Ухвала суду № 24355547, 25.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17271/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"25" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі Рогальовій О.В.

за участю

представника позивача Ковалевська К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінлаб-Україна»до Державної екологічної інспекції в м. Києві, Державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Державної екологічної інспекції м. Києва Жикевич Є.І. про визнання неправомірними дій та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними (неправомірними) дій Державної екологічної інспекції в місті Києві та державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Державної екологічної інспекції м. Києва Жикевич Є.І. з проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінлаб-Україна»з дотримання ним вимог природоохоронного законодавства та складання акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №05/1097; визнання нечинним та скасування припису Державної екологічної інспекції в місті Києві №05/388 від 17.10.2011 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 у позов задоволено частково. Скасовано припис Державної екологічної інспекції в місті Києві №05/388 від 17 жовтня 2011 року. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання з»явився представник позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а постанову суду -без змін.

Представник відповідача до суду не з»явився, хоча він був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутності, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною екологічною інспекцією в м. Києві була проведена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ «Сінлаб-Україна», про що складено акт від 14.10.2011 року № 1097.

Під час перевірки відповідачем встановлені порушення вимог ст.ст. 33, 55 Закону України «Про відходи», а саме, відсутність дозволу та лімітів на утворення та розміщення відходів та порушення вимог ст.ст. 5, 17, 26 Закону України «Про відходи»; не ведення форми 1-ВТ.

На підставі вищезазначеного акту Державною екологічною інспекцією в м. Києві винесено припис Державної екологічної інспекції в місті Києві №05/388 від 17.10.2011 р. та зобов'язано: отримати дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів; завести журнал обліку кількості, типу і складу відходів за формою 1-ВТ.

Одним із основних принципів охорони навколишнього природного середовища є пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначаються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»від 25.06.1991 №1264-XII.

Відповідно до приписів ст.20 зазначеного Закону, до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належить, зокрема, здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони республіки, дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі тощо.

Відповідно до ст.55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначені Законом України «Про відходи»вiд 05.03.1998 р. №187/98-ВР.

Згідно визначень термінів, наведених у вказаному Законі, відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; розміщення відходів -зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; власник відходів -фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.

Статтею 33 Закону України «Про відходи»передбачено, що зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України (ч.3). Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання (ч.4).

Під терміном «зберігання відходів»відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи»розуміється тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення). Видалення відходів - здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації. Під спеціально відведеними місцями чи об'єктами мають на увазі місця чи об'єкти, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

За порушення законодавства про відходи, винні особи несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність (ст. 42 Закону України «Про відходи» ).

Правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України визначаються відповідним Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218 (далі -Порядок № 1218).

Згідно з визначенням, наведеним в п. 2 Порядку № 1218, ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи (далі -власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Пунктами 10-12 Порядку №1218 встановлено порядок одержання дозволів на розміщення відходів. Відповідно до п.10 зазначеного Порядку місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів). Пунктом 11 Порядку №1218 визначено, що органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковими для всіх без виключення суб'єктів господарювання, їх наданню передує обов'язок, як місцевих державних адміністрацій, так і органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчинити певні дії.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів того, що органами Мінекоресурсів надсилались позивачу повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2011 роки, як це передбачено Порядком №1218.

Крім того, пунктом 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, передбачено, що власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 року № 1070 встановлено, що такі послуги надаються на підставі договору, який укладається між фізичною або юридичною особою та виконавцем послуг.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладені договори із спеціалізованими організаціями, а саме Договір №2253 від 21.10.09 з ТОВ «Демікон» на демеркуризацію відпрацьованих люмінісцентних ламп та Договір №СЛ-00000336 від 01.01.09 з ТОВ «Еко Гарант»з вивезення медичних відходів.

Листом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 16.02.2000 року № 14-6/134 зазначено, якщо відходи не розміщуються на території їх власника (виробника), а передаються на договірних засадах іншому власнику, то дозволи на розміщення цих відходів не встановлюються, ліміти не видаються і, відповідно, збір за розміщення відходів не справляється.

Підприємствам, що мають договори (контракти) на передачу відпрацьованих люмінесцентних ламп спеціалізованим підприємствам, дозволи на їх розміщення не видаються, ліміти на їх розміщення не встановлюються і збір за забруднення навколишнього природного середовища не справляється.

З огляду на вищезазначене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що позивачем дотримано вимоги законодавства, які регулюють порядок зберігання, видалення та утилізації відходів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінлаб-Україна»до Державної екологічної інспекції в м. Києві, Державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Державної екологічної інспекції м. Києва Жикевич Є.І. про визнання неправомірними дій та скасування припису -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.