Ухвала суду № 24335349, 17.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11411/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Лізингова компанія «Укрінкомліз»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Лізингова компанія «Укрінкомліз»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2006 року Закрите акціонерне товариство «Лізингова компанія «Укрінкомліз»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що позивач правомірно та відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент проведення операцій, оподаткував операції з фінансового лізингу.

Постановою Господарського суду міста Києва від 15.03.2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва -без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.07.2011 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 року та постанову Господарського суду міста Києва від 15.03.2007 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Закрите акціонерне товариство «Лізингова компанія «Укрінкомліз»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 року по 30.06.2006 року.

За результатами даної перевірки складено акт № 121/22.10/25635277 від 27.10.2006 року, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.4 ст. 1, пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до ненарахування та несплати податку на додану вартість у березні 2006 року на суму 366015,00 грн. та у квітні 2006 року на суму 251,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 001172210/0 від 09.11.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 549399,00 грн., в тому числі основний платіж -366266,00 грн. та штрафні санкції в сумі 18333,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що встановлено факт наявності недоплати позивачем суми податку на додану вартість. А тому спірне рішення відповідача є правомірним та не підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що 13.06.2001 року між ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз" (лізингодавець) та ТОВ "Він-Екс+" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу за № 39л/01, згідно з яким лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: Вінницька обл., м. Гнівань, вул. Промислова, 1 в платне користування на умовах фінансового лізингу.

В 2002 році між ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз" (лізингодавець) та ТОВ "Він-Екс+" (лізингоодержувач) укладено ряд договорів фінансового лізингу.

В 2004 році між ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз" (лізингодавець) та ТОВ "Він-Екс+" (лізингоодержувач) укладено ряд договорів фінансового лізингу на загальну суму 443700,00 грн.

У зв'язку з тим, що постановою Господарського суду Вінницької області від 13.01.2005 року ТОВ "Він-Екс+" визнано банкрутом та неможливістю виконання ТОВ "Він-Екс+" зобов'язань за вищезазначеними договорами фінансового лізингу за 2001 рік, 2002 рік та 2004 рік складено акт прийому-передачі рухомого та нерухомого майна від 02.02.2006 року, згідно з яким ТОВ "Він-Екс+" повернуто ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз" майно, яке передавалось ТОВ "Він-Екс+" у фінансовий лізинг.

ТОВ "Він-Екс+" виписано на користь ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз" наступні податкові накладні: № 1 від 02.02.2006 року на суму 1953047,06 грн., в тому числі ПДВ 325507,84 грн., -повернення цілісного майнового комплексу, який передавався у фінансовий лізинг за договором від 13.06.2001 року № 39л/01; № 2 від 02.02.2006 року на суму 620702,69 грн., в тому числі ПДВ 103450,45 грн., -повернення майна, яке передавалось у фінансовий лізинг за іншими договорами.

Вказані податкові накладні на повернення об'єктів лізингу були підписані генеральним директором ТОВ «Він-Екс+»ОСОБА_2

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що постановою Господарського суду Вінницької області від 13.01.2004 року у справі № 5/433-04 ТОВ «Він-Екс+»визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ОСОБА_3 Ухвалою від 28.04.2005 року припинено повноваження ОСОБА_3 та призначено арбітражним керуючим (ліквідатором) ОСОБА_4 Ухвалою від 20.12.2006 року припинено повноваження ОСОБА_4 та призначено арбітражним керуючим (ліквідатором) ОСОБА_5

Таким чином, на момент виписки податкових накладних № 1 та № 2 від 02.02.2006 року арбітражним керуючим (ліквідатором) ТОВ «Він-Екс+»був ОСОБА_4

Відповідно до п. 2 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»у редакції, яка діяла на момент вчинення зазначених дій, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.

Відповідно до розпорядження № 5 від 17.01.2005 року арбітражним керуючим було прийнято на себе обов'язки та повноваження по управлінню і розпорядженню майном ТОВ «Він-Екс+»з 19.01.2005 року.

Відповідно до розпорядження № 6 від 17.01.2005 року всі документи, які стосуються діяльності ТОВ «Він-Екс+», а також штампи і печатки передано арбітражному керуючому.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що з 19.01.2005 року ОСОБА_2 втратив повноваження генерального директора ТОВ «Він-Екс+».

Порядок виписки податкових накладних на момент виникнення спірних правовідносин регулювався Положенням про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165, відповідно до п. 18 якого, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що податкові накладні № 1 та № 2 від 02.02.2006 року ТОВ "Вїн-Екс+", виписані на користь ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз", підписанні генеральним директором ОСОБА_2, який не мав повноваження на їх підписання як керівник підприємства, не можуть вважатися такими, що підписані уповноваженою особою, та не спричиняють у зв'язку з цим ніяких правових наслідків.

При цьому відповідно до пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції, яка була чинною на момент передачі майна у фінансовий лізинг, не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та його повернення орендодавцю (лізингодавцю) після закінчення дії такого договору.

Судом першої інстанції було встановлено, що ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз" було виписано на користь ТОВ "Він-Екс+" податкову накладну № 22 від 31.03.2004 року на суму 443700,00 грн, в тому числі ПДВ 73950,00 грн. Сума ПДВ відображена в книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) за № 129 та включена до складу податкових зобов'язань у декларації з ПДВ за березень 2004 року.

Суми ПДВ, які зазначені у податкових накладних № 1 та № 2 від 02.02.2006 року, були включені до складу податкового кредиту у лютому 2006 року за податковою накладною № 1 від 02.02.2006 року віднесено до складу податкового кредиту 319941,66 грн.; за податковою накладною № 2 від 02.02.2006 року віднесено до складу податкового кредиту 101681,45 грн.

Пунктом 2 «Прикінцевих положень»Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість»від 16.01.2003 № 469-ІV передбачено, що операції з фінансового лізингу, згідно з якими об'єкт фінансового лізингу був переданий орендарю до моменту набрання чинності цим Законом, оподатковуються за правилами, що діяли на момент передання такого об'єкта, або за правилами, визначеними цим Законом, за вибором лізингодавця (орендодавця).

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач обрав оподаткування за новими правилами, визначеними цим Законом, про що сповістив лізингоодержувача ТОВ «Він-Екс+»листом № 9/1 від 19.01.2006 року.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції, яка була чинною на момент повернення майна ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" операція з передачі лізингодавцем майна лізингоотримувачу за договором фінансового лізингу вважається поставкою товару.

Відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Так, зокрема, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку.

Отже, колегія суддів погоджується з зауваженням суду першої інстанції про те, що обираючи у зв'язку зі змінами в законодавстві нову систему оподаткування операцій з лізингу, позивач повинен був дотримуватись нових правил оподаткування в повному обсязі як в частині формування податкових зобов'язань з ПДВ за результатами передачі майна в лізинг (шляхом їх коригування), так і в частині наступного формування податкового кредиту при поверненні ТОВ «Він-Екс+»об'єктів лізингу.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно встановлено, що в порушення п. 1.4 ст. 1, пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4, пп. 7,4,1 п, 7,4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ЗАТ "Лізингова компанія "Укрінкомліз" віднесено до складу податкового кредиту в лютому 2006 року суму 421623,11 грн. за податковими накладними за № 1 та № 2 від 02.02.2006 року.

Також, відповідачем правомірно встановлено, що в порушення пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем завищено податкові зобов'язання з ПДВ у лютому 2006 року на суму 55357,40 грн. Сума ПДВ, зазначена у податковій накладній за № 2 від 02.02.2006 року нарахована на вартість повернутого майна, яке передавалось у фінансовий лізинг за від 26.03.2004 року, тобто після 01.01.2003 року.

У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який був чинний на момент прийняття податкового повідомленя-рішення, штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Зважаючи на те, що встановлено факт наявності недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 366 266,00 грн., то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що застосування до нього штрафних санкцій у розмірі на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у розмірі 183133,00 грн. є обґрунтованим.

За вказаних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 25 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Лізингова компанія «Укрінкомліз»-залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А

Федотов І.В.