Постанова № 24382473, 18.04.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2012 року 2а-719/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Глубокий І.О.,

від відповідача: Вітер І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт»доБаришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.10.2012 № 0000492332, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 61439, 08 грн. (за основним платежем -у сумі 49579, 41 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 11859, 67 грн.).

У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення -рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 04.10.2012 № 0000492332, у частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт»грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 59294, 35 грн. ( за основним платежем -47434, 68 грн. та штрафними санкціями -11859, 67 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення ним вимог пункту 7.2, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів, вантажної митної декларації та податкової накладної сформовано податковий кредит. Про те, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту на підставі вантажної митної декларації, оформленої у режимі ІМ- 40 по процедурі 4010, замість режиму «реімпорт»ІМ- 41, при оформленні процедури повернення попередньо імпортованого ним власного товару, у зв'язку із відсутністю зовнішньоекономічних контрактів на імпорт таких товарів. На думку позивача, під час митного оформлення повернення на територію України власного товару, у зв'язку із виявленням зараження партії соєвих бобів 56, 7 т., яка попередньо була імпортована ним до Республіки Білорусь, позивачем у повному обсязі сплачено податок на додану вартість, що підтверджується належно оформленою вантажною митною декларацією в режимі ІМ- 40 по процедурі 4010, при цьому оформлення декларації не у режимі ІМ -41 «реімпорт»не може буди підставою для позбавлення позивача права на віднесення сплаченого ним податку на додану вартість на митниці до податкового кредиту, оскільки, як вказує позивач, для цілей оподаткування імпорт та і реімпорт є фактично тотожними та є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Водночас, позивач вважає підтвердженим податковий кредит, до складу якого включено суму податку, зазначену у податковій накладній від 09.08.2010 № 22, оскільки до закінчення перевірки позивачем надано вказану податкову накладну, оформлену належним чином, із зазначенням підпису та прізвища особи, що її склала. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 18.04.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит на підставі вантажної митної декларації, оформленої у режимі ІМ- 40 по процедурі 4010, оскільки будь-яких зовнішньоекономічних контрактів на імпорт товару позивачем не укладалося, а повернення власного товару, попередньо імпортованого до Ресбубліки Білорусь, у режимі «реімпорт»ІМ- 41, позивачем не здійснювалось. Водночас відповідач зазначив, що податкова накладна від 09.08.2010 № 22 не надає позивачу право на віднесення суми ПДВ до податкового кредиту, оскільки не містить всіх обов'язкових реквізитів, передбачених Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.04.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 05.08.2011 по 01.09.2011 посадовими особами Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень пункту 7.2, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту, зокрема, на суму 47434,68 грн. Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року позивачем віднесено суму ПДВ у розмірі 7700,00 грн. згідно податкової накладної від 09.08.2010 № 22, яка оформлена неналежним чином, а саме, у даній податковій накладній не зазначено прізвище та не проставлено підпис особи, яка склала податкову накладну, отриману від СФГ «Фермер»на суму 46200,0 грн. (в т.ч. ПДВ у сумі 7700,00 грн.). Водночас, до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року позивачем віднесено суму ПДВ у розмірі 39734,68 грн., згідно вантажно-митній декларації (далі - ВМД) від 10.12.2010 №125110002/2010/402120, за відсутністю контракту на поставку товару в режимі імпорту.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.09.2011 № 751/23-2/32445705 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач звернувся до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області з відповідними запереченнями, за наслідками розгляду яких висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.10.2012 № 0000492332, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 61439, 08 грн. (за основним платежем -у сумі 49579, 41 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 11859, 67 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області та до Державної податкової служби України з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін.

Як встановлено судом, позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням у частині донарахування грошового зобов'язання у розмірі 59294, 35 грн. (за основним платежем -47434, 68 грн. та штрафними санкціями - 11859, 67 грн.), оскаржив його у судовому порядку.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 39734,68 грн., суд зазначає таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що 02.12.2010 між Білорусько - Литовским спільним підприємством - товариством «Сільськогосподарські послуги»(Республіка Біларусь) - покупець та TOB «Баришівказернопродукт»- продавець, укладено зовнішньоекономічний контракт № СК - 02.12.10/1-АБ (а.с.97-101).

За умовами зазначеного вище контракту продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити на умовах DAF (доставлено до кордону Україна - Республіка Білорусь) боби соєві урожаю 2010 року українського походження для подальшої переробки в кількості 560,0 тон. Термін поставки товару - по 20.12.2010 включно. Ціна товару складає 440,00 доларів США за 1 тону. Загальна вартість контракту складає 246400,0 доларів США.

Відповідно до ВМД від 10.12.2010 №125110001/2010/43301, TOB „Баришівказернопродукт" відвантажило визначений товар покупцю у кількості 560, 00 тон на загальну суму 1959224, 96 грн. (а.с.103) За поясненнями представника позивача, що не знайшли заперечень з боку відповідача, оплата за товар здійснена 22.12.2010 № документа 1252057 у сумі 1962206,40 грн.

Як встановлено судом, Державною інспекцією по карантину рослин, при догляді проведеного з відбором і аналізом зразка згідно ГОСТа №12340-66 було виявлено амброзію, в результаті чого прийнято рішення про повернення даного товару відправнику, про що складено акт огляду від 14.12.2010 № 01/22-10/1090. Вказане також підтверджено Свідоцтвом про проведення карантинної експертизи від 15.12.2010 № 2702-и Державного закладу «Брестська обласна держана інспекція по сіменоводству, карантину і захисту рослин», відповідно до якого відвантажена продукція (боби соєві) вагою 56,7 тон підлягають поверненню відправнику.

З огляду на зазначене, між TOB «Баришівказернопродукт»та СП «Сільськогосподарські послуги»15.12.2010 укладено додаткову угоду № 1 до контракту від 02.12.2010 № СК-02.12.10/1-АБ, згідно якої продавець визнає факт неналежного виконання обов'язків по контракту, що виявилось у відправці на адресу покупця неякісного товару по залізничній накладній від 10.12.2010 № 32989187 в кількості 56,700 тон, вартістю 440,00 доларів США за 1 тону. (а.с.102).

Так, за умовами додаткової угоди № 1, відвантажений на адресу покупця неякісний товар у кількості 56,700 тон. підлягає поверненню продавцю. У подальшому, з метою належного виконання умов зовнішньоекономічного контракту, позивач зобов'язується у рахунок поверненого неякісного товару поставити, а покупець прийняти боби соєві урожаю 2010 року по ціні 440,00 доларів за 1 тону, на загальну суму 24948,0 доларів США.

При оформленні повернення вантажу (вагон № 95794087) представником TOB «Баришівказернопродук»(декларантом) було подано до митних органів ВМД № 125110002/2010/402103 від 23.12.2010 в режимі «Реімпорт»(IM 41) (а.с.105). Однак, Київська обласна митниця відмовила в прийнятті вказаної митної декларації з підстав, визначених главою 30 Митного кодексу України, про що винесено картку відмови №125110002/0/00124 від 23.12.2010 (а.с.106)

Як пояснив представник позивача, з метою економії часу та належного виконання умов зовнішньоекономічного контракту, позивачем оформлено ВМД від 23.12.10 № 125110002/2010/402120, за якою СП «Сільськогосподарські послуги»(Республіка Біларусь) відвантажило TOB «Баришівказернопродукт»боби соєві у кількості 56, 700 тон на суму 198673,40 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 39734,68 грн. (а.с.107). Повернення товару відбулося в результаті оформлення ВМД при застосуванні митного режиму (імпорт, IM - 40) по процедурі 4010. При цьому , 20.12.2010 TOB «Баришівказернопродукт»було сплачено ПДВ у сумі 40000,00 грн.

У подальшому TOB «Баришівказернопродукт»з метою повного виконання умов підписаного контракту № CK -02.12.10/1-АБД від 02.12.2010 та додаткової угоди № 1 від 15.12.2010 було допоставлено боби соєві в кількості 56, 700 тон, що підтверджується ВМД № 125110002/2010/416596 від 24.12.2010 (а.с.108). Розрахунок за вказаний товар проведено шляхом взаємозаліку рахунків 632 «Розрахунки з доземними постачальниками»та 362 «Розрахунки з іноземними покупцями»в сумі 198673,40 грн.

Як встановлено судом, відповідач, спираючись на дані та висновки акту перевірки, стверджує про те, що дана операція вважається поверненням товару, що не є придбанням чи виготовленням, оскільки контракт на поставку товару в режимі експорту між TOB «Баришівказернопродукт»та СП «Сільськогосподарські послуги»не заключався, розрахунки між сторонами не проводились, а тому позивач не мав права на віднесення до податкового кредиту у грудні 2010 року суми ПДВ у розмірі 39734,68 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29 - 30 Митного кодексу України.

Поняття режимів імпорту та реімпорту визначено Митним кодексом України. Відповідно до статті 188 Митного кодексу України, імпортом вважається митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень. За присами статті Митного кодексу України, реімпорт, це митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території. Товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони: 1) походять з митної території України; 2) ввозяться на митну територію України не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України; 3) не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку; 4) ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з метою оподаткування податком на додану вартість, операції з реімпорту прирівняно до операцій з імпорту.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем укладено зовнішньоекономічний контракт на поставку продукції - бобів соєвих. Оскільки товар не відповідав карантинним нормам Республіки Білорусь, його частина, яка була раніше експортована, повернута на митну територію України, що підтверджується вантажно-митною декларацією № 125110002/2010/402120 від 23.12.2010, оформленою у режимі IM 40 по процедурі 4010.

При цьому, згідно розділу опису графи 37 пункту 2 глави 2 розділу II Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженою наказом Державної митної служби № 307 від 09.07.1997, у графі 37 "Процедура" проставляється код процедури переміщення товарів відповідно до заявленого митного режиму. У першому підрозділі графи проставляється чотиризначний код, перші дві цифри якого - код митного режиму відповідно до Класифікатора митних режимів, що затверджується Держмитслужбою, наступні дві - код попереднього митного режиму згідно з Класифікатором митних режимів. Якщо попередній митний режим відсутній, то третьою і четвертою цифрами коду проставляється "00".

Судом встановлено, що ВМД № 125110002/2010/402120 від 23.12.2010 оформлена з використанням процедури оформлення 4010 оформлення «40»імпорту після попереднього митного режиму «10»експорту.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про помилковість твердження відповідача щодо обов'язкової наявності зовнішньоекономічного контракту під час оформлення процедури повернення попередньо експортованого позивачем товару, з тих підстав, що така операція відбулася саме в рамках умов контракту № CK -02.12.10/1-АБ від 02.12.2010 та додаткової угоди № 1 від 15.12.2010.

Крім того, статтею 45 Митного кодексу України встановлено, що особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні органи, зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органові при декларуванні товарів і транспортних засобів.

Відповідно до статті 81 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 86 Митного кодексу України, митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Таким чином, посилання відповідача на порушення позивачем митного оформлення товару у режимі імпорту, а не реімпорту, не приймається судом до уваги, оскільки жодних належних доказів порушення позивачем митного законодавства відповідачем не надано. Натомість, судом встановлено, що розмитнення поверненоно товару на підставі вантажної митної декларації № 125110002/2010/402120 від 23.12.2010 проведено митним органом без будь -яких зауважень щодо правильності заповнення ВМД, а документи, які були подані позивачем у митного органу сумнівів не викликали.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що платник податку на додану вартість при імпорті товарів зобов'язаний сплачувати податок на додану вартість, виходячи з його митної вартості, та має право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачений у зв'язку з імпортом на територію України товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності. При цьому підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність право на отримання податкового кредиту від переходу права власності на товар та факту здійснення розрахунків між імпортером та експортером товару.

Суд звертає увагу на ту обставину, що якщо має місце виправний виробничий брак товару і підприємству економічно доцільно його усунути та реалізувати такий товари, то такі товари будуть використані у господарській діяльності.

Поряд із цим, на думку суду, визначальним при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні імпортних операцій, зокрема, у випадку повернення раніше експортованого товару, є сплата під час митного оформлення товару податку на додану вартість та використання імпортованого товару у межах власної господарської діяльності платника податку.

В свою чергу, сума податку на додану вартість, яка підлягає включенню до складу податкового кредиту у зв'язку з імпортом товарів на митну територію України, відповідає сумі податку, фактично сплаченого платником податку митному органу до або на день подання ВМД.

Відповідно до підпункту 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства , яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

За правилами підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Підпункт 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює, що датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Таким чином, право на податковий кредит у платника податку при здійсненні імпорту товарів виникає з дати сплати податку на додану вартість згідно митної декларації (ВМД).

Суд встановив, що позивач під час митного оформлення товарів сплатив податок на додану вартість згідно ВМД в повному обсязі; в свою чергу, ВМД, на підставі яких здійснювалося митне оформлення товару та копії яких знаходяться в матеріалах справи, є такими, що оформлені відповідно до вимог законодавства; порушень щодо оформлення таких ВМД в Акті перевірки не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, ввезення попередньо експортованого товару в митному режимі імпорту є об'єктом оподаткування податку на додану вартість, а документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Таким чином, позивачем правомірно сформовано податковий кредит у розмірі розмірі 39734,68 грн.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 7700,00 грн., суд зазначає таке.

Як встановлено судом, позивачем до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року віднесено суму ПДВ 7700,0 грн. за податковою накладною від 09.08.2010 № 22, отриману від СФГ «Фермер»на суму 46200,0 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 7700,00 грн.).

За висновками акту перевірки, податкова накладна від 09.08.2010 № 22 оформлена неналежним чином, а саме, у даній податковій накладній не зазначено прізвище та не проставлено підпис особи, яка склала податкову накладну.

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.19997 № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Відповідачем в ході розгляду справи не було доведено, що податкова накладна, по якій ним зроблено донарахування, видана не платником податку на додану вартість. Не надано також доказів, що контрагент позивача не включив відповідні суми податку на додану вартість до складу його податкових зобов'язань.

Також суд зазначає, що підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість»встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки податковим органом суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу податкового кредиту, не підтверджуються зазначеними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді застосування встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахованих на суму непідтвердженого податкового кредиту.

Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податковій накладній, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, незважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість та відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.

У ході судового розгляду справи представник позивача пояснив, що у період проведення перевірки посадовим особам відповідача надано податкову накладну від 09.08.2010 № 22, яка оформлена належним чином, про те перевіряючими не взято її до уваги. Наявна ж у матеріалах справи копія податкової накладної від 09.08.2010 № 22 (а.с.111), на підставі якої позивач формував податковий кредит, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та містить усі необхідні реквізити.

Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що під час перевірки позивачем надано податкову накладну від 09.08.2010 № 22, яка не оформлена належним чином.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що у податкового органу були відсутні правові підстави для виключення зі складу податкового кредиту позивача за серпень 2010 року суми у розмірі 7700, 00 грн. Доводів щодо безтоварності поставки на підставі вказаної вище податкової накладної чи відсутності у постачальника статусу платника податку на додану вартість податковою інспекцією не наведено, не надано й доказів на підтвердження вказаного..

Як встановлено судом, у ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення -рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 04.10.2012 № 0000492332, у частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт»грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 59294, 35 грн. ( за основним платежем -47434, 68 грн. та штрафними санкціями -11859, 67 грн.).

Вказані уточнення відбулися в наслідок відсутності у позивача доказів неправомірності встановленого відповідачем порушення пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування податку на додану вартість у розмірі 2144, 73 грн. за травень 2011 року.

Водночас, як вбачається із розрахунку штрафних санкцій до акту перевірки (а.с.77), за вказане правопорушення до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1, 00 грн., що не вирахувано позивачем під час розрахунку уточнення позовних вимог, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають. Вказаний факт позивачем не заперечується.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за перевіряємий період, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пункту 7.2, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у частині 59293, 35 грн. ( за основним платежем -47434, 68 грн. та штрафними санкціями -11858, 67 грн.) - є неправомірним.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 04.10.2012 № 0000492332, у частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт» грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 59293, 35 грн. ( за основним платежем - 47434, 68 грн. та штрафними санкціями - 11858, 67 грн.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт» судовий збір у розмірі 614 (шістсот чотирнадцять) грн. 39 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 23 квітня 2012 р.