ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" травня 2012 р. Справа № 5023/10664/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Коробенка Г.П., Куровського С.В., за участю представників: ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" -Гіндрюка Т.С.; ПАТ "Райффайзен банк Аваль" -Кулика М.В.; ФОП ОСОБА_6 -ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 -ОСОБА_9,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 05.03.2012та постановугосподарського суду Харківської області від 10.01.2012у справі№ 5023/10664/11 господарського суду Харківської областіза заявоюФізичної особи-підприємця ОСОБА_6доФізичної особи-підприємця ОСОБА_8провизнання банкрутом,
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.12.2011 порушено провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_8.
Постановою господарського суду Харківської області від 10.01.2012 у справі №5023/10664/11 (суддя: Дзюба О.А.) ФОП ОСОБА_8 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру на підставі ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Плотнікову О.В., зобов'язано ліквідатора здійснити відповідні дії.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 (судді: Здоровко Л.М., Плахов О.В., Шутенко І.А.) постанову місцевого господарського суду залишено без змін.
В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" просить скасувати постанови судів попередніх інстанцій, провадження у справі припинити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарський суд першої інстанції, визнаючи боржника банкрутом та відкриваючи ліквідаційну процедуру, виходив з того, що сума кредиторської заборгованості явно перевищує вартість майна, яке належить боржнику на праві власності, окрім того, дане майно є предметом іпотеки і, як слід, на нього не може бути звернено стягнення; іншого майна, товару або виробничих запасів, що залишилися в результаті підприємницької діяльності у боржника не мається. Заборгованість підтверджується виконавчими документами, не оспорюються боржником та не погашені у встановлений для їх оплати строк.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду та залишив постанову господарського суду Харківської області від 10.01.2012 без змін з огляду на таке.
Але з такими висновками суду першої та апеляційної інстанції погодитись не можна.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вище вимогам не відповідають.
Згідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Статтями 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначені особливості здійснення провадження по справі про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності (громадянина - підприємця).
Відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заява про порушення справи про банкрутство громадянина -підприємця подається на загальних підставах, встановлених ст.ст. 6, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто, безспірність грошових вимог, несплата протягом трьох місяців, сума вимог -не менш ніж 300 мін. розмірів заробітної плати, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 47 Закону.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 30.12.2011 було порушено провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_8. 10.01.2012 постановою господарського суду боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру на підставі ст.47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможністю в розумінні зазначеного Закону визнається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржник -це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
В порушення вимог Закону про банкрутство, господарським судом як першої так і апеляційної першої інстанції не було належним чином з'ясовано наявність всіх ознак неплатоспроможності боржника - ФОП ОСОБА_8.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможністю в розумінні зазначеного Закону визнається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Банкрутство згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, а ліквідація це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
При винесені постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури суд в обов'язковому порядку повинен з'ясувати актив і пасив боржника.
Як вбачається із матеріалів справи, в порушення вимог закону, зазначені вище обставини належним чином не досліджені господарським судом.
Визнані претензії, у відповідності до вимог закону, не можуть бути підтвердженням безспірності кредиторських вимог.
Відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визнаючи боржника банкрутом, суд повинен встановити його неплатоспроможність для чого необхідно належним чином з'ясувати зазначені вище питання.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Як зазначено в Законі України "Про третейські суди" третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
В статтях 1, 3 Конституції України визначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері, зокрема господарських правовідносин є звернення до третейського суду у випадках і порядку, передбаченому вищенаведеним Законом.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя.
Виходячи з положень ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України "Про третейські суди" та ст. 1 ГПК України, третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист господарського права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист господарських прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень особами, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права і інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень та поза межами його компетенції (ст. 27 Закону України "Про третейські суди").
Таким чином, зважаючи на зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов'язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди і не може свідчити про безспірність кредиторських вимог в розумінні ст.1 Закону про банкрутство.
Харківський апеляційний господарський суд, залишаючи постанову господарського суду першої інстанції від 10.01.2011 без змін, в порушення вимог ст.104 ГПК України, на зазначені вище обставини уваги не звернув, та не дав їм належної оцінки.
За таких обставин, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 та постанову господарського суду Харківської області від 10.01.2012 у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_8 не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, а тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у зв'язку із скасуванням постанови Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 та постанови господарського суду Харківської області від 10.01.2012 місцевому господарському суду необхідно вирішити питання про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців відповідного запису щодо ФОП ОСОБА_8 згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 та постанову господарського суду Харківської області від 10.01.2012 у справі №5023/10664/11 скасувати.
Справу №5023/10664/11 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий Ткаченко Н.Г.
Судді Коробенко Г.П.
Куровський С.В.
Судове рішення № 24379497, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України) було прийнято 29.05.2012. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 5023/10664/11. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: