлене, податковим органом зроблено висновок, що відображені у податковій звітності позивача правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання вчинені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплату податків.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Відповідно до ст. 198 названого кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, 01 січня 2011 року між позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс»було укладено договір суборенди нежитлового приміщення №01/01/11.

Відповідно до п. 1.1. названого договору орендар - ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс»передає, а суборендар - позивач приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення (суборенду), загальною площею 2061,3 м.кв., що знаходиться в м. Києві, по вулиці Нагірна, 47.

Власником майна -об'єкта суборенди є ТОВ «Інтертрейдінг», яке на підставі договору оренди нежитлового приміщення №31/12/10 від 31.12.2010 року передало його в оренду ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс».

На виконання п. 1.6. договору суборенди орендарем отримано дозвіл на його укладення у власника, що підтверджується копією відповідного листа, яке міститься в матеріалах справи.

На підтвердження факту отримання позивачем послуг суборенди приміщення, наданих ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», надано копії акту прийому -передачі нежитлового приміщення -об'єкта суборенди від 01.01.2011 року, актів здачі-примайння робіт (надання послуг) №БС-01021 та №БС-28025 та платіжних доручень, що підтверджують проведення розрахунку позивача з контрагентом за надані послуги.

Окрім того, сам факт використання орендованого приміщення позивачем підтверджується актом перевірки від 09.08.2011 року №1811/2303/34356004, згідно якого позапланова виїзна перевірка була проведена за адресою - місцезнаходженням позивача: м. Київ, вул. Нагірна, 47.

На спростування тверджень відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс»першим надано копію нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2, який згідно відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців є засновником, а згідно даних податкового органу -директором та бухгалтером ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс». Даною заявою підтверджується, що всі первинні документи та угода з позивачем підписана директором особисто.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 201.1. ст.. 201 ПК України Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія не приймає до уваги посилання податкового органу на висновок спеціаліста від 14.05.2011 року №742, відповідно до якої встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 вчинена не названою особою, оскільки об'єктом дослідження були підписи на деклараціях з податку на додану вартість та звітах про суми пільг, в той час як підписи в податкових накладних, які стали підставою для формування податкового кредиту об'єктом зазначеного дослідження не були.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М