Постанова № 24385834, 30.08.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

9:45 год.

30.08.2011 р. справа № 2а-3843/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 28.03.11 р.,

представника відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Никкартонторг", вул. 11 Лінія, 28, м. Миколаїв, 54000

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.11 р. № 0000612301 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Ніккартонторг" (далі - позивач, ТОВ "Ніккартонторг") до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 р. № 0000612301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 19705,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4926,25 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що висновок ДПІ про порушення ним вимог податкового законодавства в частині порядку формування податкового кредиту безпідставний, адже ґрунтується на припущеннях щодо порушень, які допущені іншими платниками податків, за дії або бездіяльність яких він відповідальності не несе. Позивач наголошує на тому, що ним виконані всі умови для формування податкового кредиту: укладено договір, за умовами якого придбано послуги, в ціні яких сплачено ПДВ, від контрагента отримано податкову накладну, на підставі якої і сформовано податковий кредит.

Відповідач позов не визнав та подав суду письмові заперечення (а. с. 55-56), в яких навів такі доводи. Перевіркою позивача встановлено, що податковий кредит ним сформовано на підставі податкової накладної, виданої ТОВ "Алхена", перевіркою якого встановлено, що товариство не має власних ресурсів для ведення господарської діяльності. Крім того, в свою чергу, податковий кредит ТОВ "Алхена" сформовано на підставі податкових накладних виданих ТОВ "Лек-Са", яке має ознаки фіктивності. З огляду на ці обставини, ДПІ вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит на підставі податкової накладної, отриманої від ТОВ "Алхена", отже ним занижено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 19705,0 грн.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 30 серпня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

З 2 до 9 березня 2011 р. ДПІ проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з 1 березня 2010 р. до 31 травня 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 9 березня 2011 р. № 621/23-100/36954722 (далі - акт перевірки) (а. с. 8-27).

Як зазначено у висновку цього акту перевірки, позивачем порушено ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", а також ст. 203 п. 1, 5, ст. 215 п. п. 1, 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в результаті чого позивачем занижено ПДВ у розмірі 19705,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 21 березня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000612301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 19705,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4926,25 грн. (а. с. 7).

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 2 березня 2010 р. позивач уклав з ТОВ "Алхена" договір № ДГ-02/03-10 про надання послуг (а. с. 34-37). За умовами цього договору, останнє товариство зобов'язувалось надати позивачу інформаційно-консультаційні та посередницькі послуги із збуту товару позивача, а також маркетингові послуги з дослідження ринку збуту продукції позивача (п. п. 1.1., 1.2. договору), конкретні види і період надання послуг визначаються в актах приймання-передачі (п. 1.3.), оплата послуг здійснюється позивачем із розрахунку 120,0 грн., у тому числі 20 % ПДВ за 1 тонну проданого позивачем товару, кінцева вартість послуг погоджується сторонами на момент підписання акту приймання-передачі (п. 3.1.1.).

Позивачем подано суду листи ТОВ "Алхена", датовані 1 і 19 квітня 2010 р., з переліком суб'єктів господарювання, які були виявлені ним під час дослідження ринку збуту продукції позивача (а. с. 85-88). Дослідивши ці листи, суд відзначає, що вони містять 17 різних підприємств, які у листах не повторюються, 15 з 17 підприємств знаходиться за межами м. Миколаєва і Миколаївської області. Позивачем надані договори купівлі-продажу, укладені з всіма підприємствами, які наводились у листах ТОВ "Алхена" (а. с. 89-148). Крім того, в акті перевірки відповідачем також відображено факт постачання позивачем своєї продукції підприємствам, які виявлені ТОВ "Алхена" (а. с. 20-26).

Таким чином, позивачем доведено, що послуги за договором з ТОВ "Алхена" ним було отримано та використано у власній господарській діяльності, що підтверджується фактом укладення договорів з всіма підприємствами, які були виявлені у ході маркетингових досліджень ринку, проведених ТОВ "Алхена".

Нормативним актом, який регулював порядок сплати ПДВ та формування податкового кредиту, на час виникнення спірних правовідносин, був Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. Закону України "Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд відзначає, що на момент перевірки, позивач мав податкову накладну, видану ТОВ "Алхена", яка повною мірою відповідає вимогам законодавства до форми і змісту податкової накладної (а. с. 40).

Таким чином, договір, укладений позивачем з ТОВ "Алхена", його сторонами виконаний належним чином, позивач отримав послуги і повністю їх оплатив, отримав податкову накладну, отже позивачем виконані всі умови Закону України "Про податок на додану вартість", а тому у позивача мались законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого у ціні послуг за договором, укладеним з ТОВ "Алхена".

Стосовно заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Відповідач в акті перевірки та своїх запереченнях вказує на те, що перевіркою ТОВ "Алхена" встановлено відсутність власних приміщень, транспортних засобів, основних фондів, а тому товариство не могло виконати договір з позивачем.

Разом з тим, характер послуг наданих ТОВ "Алхена" позивачу - консультаційні, маркетингові послуги з дослідження ринку, не вимагає наявності ані приміщень, ані транспорту чи інших основних фондів.

Фактично висновки відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ ґрунтуються не на порушеннях вищенаведених норм Закону України "Про податок на додану вартість" з боку позивача, а на порушеннях податкового законодавства його контрагентом - ТОВ "Алхена" та виявленні у ланцюгу постачальників ТОВ "Алхена" недобросовісного платника податків, який порушує свої податкові зобов'язання - ТОВ "Лекс-Са".

З цього приводу суд має зазначити наступне. Сам по собі факт господарських стосунків позивача з суб'єктом господарювання, який порушує ті чи інші вимоги податкового законодавства, не означає "автоматичне" порушення податкових зобов'язань позивачем.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У контексті обставин перевірки позивача, зазначені норми Порядку № 984 слід розуміти таким чином, що під час перевірки відповідач мав досліджувати обставини виконання позивачем та його контрагентом - ТОВ "Алхена" умов договору, отримання позивачем послуг, їх використання у власній господарській діяльності позивача. У той же час, аналіз акту перевірки свідчить, що відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками акту перевірки ТОВ "Алхена", а також інформацією стосовно постачальника останнього у ланцюгу - ТОВ "Лекс-Са", механічно перенісши висновок про порушення податкових зобов'язань цими підприємствами на позивача.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Визначення позивачу податкового зобов'язання та застосування до нього штрафної санкції на тій підставі, що його контрагент, або суб'єкт господарювання в ланцюгу постачання, порушили власні податкові зобов'язання, є порушенням принципу індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановлено факти несплати податків або інші обставини, які свідчать про порушення податкового законодавства ТОВ "Алхена", ТОВ "Лекс-Са", це є підставою для вжиття заходів з боку ДПІ саме до цих суб'єктів господарювання.

Щодо доводів ДПІ про те, що договір між позивачем та ТОВ "Алхена" має ознаки нікчемності, суд окремо зазначає наступне.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами ЦК України.

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нічемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), ст. 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), ст. 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), ст. 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), ст. 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. 27 ч. 1, ст. 121 ч. 3, ст. 126 ч. 6, ст. 247 ч. 3, ст. 249 ч. 1, ст. 547 ч. 2, ст. 586 ч. 3, ст. 614 ч. 3, ст. 633 ч. 6, ст. 661 ч. 2, ст. 698 ч. 4, ст. 719 ч. 3, ст. 720 ч. 4, ст. 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договору, укладеного позивачем.

В акті перевірки відповідач зазначає, що правочин укладений позивачем з ТОВ "Алхена" одночасно є таким, що порушує публічний порядок і суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, тобто наводить ст. 228 ЦК України.

Як вбачається із ст. 228 ЦК України, у випадку порушення правочином публічного порядку, він є нікчемним в силу приписів ч. 2 цієї статті, а якщо правочин суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнано недійсним судом, тобто такий правочин є не нікчемним, а є оспорюваним (ч. 3).

Відповідач не надав суду доказів того, що правочин позивача визнавались у судовому порядку недійсними.

Стаття 228 ч. 1 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин справи та не довів перед судом його законність. Оскільки судом не встановлено порушень позивачем порядку формування податкового кредиту, відповідно, і штрафна санкція застосовано до нього неправомірно.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 48 від 1 квітня 2011 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000612301, прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва 21 березня 2011 р., визнати протиправним та скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "Никкартонторг" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

1 вересня 2011 р.

Суддя А. О. Мороз