Постанова № 24395750, 21.02.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

10:40 год.

21.02.2012 р. справа № 2а-4713/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № 03/1/01 від 03.01.12 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 7/9/10-007 від 03.01.12 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "ЮГ КАРТОН", вул. Космонавтів, 81/30, м. Миколаїв, 54028

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.11 р. № 0000232302, № 0000252302 керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0000232302, № 0000252302, прийняті 1 червня 2011 р. ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, визнати протиправними і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "ЮГ КАРТОН" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10:40 год.

21.02.2012 р. справа № 2а-4713/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № 03/1/01 від 03.01.12 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 7/9/10-007 від 03.01.12 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "ЮГ КАРТОН", вул. Космонавтів, 81/30, м. Миколаїв, 54028

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.11 р. № 0000232302, № 0000252302 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Юг картон" (далі - позивач, ТОВ "Юг картон"). Позивач просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 1 червня 2011 р. № № 0000232302, 0000252302, прийняті державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ). Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що ним були укладені договори, за умовами яких придбано товар і послуги, в ціні яких сплачено податок на додану вартість (далі - ПДВ) і на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів, сформовано податковий кредит. Відповідач, проводячи перевірку, зробив висновок про безпідставне формування позивачем податкового кредиту, оскільки до його складу включений ПДВ, сплачений постачальникам, стосовно яких ДПІ не встановлено сплати цього податку до бюджету. Позивач вказує на те, що Закон України "Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення, не ставить бюджетне відшкодування ПДВ в залежність від фактичного надходження цього податку до бюджету саме від контрагентів. Позивач зазначає, що ним виконані всі передумови, встановлені законодавством для формування податкового кредиту: придбано товар і послуги, сплачено ПДВ, отримано податкові накладні, а тому зменшення відповідачем розміру бюджетного відшкодування ПДВ на підставі того, що останнім не встановлено надходження податку до бюджету, є протиправним, у зв'язку із чим і просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення.

Відповідач позов не визнав, подавши заперечення (а. с. 53-55), в яких зазначив, що ним встановлені взаємовідносини позивача із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності і перевірками яких неможливо встановити фактичну сплату ПДВ до бюджету, що, на думку відповідача, є підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування ПДВ.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в судовому засіданні 21 лютого 2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані ними письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

У період з 26 квітня до 12 травня 2011 р. ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ і зменшення податкових зобов'язань з ПДВ в наступних податкових періодах: за лютий 2011 р., яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувався в період з 1 лютого 2010 р. до 28 лютого 2010 р., з 1 травня 2010 р. до 31 травня 2010 р., з 1 вересня 2010 р. до 31 грудня 2010 р., з 1 січня 2011 р. до 31 січня 2011 р. Результати перевірки оформлені актом від 19 травня 2011 р. № 1672/07-024/36880389 (далі - акт перевірки) (а. с. 10-50).

Як зазначено у висновку акту перевірки (а. с. 49-50), позивачем порушено:

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1, п. 7.5. пп. 7.5.1., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого останнім завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за період з травня до грудня 2010 р. в загальному розмірі 174653,0 грн.;

- ст. 188 п. 188.1., ст. 198 п. 198.2., ст. 200 п. 200.1., 200.4. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит в розмірі 4158,0 грн.

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1, п. 7.5. пп. 7.5.1., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого останнім завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту в період з травня до грудня 2010 р. в загальному розмірі 174653,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 1 червня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232302, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 174653,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1,0 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000252302, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 4158,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1,0 грн. (а. с. 8-9).

Як зафіксовано актом перевірки, позивач в періоді який перевірявся, придбав у ВАТ "Проектно-вишукувальний інститут "Миколаївагропроект" нежитлове приміщення (офіс) (а. с. 17).

Як пояснив представник позивача, для виконання ремонтних робіт з облаштування придбаного приміщення, ТОВ "Юг картон" була укладена низка договорів:

- 26 лютого 2010 р. договір підряду з ТОВ "Білбудстрой", предметом якого є виконання контрагентом будівельних робіт (а. с. 76-77);

- 1 березня 2010 р. договір оренди з ВАТ "Васильківське", за яким позивач орендував майданчик для складування відходів (а. с. 104-105);

- 30 серпня 2010 р. договір підряду з ТОВ "Технострой-99", згідно якого ТОВ "Технострой-99" виконувало роботи з облаштування бетонної підлоги (а. с. 100);

- 1 листопада 2010 р. договір купівлі-продажу з ТОВ "Софіта", за умовами якого позивач придбав металоконструкції (а. с. 87);

- 1 листопада 2010 р. договір купівлі-продажу з ТОВ "Адекс-пром", відповідно до якого товариство продало позивачу будівельні матеріали (а. с. 92-95).

Суд має відзначити, що характер товарів і послуг, які отримані позивачем від вищенаведених контрагентів, цілком узгоджується з його діяльністю щодо ремонту приміщення.

Акт перевірки не містить доводів, які б свідчили про заперечення відповідачем факту отримання позивачем товарів і послуг, а також їх оплату, включаючи ПДВ, не надано таких заперечень і під час судового засідання. Крім того, фактичність господарських операцій позивача та сплата ним ПДВ підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами: довідкою про вартість виконаних підрядних робіт, актом приймання виконаних підрядних робіт, виписками з банківського рахунку позивача, податковими і видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (а. с. 78-86, 88-91, 96-99, 101-103, 106-111).

Заперечення відповідача фактично зводяться до того, що ДПІ не має змоги встановити фактичну сплату ПДВ до бюджету контрагентами позивача, тобто відповідачем встановлено ненадходження цього податку не від позивача, а в результаті порушень, допущених іншими платниками податків.

Суд вважає, що така підстава для висновку ДПІ про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування, як невстановлення сплати ПДВ його постачальниками, суперечить приписам Закону України "Про податок на додану вартість", нормами якого регулювались спірні правовідносини на час їх виникнення.

Так, відповідно до ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На час перевірки, позивач мав всі оформлені відповідно до наведених вимог законодавства податкові накладні і ця обставина відповідачем не заперечується (а. с. 86, 88, 96-97, 101, 107-108).

За правилами ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні за змістом наведеним нормам Закону України "Про податок на додану вартість" є ст. ст. 198, 200 ПК України, на порушення яких послався відповідач.

За замістом як норм Закону України "Про податок на додану вартість", так і ПК України, єдиною передумовою бюджетного відшкодування ПДВ, є сплата саме позивачем цього податку в ціні товарів і послуг. Названими нормативними актами таке відшкодування не ставиться в залежність від сплати податку контрагентами такого платника податків або постачальниками цих контрагентів, адже протилежний висновок фактично означатиме, що платник податків, виконавши всі встановлені законодавством умови для формування податкового кредиту і отримання бюджетного відшкодування, все одно буде позбавлений можливості отримати таке відшкодування в разі виявлення порушень допущених його контрагентами, за дії яких він відповідальності не несе і контроль за якими знаходить за межами його повноважень.

ДПІ в якості обґрунтування своїх заперечень посилається на акти перевірок контрагентів позивача. Дослідивши ці акти перевірок, суд зазначає наступне.

Так, актом перевірки ТОВ "Білбудстрой", яким перевірялись господарські взаємовідносини цього контрагента з іншим ніж позивач суб'єктом господарювання, не встановлено факту відсутності у підприємства матеріальних, організаційних, людських та інших ресурсів, ним лише зафіксовано, що серед контрагентів ТОВ "Білбудстрой" є підприємство, стосовно якого встановлено непричетність його директора до фінансово-господарської діяльності (а. с. 68-74). За результатами перевірки ВАТ "Василівське" складено довідку, якою підтверджено здійснення господарських операцій між позивачем і цим товариством, а також відображення результатів таких операцій в податковому і бухгалтерському обліку останніх (а. с. 117-118).

Посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Софіта" і ТОВ "Адекс-пром" (а. с. 127-130, 132-133), як на докази безпідставності формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від цих підприємств, суд знаходить безпідставними, оскільки неможливість проведення зустрічної перевірки постачальників позивача, не може беззаперечно свідчити про порушення податкового законодавства цими підприємствами, і тим більш позивачем.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановлено факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача або постачальників останніх, негативні наслідки у вигляді визначення ДПІ податкових зобов'язань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином, сплативши ПДВ в ціні товарів і послуг, тобто якщо позивач виконав всі передбачені законодавством передумови для отримання бюджетного відшкодування, ДПІ не може пов'язувати можливість отримання позивачем такого відшкодування з виконанням або невиконанням іншими платниками податків своїх зобов'язань перед бюджетом. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку обізнаності позивача про факт ненадходження до бюджету ПДВ від своїх контрагентів або постачальників у ланцюгу, він не має встановлених законодавством повноважень для того щоб впливати на сплату такими суб'єктами господарювання податків і функція контролю за сплатою податків покладена саме на податкові органи.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа "Булвес" АД проти Болгарії".

У п. п. 69-71 рішення в цій справі зазначено: "Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання за подання звітності з ПДВ постачальник.

І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".

Також, у справі "Інтерсплав проти України", Суд, в п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.".

Суд відзначає, що останнє рішення Європейського суду з прав людини - "Інтерсплав проти України" не набрало статусу остаточного, але як і попередні рішення, дозволяє судити про послідовність правової позиції Європейського суду з прав людини у справах з приводу спорів заявників з податковими органами з приводу відшкодування ПДВ.

З наведених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Оскільки судом не встановлено порушень позивачем вимог податкового законодавства, на які посилався відповідач, відповідно, і штрафні санкції застосовані до нього неправомірно.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв без врахування всіх обставин справи, доводи, на які посилався відповідач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому ДПІ не доведено перед судом законність спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 595 від 16 червня 2011 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в розмірі 34,0 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0000232302, № 0000252302, прийняті 1 червня 2011 р. ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, визнати протиправними і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "ЮГ КАРТОН" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

24 лютого 2012 р.

Суддя А. О. Мороз