Рішення № 24380333, 24.05.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" травня 2012 р. Справа № 25/028-12

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Баєр",

49125, м. Дніпропетровськ, вул. Червоного Козацтва, буд. 4, кв. 58

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маранта, LTD",

07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 26

про стягнення 19 095,00 грн.

за участю представників:

позивача -ОСОБА_1 (довіреність від 01.01.2012);

відповідача -не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Баєр" (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маранта, LTD" (далі -відповідач) про стягнення 19 095,00 грн., з яких: 18 279,69 грн. -основна заборгованість, 683,10 грн. -пеня, 132,21 грн. -3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду від 27.09.2011 №27/09-1 з оплати виконаних позивачем робіт.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.04.2012 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду на 19.04.2012.

У судове засідання 19.04.2012 представники сторін не з'явились, вимоги ухвали суду від 10.04.2012 не виконали, розгляд справи відкладено на 15.05.2012.

20.04.2012 на адресу господарського суду Київської області від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю його представника бути присутнім у судовому засіданні.

У судове засідання 15.05.2012 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 10.04.2012 не виконав, розгляд справи відкладено на 24.05.2012.

У судовому засіданні 24.05.2012 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів, викладених у позові.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, представника у судове засідання втретє не направив, не повідомивши про причини, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, оскільки, відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 10.04.2012 № 13548678 адреса місцезнаходження відповідача відповідає зазначеній в позовній заяві та тій, на яку направлялися ухвали суду.

Нез'явлення у судове засідання представника відповідача та неподання відповідачем письмового відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.05.2012 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Баєр" (далі - підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маранта, LTD" (далі - замовник) укладено договір підряду від 27.09.2011 №27/09-1 (далі -Договір), за умовами якого підрядник зобов'язується своїми силами й засобами та з власних матеріалів виконати роботи по облицюванню стелі навісу АЗС, що розташована у с. Добронадіївка, Олександрійського району, Кіровоградської області, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконану роботу (пункт 1.1. Договору).

Договір є договором будівельного підряду, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 317 Господарського кодексу України будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 318 Господарського кодексу України за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх. Частиною 1 статті 875 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Відповідно до частини 1 статті 321 Господарського кодексу України у договорі підряду на капітальне будівництво сторони визначають вартість робіт (ціну договору) або спосіб її визначення. Згідно з частиною 1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Згідно з частиною 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до пункту 2.1. Договору сторонами встановлено, що ціна Договору становить 63 457,18 грн., визначається сторонами у протоколі узгодження договірної ціни (Додаток №1), що є невід'ємною частиною Договору і сплачується замовником підряднику частинами, а саме: аванс у розмірі 43 500,00 грн. та остаточний розрахунок, який здійснюється замовником за фактичний обсяг виконаних робіт згідно акту приймання-передачі виконаних робіт не пізніше 5 днів після його підписання. Згідно з пунктом 2.2. Договору ціна Договору включає в себе виконання робіт, вказаних в Додатку №2 «Розрахунок договірної ціни». Додатковою угодою №1 до Договору (Додаток №3) сторонами досягнуто згоди про ціну на додаткові роботи по облицюванню стелі навісу АЗС, що розташована у с. Добронадіївка, Олександрійського району, Кіровоградської області, що становить 2 274,05 грн. разом з ПДВ, а саме: на систему підвісів та встановлення підсистеми для кріплення рейкової стелі.

До матеріалів справи залучено копію накладної від 04.10.2011 №4/10-1 на суму 49 546,44 грн., що виписано на підставі рахунку від 27.09.2011 №27/09-15 (оригінал залучено до матеріалів справи) та копію Акту приймання-передачі виконаних будівельних робіт від 10.10.2011 на суму 12 233,25 грн., які підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками їх печаток. У судовому засіданні оглянуто оригінали зазначеної накладної та Акту приймання-передачі виконаних будівельних робіт.

Згідно частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї з сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акти виконаних робіт складаються підрядником на підставі виконаних робіт. Акти виконаних робіт за Договором є письмовими документами, які визначають період виконання робіт підрядником, види робіт, які здійснив підрядник за цей період та вартість цих робіт з зазначенням сум податку на додану вартість, в порядку та в розмірах, визначених чинним законодавством України та загальну суму, яка підлягає сплаті замовником.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за Договором підряду підписали Акт приймання-передачі виконаних будівельних робіт без зауважень.

Відповідно до наданої позивачем банківської довідки від 22.05.2012 №08.7.0.0.0/120522100041, що засвідчена підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплена відбитком її печатки (оригінал довідки залучено в матеріали справи) відповідачем частково оплачений рахунок від 27.09.2011 №27/09-15 на суму 43 500,00 грн.

З огляду на матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідач, підписанням Акту приймання-передачі виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт підтвердив фактичне виконання зазначених в них робіт згідно умов Договору, а підписанням накладної від 04.10.2011 №4/10-1 та частковою оплатою, складеного до неї рахунку, підтвердив прийняття ним матеріалу для виконання вказаних будівельних робіт.

За таких обставин, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 18 279,69 грн. -різниця між загальною вартістю виконаних будівельних робіт (61 779,69 грн.) та перерахованими ним на рахунок позивача коштами (43 500,00 грн.).

Доказів оплати виконаних позивачем робіт у повному обсязі на час вирішення спору відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, представника у судові засідання не направив.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін. Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З наявних в матеріалах справи письмових доказів, з огляду на те, що вони підписані уповноваженими на те особами, вбачається, що відповідачем грошове зобов'язання перед позивачем повністю не виконане.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, досліджені судом, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 18 279,69 грн. заборгованості за виконані роботи є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Окрім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення 3% річних у розмірі 132,21 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розміру 3 % річних за період прострочення з 16.10.2011 по 11.01.2012 та з'ясував, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним та відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення 132,21 грн. 3% річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач на підставі пункту 10.4. Договору заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі 0,1 % від суми прострочення за кожен день, що підлягає сплаті за Договором, яка за розрахунком позивача складає 683,10 грн.

Разом з тим, позивачем в позовній заяві зазначено, що зважаючи на вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені ним обчислюється від суми простроченого платежу та не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій -неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 вказаного Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Преамбула Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі. У зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, а відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Вищезазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187.

Враховуючи вищевикладене, суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним та відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення 683,10 грн. пені підлягає задоволенню у повному обсязі.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 18 279,69 грн. основного боргу, 683,10 грн. пені та 132,21 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню.

Згідно статті 4 Закону України „Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік" станом на 01.01.2012 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 073,00 грн. Згідно підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. Таким чином, мінімальний розмір судового збору за розгляд позовних заяв майнового характеру в господарському суді, поданих у 2012 році становить 1 609,50 грн. Оскільки позивачем пред'явлено позовні вимоги в загальному розмірі 19 095,00 грн., то судовий збір мав бути сплачений ним у розмірі 1 609,50 грн. Проте, з наявного в матеріалах справи оригіналу платіжного доручення від 06.02.2012 №1615 вбачається, що судовий збір сплачено у загальному розмірі 1 610,00 грн., тобто, більшому, ніж передбачено законом. Згідно з пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (у розмірі переплаченої суми). Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1625/20114 питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи. З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову згідно платіжного доручення від 06.02.2012 №1615 підлягає поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 0,50 грн., а решта сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1 609,50 грн. відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маранта, LTD" (07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 26, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21067037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Баєр" (49125, м. Дніпропетровськ, вул. Червоного Козацтва, буд. 4, кв. 58, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31230824) 18 279 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят дев'ять) грн. 69 коп. основної заборгованості, 132 (сто тридцять дві) грн. 21 коп. 3% річних, 683 (шістсот вісімдесят три) грн. 10 коп. пені та 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Баєр" (49125, м. Дніпропетровськ, вул. Червоного Козацтва, буд. 4, кв. 58, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31230824) з державного бюджету зайво сплачений судовий збір у розмірі 0,50 коп., що перерахований відповідно до платіжного доручення від 06.02.2012 №1615.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 29.05.2012.

Суддя С.О. Саванчук