Рішення № 24389093, 30.05.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-48/950-2012 30.05.12

За позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)до1. Шевченківської районної у місті Києві ради 2. Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради 3. ОСОБА_1 4. ОСОБА_2за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідачів:1. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок" 2. Універсальної товарної біржі "Національні ресурси"провизнання недійсним рішення та договору, визнання права власності, витребування майна у комунальну власністьСуддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача 1:ОСОБА_3від позивача 2:ОСОБА_4 від відповідача 1:ОСОБА_5 від відповідача 2:ОСОБА_5від відповідача 3:ОСОБА_6від відповідача 4:ОСОБА_6від третьої особи 1:ОСОБА_7 від третьої особи 2:не з'явивсявід прокуратури:ОСОБА_8

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Шевченківської районної у місті Києві ради, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення та договору, визнання права власності, витребування майна у комунальну власність.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відчуження нежилого будинку, що розташований в м. Києві по АДРЕСА_1, на користь відповідача 3 було здійснено з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у зв'язку з чим прокурор вказує на існування підстав для визнання права комунальної власності територіальної громади міста Києва на вказаний будинок та повернення його у комунальну власність, наявність підстав для визнання подальшого договору купівлі-продажу такого будинку недійсними та витребування спірного будинку від відповідача 4 у комунальну власність.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2012 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 20.02.2012 р.

Представником відповідачів 3, 4 в судовому засіданні подано відзив на позовну заяву за змістом якого в задоволенні позову просив відмовити повністю, вказував на те, що спірне майно не було об'єктом культурної спадщини національного значення, а тому на нього не розповсюджувалася дія Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

В судовому засіданні 20.02.2012 р. оголошено перерву до 05.03.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2012 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок" та Універсальну товарну біржу "Національні ресурси", розгляд справи відкладено до 26.03.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2012 р. частково задоволено заяву заступника прокурора міста Києва про вжиття заходів до забезпечення позову, накладено арешт на нежилі приміщення загальною площею 164,7 кв.м. в будинку за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2012 р. у зв'язку із клопотанням представника відповідачів 3, 4 розгляд справи відкладено до 06.04.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2012 р. у зв'язку із клопотанням представника третьої особи 1 та невиконання сторонами вимог ухвал суду розгляд справи відкладено до 10.04.2012 р.

В судовому засіданні представником третьої особи 1 подано письмові пояснення за змістом якого проти позову заперечував, вказував на проведення процедури приватизації спірного майна відповідно до вимог чинного законодавства України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2012 р. у зв'язку із необхідністю повідомлення третьої особи 2 за визначеною прокурором адресою розгляд справи відкладено до 18.04.2012 р.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 18.04.2012 р. у зв'язку із перебуванням судді Бойко Р.В. у відпустці справу №5011-48/950-2012 передано на розгляд судді Підченку Ю.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.04.2012 р. (суддя Підченко Ю.О.) прийнято до провадження справу №5011-48/950-2012 та призначено її до розгляду на 16.05.2012 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.04.2012 р. справу №5011-48/950-2012 передано на розгляд судді Бойко Р.В. у зв'язку із його поверненням з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2012 р. прийнято до провадження справу №5011-48/950-2012 та у зв'язку із клопотанням представника третьої особи 1 розгляд справи відкладено до 30.05.2012 р.

В судове засідання представники прокуратури та позивачів з'явилися, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити їх повністю.

Представники відповідачів та третьої особи 1 в судове засідання з'явилися, проти позову заперечують, в його задоволенні просять відмовити повністю.

Третя особа 2, повідомлена про час і місце судового засідання належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду, своїх повноважних представників в судове засідання не направила, про поважні причини неявки суд не повідомила.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради XVI сесії IV скликання від 27.12.2005 р. № 644 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" (надалі - "Рішення") затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні згідно додатку №1, відповідно до позиції 1 якого, з урахуванням розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради від 24.02.2006 р. №43, до відповідних об'єктів віднесено нежитлове приміщення площею 164,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (надалі -"спірне майно").

За наслідками проведення аукціону з продажу спірного майна 27.07.2006 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №2783 (надалі -"Договір"), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив спірне майно.

13.11.2008 р. між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) було укладено договір дарування нежилих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за №3537, відповідно до умов якого дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла в дар спірне майно.

19.11.2008 р. Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" було видано реєстраційне посвідчення №026686 яким посвідчено, що спірне майно зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_2, про що було здійснено запис в реєстровій книзі №96П-132 за реєстровим №6397-П.

Спір у справі стосується законності приватизації спірного майна.

Прокурор вказує, що спірне майно є пам'яткою архітектури місцевого значення, а тому проведення процедури його приватизації під час дії Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" є незаконним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для їх розгляду, господарський суд міста Києва вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Згідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Частиною 7 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

Згідно із ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

З огляду на викладені норми вбачається, що Шевченківська районна у місті Києва рада, як суб'єкт права комунальної власності (на момент існування спірних правовідносин), була наділена правом приймати рішення про включення спірного майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації певним способом (аукціон, конкурс, викуп), однак виключно у випадку відсутності встановлених положеннями ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" підстав для відмови у приватизації відповідного майна, зокрема, існування законодавчо встановленого обмеження на приватизацію.

Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", який набрав чинності 23.02.2005 р., заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації було затверджено Законом України від 23.09.2008 р. № 574-VI, який набрав чинності 17.10.2008 р., а пунктом 3 Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

Тобто, у період з 23.02.2005 р. по 17.10.2008 р. існувала заборона приватизації пам'яток культурної спадщини.

Правомірність такого висновку також підтверджується постановою Верховного Суду України від 14.10.2008 р. у справі за позовом Міжнародного благодійного Фонду Святої Марії до Головного управління комунальної власності міста Києва, третя особа -Київська міська рада, про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу нежилого приміщення, яка згідно ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Із наявного в матеріалах справи рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.01.1986 р. №49 "Про затвердження переліку пам'ятників архітектури місцевого значення" вбачається, що будинок по вул. Ярославів Вал, 1, в якому знаходиться спірне майно, було включено до Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення.

За змістом ч. 3 ст. 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (чинному на момент прийняття рішення від 21.01.1986 р. №49) перелік пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Отже, Київською міською радою народних депутатів відповідно до наданих їй повноважень правомірно було включено будинок по вул. Ярославів Вал, 1 в м. Києві до Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини", який набрав чинності 12.07.2000 р., встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Доказів виключення будинку по вул. Ярославів Вал, 1 в м. Києві із Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення матеріали справи не містять, відтак на нього поширювалася дія Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Таким чином, рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 р. № 644 в частині включення спірного майна до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні було прийнято під час існування законодавчо встановленого обмеження на приватизацію такого майна, що суперечить положенням чинного на момент прийняття такого рішення законодавства України, зокрема, ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

Крім того, за змістом п. 16 ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" відчуження пам'яток місцевого значення можливе лише за згодою відповідного органу охорони культурної спадщини, а з наявного в матеріалах справи листа Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.03.2006 р. №1372 вбачається, що останнім було надано згоду на відчуження спірного майна лише після відміни заборони приватизації пам'яток, встановленої Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, вимоги прокурора про визнання недійсним п. 1 додатку №1 до рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 р. №644 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" в частині включення спірного майна до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах є правовірними та обґрунтованими.

Посилання відповідачів на наявність судових рішень, а саме: рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2006 р. у справі №30/269 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок" до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради про спонукання до проведення аукціону; рішення Апеляційного суду міста Києва від 07.12.2010 р. у справі №22-7620/10 за позовом Громадської організації "Об'єднання "Захист Києва від протиправної забудови та руйнування архітектурної єдності" до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, ОСОБА_1, Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання недійсними акту органів приватизації, договору купівлі-продажу майна, повернення майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії, якими, на їх думку, встановлено законність прийняття оскаржуваного рішення в частині, що стосується спірного майна судом відхиляється, оскільки суб'єктний склад учасників судового процесу у наведених справах та даній справі не є тотожним, а в текстах таких судових рішень викладено лише висновки (судження) судів щодо спірних правовідносин, однак ними не встановлено фактів, які згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доведення знову при вирішенні інших спорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Встановлена судом невідповідність рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 р. № 644 в частині включення спірного майна до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні положенням чинного на момент його прийняття законодавства України свідчить про порушення порядку приватизації, що згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" є підставою для визнання Договору недійсним.

Стосовного вимог прокурора про визнання за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на спірне майно та його витребування від відповідача 4 суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується набуття відповідачем 4 права власності на спірне майно, правовою підставою чого був договір дарування нежилих приміщень, укладений 13.11.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а 19.11.2008 р. Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" було видано реєстраційне посвідчення №026686 яким посвідчено, що спірне майно зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_2, про що було здійснено запис в реєстровій книзі №96П-132 за реєстровим №6397-П.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" передбачено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У відповідності до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Частиною 2 ст. 55 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Тобто, можливість розгляду господарським судом спору, стороною якого є фізична особа, обумовлена тим, що такий спір стосується корпоративних чи приватизаційних відносин або така особа є суб'єктом господарювання.

З огляду на викладене вбачається, що позов прокурора в частині витребування спірного майна пред'явлено до фізичної особи (ОСОБА_2, яка на відміну від відповідача 3 набула права власності на спірне майно не в порядку приватизації, а в порядку дарування), а спір в цій частині виник не з корпоративних чи приватизаційних відносин, тому він не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Таким чином, провадження у справі в частині вимог про визнання права власності та витребування спірного майна, заявлених до ОСОБА_2, підлягає припиненню.

При цьому, прокурор чи позивач 1 не позбавлені права на звернення із відповідним позовом до місцевого суду у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Оскільки прокурором заявлено вимогу про визнання права власності до всіх відповідачів, а в частині такої вимоги до ОСОБА_2 провадження у справі підлягає припиненню, то з урахуванням відсутності підстав для звернення з таким позовом до відповідачів 1, 2, 3, а також враховуючи те, що така вимога є передчасною та не може бути задоволена до вирішення питання про наявність підстав для витребування спірного майна, в задоволенні позову в частині вимоги про визнання права власності на спірне майно, заявленої до відповідачів 1, 2, 3, необхідно відмовити.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а згідно ч. 5 наведеної статті якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Заступник прокурора міста Києва посилається на те, що про існування спірних правовідносин йому стало відомо під час проведення перевірки законності приватизації спірного майна у 2011 році

Отже, враховуючи, що заступник прокурора міста Києва не був учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності його з наявністю порушень законодавства України щодо приватизації спірного майна матеріали справи не містять, то наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, що зумовлює висновок про наявність підстав для захисту порушеного права територіальної громади.

За таких обставин, позов заступника прокурора міста Києва підлягає частковому задоволенню з визнання недійсними пункту 1 додатку №1 до рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 р. №644 в частині, що стосується спірного майна, та Договору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (за вимоги про визнання недійсними пункту рішення та Договору, а також згідно п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 23.05.2012 р. №01-06/704/2012 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" за подачу заяви про забезпечення позову) покладаються на відповідачів 1, 2, 3 в рівних частинах.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

2. Визнати недійсним п. 1 додатку №1 до рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 р. №644 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" в частині включення нежилих приміщень в будинку за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, загальною площею 164,7 кв.м, до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 27.07.2006 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №2783.

4. Провадження у справі в частині вимог заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_2 припинити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

5. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

6. Стягнути з Шевченківської районної у місті Києві ради (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 24; ідентифікаційний код 26077632) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 17 коп. Видати наказ.

7. Стягнути з Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (01030, м. Київ, бул. Т.Шевченка, 26/4; ідентифікаційний код 21532540) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 17 коп. Видати наказ.

8. Стягнути з ОСОБА_1 (01034, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 17 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення -01.06.2012 р.