КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-14894/11/2670( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
У Х В А Л А
Іменем України
"26" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
при секретарі Іванчуку В.М.,
за участю:
представника позивача -Муллокандової О.М.,
представника відповідача -Перепелюка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Интерхім»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2012 року,
В С Т А Н О В И В:
ТОВ «Інтерхім»звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, в якому просило скасувати податкові повідомлення -рішення №0001022320, №0001032330 та №0001042320 від 07.10.2011 року, якими товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на виникнення у позивача права на податковий кредит по факту отримання податкових накладних від постачальника товару та реальність угоди за наслідками укладення якої у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість.
З такими висновками суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Лавіконт-М»за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року, за підсумками якої складено акт від 31 березня 2011 р. №366/23-205/20040711 та виявлені порушення п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.
У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 жовтня 2011 року №0001022320, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 427252,00 грн., з яких 427251,00 грн. -за основним платежем та 1,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції, №0001032330, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 319966,00 грн., а також №0001042320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 21835,00 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.
Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень - рішень, колегія суддів зважає на таке.
Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток стало виявлення придбання позивачем товару від ТОВ «Лавіконт-М»на суму 2050806,00 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 341801,00 грн., за договором, який суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.
Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що за наслідками проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лавіконт-М»з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року працівниками ДПІ у Деснянському районі м. Києва складено акт, в якому було встановлено, що громадянин ОСОБА_4, який згідно реєстраційних документів є директором та головним бухгалтером ТОВ «Лавіконт-М»та громадянин ОСОБА_5 -його засновником, до діяльності названого товариства не мають жодного відношення. У зв'язку з виявленням названих обставин співробітниками ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва порушено кримінальну справу №53-3773 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України за фактом створення невстановленими особами ТОВ «Лавіконт-М». Також податковим органом встановлено відсутність будь-яких первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, загальну чисельність працюючих на підприємстві -1 особу, відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.
Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
На підтвердження факту поставки товару ТОВ «Лавіконт-М»позивачем надано податкову та видаткову накладні, специфікації №2-№5, що мають силу додаткової угоди до договору, укладеного між позивачем та названим контрагентом та є додатками до нього.
При цьому, щодо подальшого руху придбаного товару, позивачем надано договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 28 грудня 2010 року № 286/3/10/50, укладений АТ «Інтерхім»(Постачальник) з Міністерством оброни України (Замовник), додаткову угоду № 1 від 28 грудня 2010 року до вказаного Договору, додаток до вказаного Договору у формі рознарядки, оголошення від 09 березня 2011 року № 1, від 17 січня 2011 року № 2, від 20 січня 2011 року № 3, від 25 січня 2011 року № 4, акти приймального контролю якості від 11 березня 2011 року № 1, від 21 січня 2011 року № 2, від 24 січня 2011 року № 3, від 28 січня 2011 року № 4, накладні від 02 лютого 2011 року № 02/02-2, від 02 лютого 2011 року № 02/02-3, від 02 лютого 2011 року № 02/02-4, від 11 березня 2011 року № 11/03-1 на отримання товару Військовою частиною № А-0936, податкові накладні від 02 лютого 2011 року № 1, від 02 лютого 2011 року № 2, від 02 лютого 2011 року № 3, від 11 березня 2011 року № 1, акти прийому речового майна Військовою частиною № А-0936 від 04 лютого 2011 року № 3, від 14 березня 2011 року № 12, рахунки фактури від 11 березня 2011 року № 11/03-1, від 02 лютого 2011 року № 02/02-2, від 02 лютого 2011 року № 02/02-3, від 02 лютого 2011 року № 02/02-4, копії яких наявні в матеріалах справи.
Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні ТОВ «Лавіконт-М», колегія суддів приходить до наступного.
Як убачається із матеріалів справи, названі правовідносини виникли у першому кварталі 2011 року, тобто на час дії Податкового кодексу України.
Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 названого кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.
В силу п. 201.4 ст. названого кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкової накладної від 01 лютого 2011 року № 1 контрагентом позивача) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
В силу п. 5 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.
Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).
Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.
У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо збільшення сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява N 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на ненадання відповідачем доказів на підтвердження обставин встановлених під час перевірки контрагента позивача та які стали підставою для порушення кримінальної справи за ч. 2 ст. 205 КК України.
З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук
(Повний текст ухвали складений 27 квітня 2012 року.)
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М
Судове рішення № 24344414, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 26.04.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-14894/11/2670. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: