Постанова № 24383379, 22.05.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 травня 2012 р. № 2а- 777/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання - Фоміній В.В.,

за участю: представника позивача - Василинич О.А.,

представника відповідача - Сазонова Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Автрамат"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Автрамат", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби, в якому просить суд:

- визнати недійсним податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові №0000450840 від 16 січня 2012 року форми "В4'' про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за жовтень 2011 року у розмірі 25735 грн. відносно ПАТ "Автрамат";

- визнати частково недійсним податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові №0000160840 від 16 січня 2012 року форми "В1" про зменшення сум бюджетного відшкодування у розмірі 76143 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 38072 грн. - в частині зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 76046,60 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 38047 грн.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 року замінено неналежного відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у місті Харкові, на належного відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок на користь Державного бюджету України. Позивач вважає, що сформував податковий кредит правомірно, не порушуючи норм чинного законодавства України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що згідно інформації, отриманої від податкового органу за місцем обліку контрагента ПАТ "Автрамат" ТОВ "Оттімо" отримано інформацію про неможливість проведення зустрічної перевірки, від податкового органу за місцем обліку ТОВ "Метал-ресурс" відповіді не отримано. Згідно АІС Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів за чисельність працюючих осіб вказаних контрагентів є недостатньою для вчинення господарських операцій з ПАТ "Автрамат, а по ТОВ "Оттімо" направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частково задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач, Публічне акціонерне товариство "Автрамат", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 00236027, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) (т. 1, а.с. 6-10).

В період з 22.12.2011 по 13.01.2012 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ "Автрамат" (ідентифікаційний код - 00236026) з питань законності та достовірності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість по декларації з ПДВ за жовтень 2011 р. та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку по декларації з ПДВ за жовтень 2011 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у декларації за жовтень 2010 р., вересень 2011 р.

Результати перевірки оформлені актом від 13.01.2012 р. №14/40-028/00236027 (т.1, а.с. 11-50).

З посиланням на даний акт перевірки відповідачем 16.01.2012 р. було винесено податкове повідомлення-рішення Форма "В4" №0000450840 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 25735,0 грн. (т.1, а.с. 51), а також податкове повідомлення-рішення Форма "В1" №0000160840 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в 76143,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 38072,0 грн. (т.1, а.с. 52).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті від 13.01.2012 р. №14/40-028/00236027 судження суб'єкта владних повноважень про порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, завищено суму податкового кредиту за жовтень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Металл-Ресурс»(код 36833386, Алчевська ОДПІ), ТОВ «Отгімо»(35247423, ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова) в результаті перевірки зменшено суму від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом у розмірі 25735,0 грн. та становить 228291,0 грн.

Також в акті перевірки зазначено, що перевіркою податкової декларації за жовтень 2011 р. встановлено порушення п. 200.3 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень на суму 76143,0 грн.

В акті перевірки зазначено, що форма та порядок заповнення податкових накладних на загальну суму 154409,7 грн., у т.ч. ПДВ 25734,98 грн., що отримані від постачальників ТОВ "Метал-ресурс", ТОВ "Оттімо" суперечать Наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення".

Інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 13.01.2012р. № 14/40-028/00236027, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Пунктом 200.3 ст. 200 Податкового Кодексу України При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2010 р. між позивачем, Публічним акціонерним товариством "Автрамат" (в якості -Покупця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал-ресурс" (в якості -Постачальника) було укладено договір поставки №10100076, предметом якого є постачання нікелю, чорних та кольорових металів (т. 1, а.с. 66-68).

Також 13.07.2011р. (т. 1, а.с. 117 ), 17.10.2011р. (т. 1, а.с. 136), 19.08.2011р. (т.1, а.с. 141 ), 16.09.2011р. (т.1, а.с. 147,159), 09.08.2011р. (т.1, а.с.152, 165), 30.09.2011р. (т.1, а.с. 172), 21.09.2011р. (т.1, а.с. 180), 28.09.2011р. (т.1 а.с. 189), 01.06.2011р. (т.1 а.с. 196), 29.08.2011р. (т.1 а.с. 202) між позивачем, Публічним акціонерним товариством "Автрамат" в особі філії ЗМЗ (в якості Замовника) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оттімо" (в якості виконавця) було укладено ряд договорів підряду, предметом яких є виготовлення з матеріалу замовника та постачання продукції.

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірні договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача фактів вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані ТОВ "Метал-ресурс" видаткові накладні, приймальні акти та рахунки-фактури: від 06.09.2011 р., від 09.09.2011 р., від 13.09.2011р., від 16.09.2011р., від 21.09.2011р., від 20.10.2010р., від 22.10.2010р., від 14.10.2010р. та податкові накладні від 06.09.2011р., від 09.09.2011р., від 13.09.2011р., від 16.09.2011р., від 21.09.2011р., від 20.10.2010р., від 22.10.2010р., від 14.10.2010р. (т.1 а.с. 72-102).

Також, на підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем надані до суду складені між ЗМЗ-філією ПАТ "Автрамат" та ТОВ "Оттімо" акти виконаних робіт від 08.09.2011р., від 31.10.2011р., від 05.10.2011р., від 20.10.2011р., від 05.10.2011р., від 17.10.2011р., від 20.10.2011р., від 21.10.2011р., та виписані ТОВ "Оттімо" податкові накладні від 08.09.2011р., від 31.10.2011р., від 05.10.2011р., від 20.10.2011р., від 05.10.2011р., від 21.10.2011р., від 28.10.2011р., від 20.10.2011р., від 21.10.2011р., від 21.10.2011р. (т.1 а.с. 103-215).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, а саме: на ТОВ "Метал-ресурс" платіжне доручення №4567 від 20.10.2010, №4762 від 02.11.2010, №2193 від 14.09.2011, №2249 від 03.10.2011, №2493 від 06.10.2011, №2543 від 07.10.2011, №2597 від 12.10.2011, №2628 від 13.10.2011 (т.2 а.с. 6-15), на ТОВ "Оттімо" платіжне доручення №1877 від 04.10.2011 (т.1 а.с. 119), №2105 від 02.11.2011 (т.1 а.с. 137), №1967 від 21.10.2011 (т.1 а.с. 143), №2015 від 26.10.2011 (т.1 а.с. 149), №1892 від 07.10.2011 (т.1 а.с. 154), №1903 від 10.10.2011 (т.1 а.с. 155), №1968 від 21.10.2011 (т.1 а.с. 163), №2045 від 28.10.2011 (т.1 а.с. 167), №2000 від 25.10.2011 (т.1 а.с. 174), №1998 від 25.10.2011 (т.1 а.с. 182), №1999 від 25.10.2011 (т.1 а.с. 191), №2271 від 22.11.2011 (т.1 а.с. 198), №1997 від 25.10.2011 (т.1 а.с. 204), №1969 від 21.10.2011 (т.1 а.с. 213), що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що фактичний рух активів підтверджено позивачем доданими до матеріалів судової справи копіями товарно-транспортних накладних щодо транспортування товару від ТОВ "Метал-ресурс" за жовтень 2010, вересень 2011, жовтень 2011 р., а також копіями подорожніх листів транспортування матеріалів від ЗМЗ-філії ПАТ "Автрамат" на ТОВ "Оттімо" та від ТОВ "Оттімо" на ЗМЗ-філію ПАТ "Автрамат".

Усі доводи, які містяться в акті перевірки обґрунтовані посиланням на інформацію, які надійшла до відповідача від інших податкових органів та не ґрунтуються на доказах у відповідності до вимог КАСУ Країни.

При цьому, суд зважає, що матеріали справи не містять жодних доказів невиконання або неналежного виконання зобов'язань позивачем за правочином з контрагентами.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

Судом встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Суд зауважує, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що судження податкового органу про нікчемність спірного правочину не підкріплено належними доводами та доказами згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", так як показники документів обов'язкової податкової звітності платника податків не містять фактичних даних, які б достовірно показували на наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

З наявних у справі документів слідує, що придбані за спірними правочинами товари (отримані роботи, послуги) були використані позивачем у власній господарській діяльності шляхом безпосереднього використання у виробництві продукції -автомобільних запчастин, що підтверджується копіями вимог-накладних, заказів та актів на списання матеріалів у виробництво (т.2 а.с. 32-57). Наданими позивачем копіями лімітно-заборних карток підтверджується ведення складського обліку та рух продукції, отриманої від ТОВ "Оттімо" (т.1 а.с. 122-215).

Крім того, суд приймає до уваги пояснення позивача та їх документальне підтвердження щодо помилкового зменшення відповідачем суми бюджетного відшкодування 11667,0 грн. за господарською операцією з ФОП ОСОБА_4, оскільки вказана сума була самостійно знята позивачем з від'ємного значення ПДВ та відповідно і бюджетного відшкодування ще до проведення перевірки, уточнюючим розрахунком від 03.06.2011 №9003775583 (т.2 а.с. 59,63), що підтверджується і запереченнями самого відповідача (т.1 а.с. 218).

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про нікчемність правочинів, про нереальність господарських операцій є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів, на нереальність господарських операцій без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, але аж ніяк про визнання недійсним рішення.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення №0000450840 та №0000160840 від 16 січня 2012р. прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби на підставі акту від 13.01.2012 р. №14/40-028/00236027 підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням ч.3 ст.2 КАС України, а позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, враховуючи положення ст. 11 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Автрамат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби №0000450840 від 16 січня 2012 року форми "В4'' про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за жовтень 2011 року у розмірі 25735,0 грн. (двадцять п'ять тисяч сімсот тридцять п'ять гривень 00 копійок) відносно ПАТ "Автрамат".

Скасувати частково податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби №0000160840 від 16 січня 2012 року форми "В1" про зменшення сум бюджетного відшкодування у розмірі 76143,0 грн. (сімдесят шість тисяч сто сорок три гривні 00 копійок) та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 38072,0 грн. (тридцять вісім тисяч сімдесят дві гривні 00 копійок) - в частині зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 76046,60 грн. (сімдесят шість тисяч сорок шість гривень 60 копійок) та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 38047,0 грн. (тридцять вісім тисяч сорок сім гривні 00 копійок)

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Автрамат" (код ЄДРПОУ 00236027) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 32.19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 28 травня 2012 року.

Суддя Д.В.Бездітко