Постанова № 24381738, 23.05.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2012 р. Справа № 2а/0570/4201/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-10

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретарі Поддубному С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод», с. Новолуганське Артемівського району

до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2012 року

за участю представників:

від позивача: Губка С.П. - директор, ОСОБА_2 - за дов. від 20.03.2012р.

від відповідача: ОСОБА_3 - за дов. від 16.03.2012р.

ОСОБА_4 - за дов. від 22.05.2012р.

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством «Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод» заявлено позов до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2012 року № 0000041640.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сібас-Н», та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочину із даним контрагентом.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сібас-Н», ґрунтуючи свої висновки на акті перевірки контрагента позивача.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство «Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 00952806, знаходиться на податковому обліку в Артемівській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 200000662 від 25 липня 1997 року.

З 24 по 30 листопада 2011 року відповідачем була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сібас-Н» за період з 1 липня 2011 року по 31 серпня 2011 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 7 грудня 2011 року № 1484/15/00952806 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 16 січня 2012 року прийняте податкове повідомлення-рішення відповідно до пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України № 0000041640, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 116394 грн. за липень 2011 року, та у розмірі 50524 грн. за серпень 2011 року. Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що, у зв'язку із відсутністю підтвердження факту придбання (оплати) товарно-матеріальних цінностей позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібас-Н», позивачем завищено суму податкового кредиту у розмірі 166918 грн., в тому числі за липень 2011 року у розмірі 116394 грн., за серпень 2011 року у розмірі 50524 грн., в результаті чого завищено суму зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду в загальній сумі 166918 грн. за липень, серпень 2011 року та завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2011 року у розмірі 116394 грн.

Судом встановлено, що 23 травня 2011 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сібас-Н» як постачальником був укладений договір поставки № 00002. На виконання умов договору постачальником були видані позивачу видаткові накладні на поставку макухи соняшникової за липень 2011 року на загальну суму 702236 грн., за серпень 2011 року на загальну суму 304678 грн., та податкові накладні від 1 липня 2011 року № 336 на загальну суму 57902 грн., в тому числі податок на додану вартість 9650 грн. 33 коп., від 5 липня 2011 року № 339 на загальну суму 67324 грн. 40 коп., в тому числі податок на додану вартість 11220 грн. 73 коп., від 7 липня 2011 року № 346 на загальну суму 66792 грн., в тому числі податок на додану вартість 11132 грн., від 11 липня 2011 року № 349 на загальну суму 65905 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 10984 грн. 20 коп., від 12 липня 2011 року № 350 на загальну суму 65340 грн., в тому числі податок на додану вартість 10890 грн., від 15 липня 2011 року № 351 на загальну суму 60500 грн., в тому числі податок на додану вартість 10083 грн. 33 коп., від 18 липня 2011 року № 352 на загальну суму 56111 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 9351 грн. 81 коп., від 20 липня 2011 року № 353 на загальну суму 29524 грн., в тому числі податок на додану вартість 4920 грн. 67 коп., від 26 липня 2011 року № 355 на загальну суму 55660 грн., в тому числі податок на додану вартість 9276 грн. 67 коп., від 27 липня 2011 року № 356 на загальну суму 65340 грн., в тому числі податок на додану вартість 10890 грн., від 28 липня 2011 року № 357 на загальну суму 62920 грн., в тому числі податок на додану вартість 10486 грн. 67 коп., від 2 серпня 2011 року № 359 на загальну суму 57030 грн. 80 коп., в тому числі податок на додану вартість 9505 грн. 13 коп., від 3 серпня 2011 року № 360 на загальну суму 68809 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 11468 грн. 20 коп., від 4 серпня 2011 року № 361 на загальну суму 62920 грн., в тому числі податок на додану вартість 10486 грн. 67 коп., від 11 серпня 2011 року № 365 на загальну суму 53013 грн. 60 коп., в тому числі податок на додану вартість 8835 грн. 60 коп., від 12 серпня 2011 року № 366 на загальну суму 61371 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 10228 грн. 53 коп. Оплата отриманого товару була здійснена позивачем у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Поставка товару здійснювалася автомобільним транспортом, що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Судом встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представників відповідача під час судового розгляду справи, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сібас-Н», стали акти Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька від 7 листопада 2011 року № 1730/23-3/36696023 про неможливість проведення зустрічної звірки даних бухгалтерських та інших документів ТОВ «Сібас-Н» з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків (позивачем у справі) за липень та серпень 2011 року. Судом досліджені дані акт звірки та встановлено, що податковим органом не досліджувалися господарські операції між позивачем та ТОВ «Сібас-Н» за липень, серпень 2011 року. Дані, викладені в актах звірки, сформовані на підставі інформаційних баз даних податкового органу, з яких встановлено, що на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Сібас-Н» було включене до ЄДРПОУ, зареєстроване як платник податку на додану вартість, підприємством подавалася податкова звітність з податку на прибуток та податку на додану вартість, даним підприємством по взаємовідносинам з позивачем за спірні податкові періоди було сформоване податкове зобов'язання у повному обсязі. Однак, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, внаслідок чого звірка не була здійснена. Відповідачем також був наданий акт зустрічної звірки даних бухгалтерських та інших документів ОСОБА_5, складений Костянтинівською об'єднаною державної податковою інспекцією 7 листопада 2011 року № 416/17-3-22867203595, з якого вбачається, що реальність господарських відносин ОСОБА_5 та ТОВ «Сібас-Н» підтверджено документально, що й відображено в податковому обліку. Судом встановлено, що ОСОБА_5 визначений як перевізник у товарно-транспортних накладних, які підтверджують перевезення товару від ТОВ «Сібас-Н» до позивача. Стосовно посилання відповідача на те, що акт звірки, складений Костянтинівською ОДПІ не підтверджує факт взаємовідносин між ТОВ «Сібас-Н» та ОСОБА_5 як перевізником, суд зазначає, що вищенаведені обставини не мають відношення до правомірності формування податкового кредиту позивачем та не свідчать про наявність ознак нікчемності правочину між позивачем та ТОВ «Сібас-Н».

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій - липень, серпень 2011 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Судом також враховано, що позивачем придбаний товар (макуха соняшникова) у ТОВ «Сібас-Н» у відповідності із власними видами діяльності, а саме, зокрема, виробництво готових кормів та оптова торгівля кормами. Позивачем суду також надані письмові докази (видаткові, податкові накладні, довіреності, рапорти про використання сировини, посвідчення якості, приймальні акти надходження сировини, журнали реєстрації надходження сировини), які посвідчують використання отриманої сировини у власній господарській діяльності, та подальший рух отриманого за допомогою цієї сировини товару а саме його подальшу реалізацію. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у ТОВ «Сібас-Н».

З огляду на те, що відповідачем в акті перевірки правочин між позивачем та ТОВ «Сібас-Н» визначений як нікчемний, тобто такий, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, суд вважає за необхідне зазначити також наступне. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірного податкового повідомлення-рішення недійсним з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2012 року № 0000041640, задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції від 16 січня 2012 року № 0000041640, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 116394 грн. за липень 2011 року, та у розмірі 50524 грн. за серпень 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 травня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 28 травня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.