Постанова № 24384453, 30.03.2012, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2a-0770/3956/11

Ряд стат. звіту № 8.2.1

Код - 10

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2012 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Гулай М.В.

з участю сторін:

представник позивача -Лендєл О.В.,

представник відповідача -Бейда О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група»звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області, якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000781640 від 05 вересня 2011 року, яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість 39734,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги мотивує тим, що спірне податкове повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ прийнято відповідачем всупереч норм чинного законодавства, зокрема, п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 985 щодо неправомірності визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість без направлення платнику податків податкового повідомлення-рішення на суму зменшеного від'ємного значення суми ПДВ, також спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту камеральної перевірки, яка проведена з порушенням п.п. 75.1.1. п. 75.1 статті 75 та п. 300.10 ст. 300 Податкового кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав повністю, дав аналогічні пояснення, а також надав додаткові докази в обґрунтування позову та пояснення, що стосуються неправомірності зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування ПДВ за грудень 2010 року на суму 144063,34 грн. згідно акту перевірки Мукачівської ОДПІ від 14.04.2011 року № 463/23-01/31326993, та у зв'язку з цим, просив суд задовольнити позов.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, заперечив проти позову повністю з мотивів, викладених у письмових запереченнях, оскільки вважає висновки акту перевірки та спірне податкове повідомлення-рішення такими, що відповідають вимогам податкового законодавства України і тому просить суд відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог. Відповідач вважає, що платником податків допущено порушення

п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 200.1

ст. 200 Податкового кодексу України та підпункти 4.6.7, 4.6.8 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 р. № 41, а саме не відображено в податковій декларації платника податків за квітень 2011 року в рядку 21.3 декларації зменшення залишку від'ємного значення податку в сумі 144063,00 грн. за результатами перевірки -акт перевірки від 14.04.2011 р. № 463/23-01/31326993. Стосовно додаткових пояснень платника щодо неправомірності висновків акту перевірки від 14.04.2011 р. № 463/23-01/31326993, відповідачем зазначено, що це не є предметом розгляду по даній справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Мукачівською ОДПІ 14 квітня 2011 року було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група»щодо правомірності декларування сум ПДВ по операціях з контрагентом ТОВ «Перун», код 21090355, за грудень 2010 року. Наслідком цієї перевірки став акт № 463/23-01/31326993, у відповідності до висновків якого перевіркою встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»і зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування ПДВ (значення рядка 26 Декларації з ПДВ) за грудень 2010 року на суму 144063,34 грн.

На зазначений акт перевірки позивач подав свої письмові заперечення, надіславши їх на адресу податкового органу листом від 19.04.2011 року № 471 з доданням копій підтверджуючих документів. У відповідь на ці заперечення листом від 28.04.2011 року

№ 4865/10/23-01 Мукачівською ОДПІ було надіслано відповідь на заперечення.

Як встановлено в судовому засіданні, надалі відповідач не оформляв та не надіслав позивачеві податкове повідомлення-рішення про зменшення від'ємного значення суми ПДВ платника за формою «В4», що є порушенням п. 86.8. ст. 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 985, чинних станом на квітень 2011 року.

Так, суд констатує, що за своїм правовим значенням акт документальної перевірки дотримання податкового законодавства не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке в силу п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки акт перевірки є службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, а тому не створює для платника податків будь-яких правових наслідків. Згідно приписів статті 56 Податкового кодексу України, лише рішення контролюючого органу, прийняті при здійсненні повноважень щодо справляння податкових платежів, можуть мати ті чи інші правові наслідки, та, відповідно, бути оскарженими в адміністративному або судовому порядку.

Посилання податкового органу на те, що позивач, у відповідності до підпунктів 4.6.7, 4.6.8 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 р. № 41 повинен був самостійно відкоригувати рядок 21.3 декларації за квітень 2011 року шляхом зменшення залишку від'ємного значення з ПДВ на суму 144063,00 грн. лише на підставі згадуваного акту перевірки № 463/23-01/31326993 від 14 квітня 2011 року суд відхиляє, оскільки, як зазначено у підпунктах 4.6.7, 4.6.8 цього Порядку, рядок 21.3 передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної органом державної податкової служби. При цьому відповідачем не враховано, що, згідно положень Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 985 результатом податкової перевірки, у разі зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість, є податкове повідомлення-рішення відповідної форми, оформлене на підставі акту перевірки, а не сам акт перевірки.

Таким чином відсутність винесеного податковим органом податкового повідомлення - рішення за наслідками перевірки, яка оформлена актом № 463/23-01/31326993 від 14 квітня 2011 року, висновки за яким в свою чергу покладено в основу акту перевірки від 18.08.2011 року № 1004/16-40/31326993 (а.с. 12), на підставі якого і винесено оскаржуване податкове повідомлення -рішення суд вважає протиправним та таким, що порушує право позивача на його оскарження в адміністративному чи судовому порядку у випадку незгоди з таким рішенням.

Як вбачається з матеріалів справи, камеральна перевірка, результатом якої став акт перевірки від 18.08.2011 року № 1004/16-40/31326993, та яка встановила, що платник - ТОВ «Закарпатська продовольча група»не відобразив в декларації за квітень 2011 року № 9003699955 від 20.05.2011 р. в рядку 21.3 суму зменшеного актом перевірки від 14.04.2011 р. № 463/23-01/31326993 від'ємного значення об'єкту оподаткування з ПДВ в розмірі 144063,00 грн., в порушення п. 300.10 статті 300 Податкового кодексу України, була проведена протягом більшого строку ніж 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що Мукачівською ОДПІ Закарпатської області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група»щодо правомірності декларування сум ПДВ по операціях з контрагентом ТОВ «Перун»код 21090355 за грудень 2010 року (акт Мукачівської ОДПІ № 463/23-01/31326993 від 14.04.2011 р.), якою встановлено порушення ТОВ «Закарпатська продовольча група»пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 p. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ЦК України встановлено, що договори між ТОВ «Перун»та ТОВ «Закарпатська продовольча група»є нікчемними, в результаті чого ТОВ «Закарпатська продовольча група»зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування ПДВ за рудень 2010 року в розмірі 144063,34 грн. Як зазначено у вказаному акті перевірки, підставою для зменшення податковим органом позивачу від'ємного значення об'єкту оподаткування ПДВ став висновок про те, що договори між ТОВ «Перун»та ТОВ «Закарпатська продовольча група» є нікчемними (недійсними в силу закону). Висновок про нікчемність відповідного правочину було зроблено на основі інформації, отриманої від Дубенської ОДПІ Рівненської області, що міститься в матеріалах щодо встановлення нікчемних правочинів, відповідно до якої встановлено, що у контрагента позивача, який приймав участь у формуванні податкового кредиту, відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності. У зв'язку з цим Дубенською ОДПІ зроблено висновок, про те, що у ТОВ «Перун»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні відповідні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а, отже, відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності.

Судом встановлено, що 10 січня 2010 року між позивачем та ТОВ «Перун»було укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є постачання цукру-піску в мішках по 50 кг.

Реальний характер вказаного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по придбанню цурку-піску, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії первинних документів, а саме видаткові накладні, договори експедиційних послуг, що укладалися позивачем з перевізниками на кожну поставку, акти приймання-передачі послуг з перевезення, посвідчення про якість, сертифікати відповідності. Фактична поставка цукру-піску від ТОВ «Перун»позивачу, здійснена в грудні 2010 року та підтверджена документально, становить загальну суму 864380,00 грн. (в тому числі ПДВ 144063,32 грн.).

уд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірного договору, відсутність у ТОВ «Перун»відповідних основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів не є достатньою підставою для визначення спірного правочину нікчемними, оскільки вони не є необхідними для здійснення господарської діяльності щодо постачання цукру-піску на умовах зазначеного договору (самовивіз з визначеного складу).

При цьому суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності у ТОВ «Перун»виробничих потужностей, складських приміщень, основних фондів та технічного персоналу, оскільки відповідач не проаналізував та не довів необхідність їх наявності на праві власності у постачальника для здійснення постачання цукру-піску позивачеві. Можливе не оформлення ТОВ «Перун»трудових або цивільно-правових відносин з найманими працівниками, які виконували відповідні роботи, тягне за собою юридичну відповідальність саме для цього суб'єкта і не може обмежувати право позивача на формування податкового кредиту внаслідок господарських операцій, які дійсно мали місце. Відповідачем також не доведено факт постачання цукру в цей же період від інших постачальників.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем виконані усі передбачені законом умови для формування податкового кредиту на підставі податкової накладної, отриманої від ТОВ «Перун», а також понесені витрати по сплаті відповідних сум ПДВ.

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Вказана правова норма забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які взагалі не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Суд констатує, що спірні суми податкового кредиту позивача за відповідний звітний податковий період повністю підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а відповідні господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача. Обставини, що наведені відповідачем в акті перевірки, знаходяться поза межами вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд відхиляє посилання відповідача у запереченнях на те, що спірний правочин спрямований на порушення публічного порядку, суперечить моральним засадам та спрямований на заволодіння майном держави, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1. ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, поставлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушують публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).

Як вбачається із змісту акту перевірки № 463/23-01/31326993 від 14.04.2011 р., висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладений позивачем договір нікчемним правочином, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.

Стосовно позиції податкового органу викладеного на стор. 8 акту перевірки від 14.04.2011 року про нікчемність правочину з тих підстав, що такий суперечить інтересам держави і суспільства, суд констатує наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України»статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 01.01.2011 р.).

Таким чином, з 01 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам визнаються недійсними в судовому порядку. Обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб).

Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства та його моральним засадам є помилковою, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу) та така позиція суперечить нормам діючого законодавства.

Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Вказана норма фактично встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку та визначає, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд констатує, що відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарських операцій на виконання умов договору купівлі-продажу у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень.

Відповідачем не вказано жодних відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даного договору та наявності мети отримання податкової вигоди. Суд вважає, що якщо позивач, є платником податку на додану вартість, який не знав і не міг знати та враховувати стан дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами, то він має право на формування податкового кредиту за результатами здійснення спірної господарської операції та відповідно має право на бюджетне відшкодування від'ємного значення ПДВ. Аналогічної позицію займає Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 р. по справі „Булвес" АД проти Болгарії (скарга № 3991/03), де вказує: „оскільки компанія-заявник в повному обсязі і своєчасно виконала свої зобов'язання по дотриманню встановлених державою норм по відношенню ПДВ, не мала способів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім свої зобов'язань, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на вирахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику".

Водночас, в матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди між ТОВ «Закарпатська продовольча група»та ТОВ «Перун», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи. Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, спірні податкові повідомлення-рішення, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірним договором або відомості про наявність податкового боргу у позивача, Мукачівською ОДПІ Закарпатської області також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення з боку позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2011 року № 0000781640 -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області від 05.09.2011 р. № 0000781640.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий-суддя Луцович М.М.