Постанова № 24350731, 24.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-357/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"24" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Аліменка В.О.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»Кабінету Міністрів України, третя особа -товариство з обмеженою відповідальністю «Автоливмаш», про стягнення боргу та пені у розмірі 947 166,66 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2011 року Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державного підприємства «Державна компанія «Укрекокомресурси»про стягнення податкового боргу за рахунок активів платника податків у розмірі 947 166,66 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2011 року позов задоволено частково - стягнуто з Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»Кабінету Міністрів України податкову заборгованість в розмірі 41 103,28 грн. з якої: з податку на прибуток підприємств в розмірі 9 096,52 грн., з податку з доходів найманих працівників в розмірі 1 679,70 грн., з податку з юридичних осіб-власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розмірі 26 427,19 грн., з комунального податку в розмірі 3 899,87 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що платник самостійно не сплатив суму узгодженого податкового зобов'язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій за сплату податків після закінчення граничного строку їх сплати, а тому вимоги податкового органу є обґрунтованими. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд зауважив, що Позивачем не вірно визначено платника земельного податку.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що суд першої інстанції не вірно застосував положення ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав.

Повноважний представник Відповідача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін.

Третя особа, надавши у судовому засіданні пояснення, зазначила, що останньою безпідставно сплачувався земельний податок замість Відповідача, а тому просила суд вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції -скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що податковий борг Виробничого комплексу «Автоливмаш»виник за наслідками несплати застосованих Позивачем штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату ВК «Автоливмаш»податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 9 096,52 грн., із земельного податку в розмірі 307 083,83 грн., з комунального податку в розмірі 3 688,64 грн., а також податку з доходів фізичних осіб в розмірі 12 476,17 грн.

Крім того, судом також встановлено, що за Відповідачем обліковується податковий борг, який виник в результаті несплати самостійно задекларованих сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; комунального податку; земельного податку.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача заборгованості з податку на прибуток, податку з доходів найманих працівників, податку з юридичних осіб -власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, комунального податку, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Позивачем з метою стягнення з Відповідача податкового боргу були вчинені всі передбачені приписами чинного на момент виникнення спірних правовідносин дії для забезпечення сплати платником податку податкової заборгованості в позасудовому порядку. При цьому суд вірно зауважив, що податкові повідомлення-рішення, якими ДПІ у м. Івано-Франківську нараховані ВК «Автоливмаш»штрафні санкції, у встановленому законом порядку не оскаржувалися, а тому є правомірними.

За таких обставин, враховуючи викладене та на підставі системного аналізу приписів пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5, пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, пп. пп. 17.1.1, 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», колегія суддів приходить до висновку про правомірність позиції суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача податкового боргу з податку на прибуток в розмірі 9 096,52 грн., з податку з доходів найманих працівників в розмірі 1 679,70 грн., з податку з юридичних осіб -власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розмірі 26 427,19 грн., з комунального податку в розмірі 3 899,87 грн.

Разом з тим, відмовляючи у задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача земельного податку, суд першої інстанції на підставі приписів ст. ст. 14, 17 Закону України «Про плату за землю», ст. ст. 319, 320, 322 ЦК України виходив з того, що Відповідач не є власником майна, яке є об'єктом оподаткування земельним податком юридичних осіб, а тому визначив, що позовні вимоги в частині сплати податкового боргу із земельного податку в розмірі 583 274,04 грн. задоволенню не підлягають, оскільки Відповідач не є власником земельної ділянки. Однак з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначалися Законом України «Про плату за землю».

Згідно ч. 1 ст. 15 вказаного Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Отже, обов'язок зі сплати земельного податку покладається не лише на власника земельної ділянки, а і на її користувача. З огляду на вищевикладене невірним є висновок суду першої інстанції про те, що платником земельного податку може бути лише власник земельної ділянки у розумінні приписів ЦК України.

У судовому засіданні Третьою особою було надано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії «ЯЯ»№125519, яка розташована за адресою: Івано-Франківська область, с. Микитині, вул. Юності, 23. Зазначеним актом підтверджується право постійного користування Відповідачем зазначеною вище земельною ділянкою, а отже і обов'язок останнього сплачувати земельний податок. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що вимога податкового органу про стягнення з Відповідача земельного податку в розмірі 583 274,04 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою судом першої інстанції витребувано та досліджено не було, у зв'язку з чим колегія суддів визнала обґрунтованим надання його суду апеляційної інстанції.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»Кабінету Міністрів України пені в розмірі 322 732,37 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

Пунктом 1.5 ст. 1 вказаного закону штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Згідно пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16 Закону №2181 пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Разом з тим, зі змісту наведених вище норм вбачається, що пеня не може нараховуватися окремо на штраф за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання. Крім того, у матеріалах справи відсутні розрахунки пені за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання Відповідачем, які Позивач як суб'єкт владних повноважень в силу приписів ч. 1 ст. 71 КАС України повинен був надати. А тому, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог у вказаній частині.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткову необґрунтованість висновків суду першої інстанції про відсутність у Позивача правових підстав для стягнення з Відповідача земельного податку,

Відповідно до пп. 1, 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу -задовольнити частково, а постанову суду -скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську -задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»Кабінету Міністрів України, третя особа -товариство з обмеженою відповідальністю «Автоливмаш», про стягнення боргу та пені у розмірі 947 166,66 грн. -скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси»Кабінету Міністрів України (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 4, код ЄДРПОУ 20077743) податкової заборгованості з податку на прибуток підприємств у розмірі 9 096 (дев'ять тисяч дев'яносто шість) грн. 52 коп., з податку з доходів найманих працівників в розмірі 1 679 (одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять) грн. 70 коп., з податку з юридичних осіб -власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розмірі 26 427 (двадцять шість тисяч чотириста двадцять сім) грн. 19 коп., з комунального податку в розмірі 3 899 (три тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 87 коп., із земельного податку в розмірі 583 274 (п'ятсот вісімдесят три тисячі двісті сімдесят чотири) грн. 04 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Аліменко В.О.