Рішення № 24381060, 28.05.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2012 р. Справа № 5019/490/12

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор"

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р"

про стягнення 47 047 грн. 94 коп.

Суддя Гудзенко Я.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 28.05.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АРГО-Р" (далі - відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 45 084 грн., 784,96 грн. пені, 3% річних в сумі 303,85 грн., інфляційних втрат - 90,17 грн. та відсотків за весь час користування чужими грошовими коштами у розмірі 784, 96 грн., а також 1 609, 50 грн. судового збору.

Ухвалою від 30.03.2012 року порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 25.04.2012 року.

Ухвалою від 25.04.2012 року розгляд справи було відкладено на 23.05.2012 року..

23 травня 2012 року ухвалою господарського суду Рівненської області відкладено розгляд справи на 28.05.2012 року.

28 травня 2012 року позивачем позовні вимоги підтримані у повному обсязі з підстав, зазначені у позовній заяві.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 39-40, 57-58).

Відповідно до ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

З метою встановлення дійсної адреси відповідача судом було зроблено спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, з якого вбачається, що місцезнаходженням ТОВ "Арго-Р" є наступна адреса: 33001, Рівненська область, м. Рівне, вул. Дворецька, б. 93. У зв'язку з цим ухвали суду про порушення провадження у справі, відкладення розгляду справи були направлені відповідачу за цією адресою (а.с. 40, 39, 57, 58).

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Слід також зазначити, що за ч. 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Чергове відкладення розгляду справи приведе до виходу за межі встановленого ст. 69 ГПК України строку.

28.05.2012 року до суду надійшло клопотання позивача щодо розгляду справи за відсутності його представника.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд даної справи та відповідно до ст. 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, господарський суд Рівненської області, -

В С Т А Н О В И В:

1 липня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки № 36/1 з протоколом розбіжностей, (далі - Договір). Згідно п. 1.1. Договору Постачальник (Позивач) зобов'язався поставляти товари, а Покупець (Відповідач) прийняти у власність товар згідно зі специфікацією й оплатити їх вартість за ціною, що зазначається в специфікації. В накладних вказується найменування товару, його кількість, асортимент і ціна, не більша, ніж у специфікації. Специфікація є невід'ємною частиною Договору (а.с. 48-51).

Відповідно до умов Договору, доставка товару здійснюється силами Постачальника та його рахунок.

Згідно п. 1.3. Договору право власності та ризик випадкової загибелі товару переходить до Покупця з моменту, коли сторони підписали транспортну накладну, що засвідчили те, що товари були отримані Покупцем.

Відповідно до п. 2.1. Договору Покупець проводить оплату з відтермінуванням протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару, проте Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, а саме в частині проведення розрахунків за отриманий товар, чим порушив умови Договору.

18 листопада 2011 року на підставі замовлень Відповідача Позивачем поставлено й передано Відповідачу товар на загальну суму 45 084 грн., факт отримання якого, відповідно до умов п.3.7. Договору підтверджується належним чином оформленими та підписаними товаро-транспортною накладною № 4878 від 18.11.2011 року та видатковою накладною № РН-0004878 від 18.11.2011року (а.с. 21-22).

Таким чином, за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 45 084 грн.

Доказів сплати боргу відповідач суду не подав.

За своєю правовою природою Договір від 1 липня 2011 року № 36/1 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських, згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В статті 692 ЦК України зазначено, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, ст. 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано.

З урахуванням дати поставки товару та положень п. 2.1 Договору, строк оплати вартості отриманого Відповідачем товару на суми, вказані в накладних, настав.

Оскільки факт наявності боргу у Відповідача перед Позивачем за Договором в сумі 45 084 грн., належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем не спростований, - позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 ГК України). Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

На підставі п. 6 ст. 231 ГК України позивач нарахував відповідачу пеню за період з 28.12.2011 р. (з урахуванням строку настання оплати) по 19.03.2012 р. в розмірі 784,96 грн.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляційні за період з 28.12.2011р. (з урахуванням строків настання оплати) по 19.03.2012р. в розмірі 90,17 грн. та 3% річних за період з 28.12.2011 р. (з урахуванням строків настання оплати) по 19.03.2012 р. в розмірі 303,85 грн.

Крім того, на підставі ст. 536 ЦК України позивач нарахував відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 28.12.2011 р. (з урахуванням строків настання оплати) по 19.03.2012 р. в розмірі 784,96 грн.

Перевіривши розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, надані Позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 ст. 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З матеріалів справи вбачається, що ні договором поставки № 36/1 від 01.07.2011 р., ні окремим договором сторони не передбачили забезпечення зобов'язання у вигляді неустойки (пені). Таким чином, з урахуванням положень ст. 547 ЦК України, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 784,96 грн. безпідставна та необґрунтована, а відтак не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Частина 2 ст. 1214 ЦК України передбачає, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Крім того, відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Користування чужими грошовими коштами - не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами. Буквальне тлумачення даного положення коментованої статті дозволяє зробити висновок, що юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов'язку.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами може бути визначений договором або законом, зокрема Цивільним кодексом.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що якщо договором не встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

На підставі вищевикладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача 784,96 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами підлягає задоволенню на підставі ст. 536 ЦК України.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 625 ЦК України, вимога позивача про стягнення з відповідача 90,17 грн. інфляційних втрат обґрунтована, а відтак підлягає задоволенню.

В силу приписів чинного законодавства України, 3 % річних є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Не зважаючи на той факт, що приписами ст. 625 ЦК України встановлені проценти, що є заходом відповідальності, яка передбачає особливі підставі виникнення права на їх стягнення, -вони підлягають оплаті лише тоді, коли інший розмір процентів не встановлений законом або договором, а тому стягнення відсотків відповідно до ст. 536 ЦК України виключає можливість стягнення відсотків, передбачених ст. 625 цього Кодексу.

На підставі вищевикладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача 303,85 грн. 3% річних необґрунтована та безпідставна, а відтак не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 45 084 грн. основного боргу за отриманий товар, 784,96 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 90,17 грн. інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 572,16 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Р" (33001, м. Рівне, вул. Дворецька, буд. 93, код ЄДРПОУ 31299420) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" (61052, м. Харків, вул. Енгельса, буд. 29-А, кімн. 901, код ЄДРПОУ 32674729) - 45 084 (сорок п'ять тисяч вісімдесят чотири) грн. основного боргу, 784 (сімсот вісімдесят чотири) грн. 96 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 90 (дев'яносто) грн. 17 коп. інфляційних втрат та 1 572 грн. (одна тисяча п'ятсот сімдесят дві) грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позову - відмовити.

Повний текст рішення підписано 30.05.2012 р.

Суддя Гудзенко Я.О.