Ухвала суду № 24343599, 17.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13941/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Грибан І.О.,

при секретарі: Лелюх М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ-ОРІОН»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2011 р. № 0000842320 та № 0000852320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ-ОРІОН»зареєстроване Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією 13.06.2008 р. та є платником податків (ЄДРПОУ 35961207).

Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Лавіконт-М»за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р.

За результатами перевірки, відповідачем складено акт від 31.08.2011 р. № 314/23-205/35961207, в якому зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а саме: п. 1.32. ст.1, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, пп.11.2.1. п.11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 372375,00 грн.; п.198.2., п.198.3, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за березень 2011 року на загальну суму 297900,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.09.2011 р. №№ 0000842320, 0000852320, якими позивачу донараховані податкові зобов'язання: з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 372376,00 грн. (372375,00 основний платіж, 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції); з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 297901,00 грн. (297900,00 грн. основний платіж, 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі по тексту - Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону).

Згідно п.11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»(ст.9) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем під час перевірки, були надані відповідачу відповідні підтверджуючі документи (видаткові накладні, акт здачі-прийняття робіт та надання послуг, банківські виписки) включення витрат на придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей у товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіконт-М».

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно п.198.3. ст.198 Кодексу, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу (п.198.6. ст.198 Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, при оплаті продукції та послуг щодо виконання робіт, передбачених договором поставки від 01.02.2011 р. № 20/12/2010 та договором про виконання робіт від 03.03.2011 р. № 0303, в загальну суму їх вартості було включено податок на додану вартість, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними від 23.02.2011 р. № 7 на суму 843780,00 грн. (в т.ч. ПДВ 140630,00 грн.), від 11.03.2011 р. № 13 на суму 720300,00 грн. (в т.ч. ПДВ 120050,00 грн.) та від 12.03.2011 р. № 15 на суму 223320,00 грн. (в т.ч. ПДВ 37220,00 грн.), виданими ТОВ «Лавіконт-М». Таким чином, позивач має право на включення до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість в розмірі 297900,00 грн.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Лавіконт-М», не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Подільському районі м. Києва -відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Грибан І.О.