Ухвала суду № 24360140, 19.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7364/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та товариства з обмеженою відповідальністю "Шиндлер" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2011 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шиндлер" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2011 р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва від 20 грудня 2010 року № 0004362203/1 в частині донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 176130,00 гривень, з яких 117420,00 гривень основного платежу та 58710,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій та від 01 жовтня 2010 року № 0005841705/0, від 20 грудня 2010 року № 0005841705/1 в частині донарахування податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 107668,80 гривень, з яких 35889,60 гривень основного платежу та 71779,20 гривень штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, сторони по справі, кожен окремо, звернулися з апеляційними скаргами. Позивач в апеляційній скарзі просить змінити постанову суду першої інстанції, виклавши пункт 2 її резолютивної частини наступним чином: «визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва від 20 грудня 2010 року № 0004362203/1 в частині донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 198801,00 гривень, з яких 132534,00 гривень основного платежу та 66267,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій», а в іншій частині -залишити без змін. Відповідач просить - скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 29.07.2010 року по 09.09.2010 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої було складено акт № 280/22-03/32852667 від 17.09.2010 року.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0004362203/0 від 01 жовтня 2010 року, яким позивачу за порушення пп. 4.1.6, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»нараховано податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 227991,00 грн., з яких 151994,00 грн. основного платежу та 75997,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; № 0004372203/0 від 01 жовтня 2010 року, яким позивачу за порушення п. 3.1 ст. 3, п. 4.3. ст. 4 та пп. «а»п.6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»було нараховано податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 31217,00 грн., з яких 20811,00 грн. основного платежу та 10406,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; № 0005841705/0 від 01 жовтня 2010 року, яким позивачу за порушення пп. 7.3 ст. 7, п. 17.1, пп. «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003 р., визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб»у розмірі 112518,00 грн., в тому числі основного платежу 37506,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 75012,00 грн.

Вказані рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

За результатами розгляду первинної скарги позивача рішенням ДПІ у Печерському районі м. Києва № 68567/1/25-011 від 13.12.2010 р. податкове повідомлення-рішення № 0004362203/0 від 01.10.2010 р. було скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 16815,00 грн. та 8407,50 штрафних (фінансових) санкцій, в решті вказані вище рішення залишені без змін.

Також, 20 грудня 2010 року відповідачем було направлено позивачу податкові-повідомлення рішення № 0004372203/1, № 0005841705/1, в яких нараховані суми податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб та по податку на додану вартість було залишено без змін, та податкове повідомлення-рішення № 0004362203/1, яким нараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 202769,00 грн., з яких 135179,00 грн. основного платежу та 67590,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову аргументуючи свою позицію наступним.

Що стосується податкового повідомлення-рішення № 0004362203/1 від 20.12.2010 року.

Згідно п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових доходів включаються доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону.

Безоплатно надані товари (роботи, послуги) -це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті (п. 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Так, TOB «Шиндлер»було проведено в повному обсязі оплату вартості придбаних ліфтів, ескалаторів та бігових доріжок, що підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті. Під час проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт при установці підіймального обладнання, ескалаторів та бігових доріжок, представниками TOB було встановлено, що деякі запчастини до підіймального обладнання, ескалаторів та бігових доріжок були недопоставлені Виробниками.

В подальшому, TOB «Шиндлер»було отримано від виробників недопоставлені запчастини (операційні панелі, інтерактивні приводи дверей, електричні плати, сходинки, магнітні гальма, панелі кабіни, фотозавіси тощо) та встановлено на відповідних ліфтах та бігових доріжках (про що свідчать акти встановлення запчастин на об'єкті).

Тобто, недопоставлені запчастини до ліфтів, ескалаторів та бігових доріжок, ТОВ «Шиндлер»було отримано в рамках виконання гарантійних зобов'язань виробників, у відповідності до умов укладених угод. У зв'язку з цим дані операції не є безоплатною поставкою товарів.

Суд першої інстанції, під час розгляду питання не відображення TOB «Шиндлер»в складі валового доходу вартості недопоставлених матеріалів, об'єктивно дослідив і встановив, що вказані запчастини були придбані позивачем як невід'ємна частина основних виробів на підставі договорів купівлі-продажу (поставки), тобто за договорами, які за своєю правовою природою є оплатними, а тому підстави для віднесення вартості таких запчастин до складу валового доходу у TOB «Шиндлер»були відсутні.

Колегія суддів зазначає, що усунення недоліків проданого товару, які виникли на протязі гарантійного терміну експлуатації, слід розуміти як спосіб реалізації права покупця на одержання товару належної якості у відповідності з умовами договору купівлі-продажу. Операції з гарантійного ремонту не є окремою безоплатною поставкою товарів (запасних частин), а фактично здійснюються на виконання зобов'язань продавця згідно договорів купівлі-продажу.

Відповідно до п.п. 5.4.3 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат включаються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Книга обліку бракованих товарів та обліку покупців, що отримали гарантійну заміну бракованого товару TOB «Шиндлер»ведеться у встановленому законодавством порядку, містить усю інформацію про здійснені TOB гарантійні ремонти.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

У відповідності до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягають включенню до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Факт здійснення TOB «Шиндлер»витрат на гарантійний ремонт проданої продукції підтверджується оформленими у встановленому порядку документами: вантажно-митними деклараціями, актами рекламацій, актами встановлення запчастин на об'єкті, платіжними дорученнями в іноземній валюті тощо.

Таким чином відсутнє порушення з боку позивача вимог п.п. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки витрати на здійснення гарантійних ремонтів безпосередньо пов'язані зі здійсненням TOB «Шиндлер»господарської діяльності та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Що стосується податкових повідомлень-рішень 0005841705/0 від 01.10.2010 року та № 0005841705/1 від 20.12. 2010 року.

Так, відповідач зазначає, що TOB «Шиндлер»було невірно утримано податок з доходів фізичних осіб із суми доходу в розмірі 240 382,52 грн., нарахованого та виплаченого фізичній особі-нерезиденту громадянину Чехії Яну Кочі, оскільки перевіркою встановлено, що при нарахуванні заробітної плати Яну Кочі TOB «Шиндлер»утримувався податок з доходу фізичної особи у розмірі 15% як з доходу резидента України, в той час як п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Однак, дане твердження податкового органу є помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Таким чином, в п.п. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначені підстави, за яких фізична особа вважається резидентом.

Судом першої інстанції встановлено, що в період, що перевірявся, ОСОБА_1 перетинав державний кордон України, однак строк його перебування за межами України не перевищував 183 днів на рік.

Крім того, ОСОБА_1 мав центр життєвих інтересів в Україні, був одружений з громадянкою України, у шлюбі з якою було народжено дитину.

Таким чином, ОСОБА_1 перебував на території України понад 183 дні, працював та мав центр життєвих інтересів в Україні (сім'я, робота), а тому згідно приписів п.п. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»мав статус резидента України.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем безпідставно було обрано для визначення резидентського статусу Яна Кочі період з січня по березень 2010 року.

Відповідно до п.п. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»резидентський статус визнається, зокрема, за особами, які перебувають в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Відповідно до п. 1.7 зазначеного Закону звітний податковий період - проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду. Для місячного податкового періоду перший та останній місяці збігаються.

Тобто, кількість днів перебування особи в Україні повинна обчислюватись протягом податкового року (з 1 січня до 31 грудня відповідного року), що не було враховано податковим органом.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та товариства з обмеженою відповідальністю "Шиндлер" -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2011 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 03.05.2012.