Постанова № 24343851, 26.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/5777/11 Головуючий у 1-й інстанції: Гриньковська Н.Ю.

Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"26" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Літвіної Н.М.

суддів: Хрімлі О.Г.

Коротких А.Ю.

при секретарі: Соловіцькій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Звенигородка-Альянс-Агро»на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Звенигородка-Альянс-Агро»до Звенигородської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року адміністративний позов ПП «Звенигородка-Альянс-Агро»до Звенигородської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Звенигородському районі Черкаської області від 08 квітня 2011 року №0000372301 в частині визначення зобов'язання зі сплати штрафних санкцій з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 838, 50 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - ПП «Звенигородка-Альянс-Агро», звернувся з апеляційною скаргою та просить суд скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог з податку на прибуток і податку на додану вартість та позов задовольнити в цій частині, а в іншій залишити без змін.

В судовому засіданні колегія суддів залучила в якості відповідача Звенигородську міжрайонну державну податкову інспекцію Черкаської області Державної податкової служби як правонаступника Державної податкової інспекції у Звенигородському районі Черкаської області.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції,відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 02 листопада 2010 року №559/23-018/33799641.

Перевіркою встановлено порушення ПП «Звенигородка-Альянс-Агро»вимог п. п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 25 235, 00грн.; порушення п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 38 626, 00 грн.; порушення п. п. 3.4 ст. 3, п. п. 9.10.1, п. п. 9.10.2 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»стосовно отримання доходу у негрошовій формі від послуг з мобільного зв'язку та повернення отриманих коштів на відрядження пізніше граничного строку, в результаті чого донараховано зобов'язання в сумі 38 626, 00грн.

За наслідками зазначених висновків прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 09 листопада 2010 року №0000252301 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 25 235, 00 грн. основного платежу та 14 849, 00грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 09 листопада 2010 року №0000242301 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38 626, 00грн. основного платежу та 19 313, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 10 листопада 2010 року №0021681701/0 про визначення податкового зобов'язання з прибуткового податку з робітників та службовців по акту документальних перевірок в сумі 1 622, 30 грн. основного платежу та 3 244, 60 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивачем було оскаржено зазначені податкові зобов'язання, проте вони були залишені без змін та прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 січня 2011 року №0000252301/1, від 13 січня 2011 року №0000242301/1, а також від 13 січня 2011 року №0021681701/1.

В подальшому, в результаті розгляду ДПА у Черкаській області повторної скарги платника податків на прийняті податкові повідомлення-рішення, проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, про що складено акт від 30 березня 2011 року №187/23-018/33799641.

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог п. п. 1.22.1 п. 1.22 ст.1, п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 25 235, 00 грн.

Відповідно до рішення ДПА у Черкаській області від 01 квітня 2011 року №8551/25-010 було залишено без змін визначене зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість із прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 08 квітня 2011 року №0000252301 та №0000242301 у яких зобов'язання залишились незмінними.

Крім того, визначено зобов'язання зі сплати штрафних санкцій з податку на прибуток в сумі 3 677, 00 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 квітня 2011 року №0000372301.

Також, ДПА в Черкаській області, встановлено невірно визначену під час первісної перевірки суму податку з доходів фізичних осіб в результаті чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 квітня 2011 року №0002451701, яким зменшено визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 729, 90 грн., в результаті чого сума основного платежу складає 1 379, 00 грн., штрафних (фінансових) санкцій - 2 758, 00грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України - суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відносив до складу валових витрат вартість отриманих транспортних послуг, що надавалися контрагентами - ПП «Лубни-торг», ПП «Хитці-Агропром»та TOB «Іншторм».

Відповідач посилається на те, що до перевірки не надано належних документів, які відображають причетність отриманих послуг до складу валових витрат, які пов'язані з веденням господарської діяльності позивача.

Крім того, податковий орган зазначає, що договори оренди транспортного засобу укладеного між ПП «Звенигородка-Альянс-Агро»та ОСОБА_4, який являється директором ПП «Звенигородка-Альянс-Агро»нотаріально не посвідчені, що суперечить вимогам п. 2 ст. 799 ЦК України, а у податковому обліку не було відображено витрат, пов'язаних із експлуатацією вказаного автомобіля (ремонт, обслуговування тощо), а тому ним неправомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ із придбаного бензину з підстав відсутності належно оформлених документів податкового обліку.

Відповідно до п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР - валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону - господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно до абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва про застосування товарно-транспортної накладної дію спільного наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України від 07 серпня 1996 року № 228/253 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи»зупинено.

Таким чином, товарно-транспортна накладна вилучена з переліку бланків суворої звітності.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що товарно-транспортна накладна, необхідність ведення якої затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 не є єдиним документом, що підтверджує правомірність віднесення до складу валових витрат, отриманих транспортних послуг та підтверджує зв'язок даних витрат із господарською діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, отримання позивачем транспортних послуг по перевезенню паливно-мастильних матеріалів, торгівлю якими здійснює підприємство, тісно пов'язане з основною діяльністю підприємства, що підтверджується відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, які були надані під час проведення перевірки та безпосередньо для судового розгляду, в тому числі по ПП «Хитці - Агропром»: накладними на транспортні послуги від 17 вересня 2009 року №48, від 28 жовтня 2009 року №103, від 26 листопада 2009 року №119, від 25 лютого 2010 року, актами виконаних робіт від 17 вересня 2009 року №10, від 28 жовтня 2009 року №16, від 26 листопада 2009 року №25, від 25 лютого 2010 року №6, які підтверджують надання транспортних послуг; відображенням операцій з придбання транспортних послуг та списання на затрати по головній книзі кореспонденцією рахунків Дт.23/Кт.63, податковими накладними від 17 вересня 2009 року №39, від 28 жовтня 2009 року №75, від 26 листопада 2009 року №110, від 25 лютого 2010 року №17 з відображенням їх в додатку №56 до декларацій з ПДВ за відповідні податкові періоди. По ПП «Лубни-Торг»видатковою накладною на транспортні послуги від 12 січня 2009 року №РН-0012, відображенням операцій з придбання транспортних послуг та списання на затрати по головній книзі кореспонденцією рахунків Дт.23/Кт.63, податковою накладною від 12 січня 2009 року №12 та TOB «Іншторм»видатковою накладною на транспортні послуги від 30 березня 2009 року №РН-0000034, відображенням операцій з придбання транспортних послуг та списання на затрати по головній книзі кореспонденцією рахунків Дт.23/Кт.63, податковою накладною від 30 березня 2009 року №34.

Отже, формування валових витрат здійснювалося підприємством з урахування вимог податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідача по зменшенню податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 11 160, 00 грн., пов'язаного із використанням власного транспортного засобу у виробничих цілях.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що підприємство, в порушення п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість, який не призначений для використання у власній господарській діяльності, а саме податковий кредит сум ПДВ по використаному (списаному згідно актів) бензину на транспортний засіб, орендований у фізичної особи (директора позивача) у зв'язку з відсутністю нотаріально посвідченого договору оренди транспортного засобу та відсутністю подорожніх листів на орендований автомобіль.

Між тим, суд першої інстанції не взяв до уваги, що підприємство за перевіряємий період здійснювало списання паливно-мастильних матеріалів на транспортний засіб у відповідності до договорів про використання власного автомобіля у виробничих цілях (договір №5 від 01 грудня 2008 року, термін дії з 01 грудня 2008 року по 01 серпня 2009 року та договір №0108 від 05 серпня 2009 року, термін дії з 05 серпня 2009 року по 05 серпня 2010 року).

Дані договори про використання власного автомобіля у виробничих цілях не є договорами оренди, оскільки, згідно умов договорів, право володіння та користування автомобілем не переходило до підприємства, а тому на них не поширюються вимоги статей 799 та 220 ЦК України.

Крім того, відсутні підстави кваліфікувати такі договори, як договори перевезення, оскільки працівник (ОСОБА_4.), який використовував власне авто для виконання трудових обов'язків, не надавав послуг з перевезення, тому що в договорах передбачено, що він сам використовував власний автомобіль для службових поїздок.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Держкомстату України від 17 лютого 1998 року № 74 - подорожній лист типової форми № 3 повинен застосовуватися в обов'язковому порядку суб'єктами, які експлуатують службові легкові автомобілі або для яких за їх замовленням здійснюється транспортне обслуговування службовими легковими автомобілями.

Згідно до п. 1.2 Інструкції - до категорії службових легкових автомобілів відносяться легкові автомобілі, які знаходяться на балансі юридичних осіб і використовуються для задоволення власних потреб, а також можуть надаватися замовнику на договірних умовах (з водієм).

Оскільки особистий автомобіль, що використовується працівником в інтересах підприємства, не вважається службовим, тому виписування подорожніх листів для поїздок на ньому є необов'язковим. Схема взаємовідносин ОСОБА_4, як фізичної особи з однієї сторони, і ПП «Звенигородка-Альянс-Агро», з іншої, не передбачає виконання працівником функцій водія (шофера), оскільки працівник використовує авто для виконання своїх службових завдань, для особистих поїздок по роботі, а не для «розвезення»посадових осіб підприємства.

Автомобіль фактично експлуатувався власником автомобіля за рахунок коштів позивача в частині оплати пального, так як підтвердженням факту використання отриманого та в подальшому списаного у відповідності до умов договорів про використання власного автомобіля у виробничих цілях пального у господарській діяльності підприємства є звіти директора ОСОБА_4 до актів списання пального, в яких вказано мета поїздки, відстань та обсяг використаного пального.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом неправомірно зменшено податковий кредит з податку на додану вартість, пов'язаного із використанням власного транспортного засобу у виробничих цілях, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. ст. 198, 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Звенигородка-Альянс-Агро»-задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову щодо скасування податкових повідомлень-рішень Звенигородської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 09 листопада 2010 року №0000252301 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 25 235, 00 грн. основного платежу та 14 849, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та від 09 листопада 2010 року №0000242301 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38 626, 00 грн. основного платежу та 19 313, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій -скасувати та позов в цій частині задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Звенигородської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 09 листопада 2010 року №0000252301 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 25 235, 00 грн. основного платежу та 14 849, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та від 09 листопада 2010 року №0000242301 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38 626, 00 грн. основного платежу та 19 313, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 27 квітня 2012 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.

Повний текст постанови буде виготовлений 27 квітня 2012 року.