Постанова № 24384826, 30.03.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2012 р. Справа № 2a-717/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1,

відповідача -Рибак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області

про визнання протиправними дій та скасування акту опису й арешту майна від 24.02.2012 року у виконавчому провадженні №31143748,-

ВСТАНОВИВ:

13.03.2012 року ОСОБА_3 (надалі -позивач) звернувся з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області (надалі -відповідач) про визнання протиправними дій та скасування акту опису й арешту майна від 24.02.2012 року у виконавчому провадженні №31143748.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що державний виконавець Рибак М.М. безпідставно, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження»склала акт опису й арешту майна, яке належить йому на праві власності, в орендованому позивачем приміщенні ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться по АДРЕСА_1 у виконавчому провадженні №31143748 з примусового виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області №2389 від 23.12.2011 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 коштів в сумі 87309,96 грн. До арештованого майна божник -ОСОБА_4 не має ніякого відношення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та пояснив суду, що 24.12.2012 року в орендоване позивачем приміщення ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, прибула державний виконавець Рибак М.М. та склала акт опису й арешту майна. На будь-які зауваження, що це майно належить виключно позивачу на праві власності та те, що ОСОБА_4 немає жодного відношення до здійснення ним підприємницької діяльності, державний виконавець не реагувала. Зазначив, що у відповідності до статті 55 Закону України «Про виконавче провадження», якщо б державний виконавець мав дані про те, що в позивача перебуває майно, яке належить боржнику, то він зобов'язаний надати письмовий запит про таке майно чи кошти та після отримання відповіді і виключно на підставі ухвали суду вправі був би описувати та арештовувати майно у примусовому порядку. Однак, зазначених дій державний виконавець не здійснив. Тому, вважає дії державного виконавця незаконними та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила. Пояснила суду, що в зв'язку з виконанням наказу господарського суду Івано-Франківської області №2389 від 23.12.2011 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 коштів в сумі 87309,96 грн. провела опис та арешт майна боржника в приміщенні ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться по АДРЕСА_1. Підставою для арешту й опису майна слугувала заява ОСОБА_5 про те, що боржник -ОСОБА_4 здійснює підприємницьку діяльність у приміщенні цього ресторану. Інших даних чи документів, які б підтверджували, що описане нею майно належить боржнику не було. Письмовий запит на адресу позивача щодо описаного майна вона не направляла, до суду для отримання дозволу про опис і арешт майна вона не зверталася. Разом з тим, вважає, що діяла відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», тому в задоволенні позову просила відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Відповідно до постанови від 09.02.2012 року, винесеної державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Рибак М.М. на підставі наказу господарського суду Івано-Франківської області, відкрито виконавче провадження №31143748 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 боргу в сумі 87309,96 грн. (а.с. 32).

24.02.2012 року державним виконавцем складений акт опису й арешту майна у виконавчому провадженні №31143748, відповідно до якого описане та арештоване майно -побутова техніка і меблі, що знаходилися в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 36-39).

Підставою для арешту й опису майна слугувала заява ОСОБА_5 про те, що боржник -ОСОБА_4 здійснює підприємницьку діяльність у приміщенні цього ресторану (а.с. 40).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що згідно договору оренди від 01.02.2009 року приміщення за адресою: АДРЕСА_1 орендує в товариства з обмеженою відповідальністю «РІА», яке є його власником, приватний підприємець ОСОБА_7 (а.с. 12-14).

В свою чергу, ОСОБА_7 за договором суборенди від 01.10.2009 року передав це приміщення у тимчасове платне користування приватному підприємцю ОСОБА_3 (а.с. 15-17).

Дослідженими в судовому засіданні матеріалами виконавчого провадження №31143748 установлено, що в ньому відсутні дані, які б свідчили про те, що боржник -ОСОБА_4 здійснює підприємницьку діяльність у приміщенні ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1»за адресою: АДРЕСА_1 та має відношення до цього приміщення чи майна, яке знаходиться у ньому (а.с. 31-45).

Посилання представника відповідача на акт державного виконавця від 24.02.2012 року, відповідно до якого, неподання при описі майна у вказаному вище приміщенні документів, котрі б підтверджували те, що описане та арештоване майно не належить ОСОБА_4, суд не бере до уваги. Оскільки, такий акт не може слугувати підставою для встановлення власника майна (а.с. 33).

Таким чином, фактичних даних, які б підтверджували те, що описане й арештоване майно належить боржнику -ОСОБА_4, відповідачем у ході виконавчих дій з виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області №2389 від 23.12.2011 не здобуто та в судовому засіданні не наведено.

Основні засади, організацію і порядок провадження виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно боржника регламентовано Законом України «Про виконавче провадження»в редакції від 04.11.2010 року №2677-VI (надалі -Закон).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 статті 11 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Нормами частини 2 цієї ж статті встановлено, що державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі -виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Відповідно до статті 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника -у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частини 1 статті 55 Закону державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Зазначені особи зобов'язані подати на запит державного виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває в них, та майно чи кошти, які вони мають передати боржнику.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що після надходження від зазначених осіб відомостей про наявність майна боржника державний виконавець описує таке майно, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. У разі якщо особа, у якої перебуває майно боржника, перешкоджає державному виконавцю в його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку.

Нормами частини 3 статті 55 Закону передбачено, що готівкові кошти та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у таких осіб у присутності понятих на підставі ухвали суду.

Відповідно до частини 1 статті 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 статті 57 Закону визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно частини 5 цієї ж статті передбачено, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби -обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у судовому засіданні не спростовані доводи позивача про те, що оскаржувана постанова винесена всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження»та безпідставно.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно частини 3 цієї ж статті КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, враховуючи встановлені у судовому засіданні вказані вище фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, з метою захисту прав та законних інтересів позивача суд дійшов висновку про те, що необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області щодо проведення опису й арешту майна та складанні акта опису й арешту майна від 24.02.2012 року у виконавчому провадженні №31143748, визнати протиправним та скасувати акт опису й арешту майна відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області від 24.02.2012 року у виконавчому провадженні №31143748.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в сумі 107,30 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158 -163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області щодо проведення опису й арешту майна та складанні акта опису й арешту майна від 24.02.2012 року у виконавчому провадженні №31143748.

Визнати протиправним та скасувати акт опису й арешту майна відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області від 24.02.2012 року у виконавчому провадженні №31143748.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в сумі 107 (сто сім) грн. 30 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Бобров Ю.О.

Постанова в повному обсязі складена 02.04.2012 року.