Постанова № 24334703, 10.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7016/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

ПОСТАНОВА

Іменем України

"10" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Наталюк Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2011 у справі за його позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом в якому просив визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення №0002700720/0 від 28.12.2010, видане ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, стосовно зменшення суми бюджетного відшкодування товариству з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»(код ЄДРПОУ 20027449, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 200274426590) всього у сумі 15 788 328,59 грн., в тому числі -за серпень 2010 р. -в розмірі 12 281 318, 62 грн., за вересень 2010 р. -в розмірі 3507 009, 97 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2011 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)», з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.08.2010 по 31.08.2010.

За результатами перевірки складено акт від 14.12.2010. за № 640/07-018/20027449 (далі по тексту - Акт перевірки).

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п.1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, п. 7.4, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2010 року на 12281318,62 грн. та за вересень 2010 року на 3507009,97 грн.

Зокрема встановлені розбіжності між сумами податкових зобов'язань та суми податкового кредиту в липні 2010 року на суму 12281318,62 грн., в серпні на суму 3507009,97 грн. в розрізі контрагентів наведених в Акті перевірки про результати позапланової виїзної перевірки «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»(код ЄДРПОУ 20027449) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у періоди з 01.07.2010 по 30.07.2010, за вересень 2010 року, у період з 01.08.2010 по 31.08.2010. Таким чином, оскільки підприємства контрагенти не відобразили податкові зобов'язання по ПДВ, відповідач вважає, що надмірна сплата до бюджету даного податку відсутня.

На підставі даного акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «В1»від 28.12.2010 №0002700720/0, яким визначено, що позивачем у звітному періоді, за який подано декларацію за серпень, вересень 2010 р., завищено суму бюджетного відшкодування на 12281318,62 грн. та на суму 3507009,97 грн.

Позивач стверджував, що виконав вимоги, передбачені пп. 7.4.1, п. 7.4. ст. 7, п. 6.1. ст. 6 Закону про ПДВ, оскільки сплатив ПДВ у розмірі, згідно Додатку №1 до первинної скарги від 06.01.2010, №1412/1 у ціні придбаного у контрагентів товару.

Контрагенти, в свою чергу, виконуючи вимоги п.7.2. ст..7 Закону про ПДВ, передали позивачу належним чином оформлені податкові накладні на вказану вище суму податку.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем у порядку апеляційного оскарження було подано скарги на податкове повідомлення-рішення до органів ДПС, за результатами яких прийняте рішення про залишення податкового повідомлення-рішення від 28.12.2010 №0002700720/0 без змін, а скарги -без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як вбачається з матеріалів справи позивач формував податковий кредит виключно стосовно придбаних товарів, які були використані у податкових операціях в межах господарської діяльності та на підставі податкових накладних. В Акті перевірки відповідач не наводить жодного факту, який би свідчив про зворотне. Іншими словами відповідач визнає, що податковий кредит формувався на підставі податкових накладних та щодо товару, який був використаний у оподаткованих операціях в межах господарської діяльності.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та такими, що спростовують мотиви та висновки рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відомості про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача та його контрагентів у відповідача відсутні, тоді як при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Оскільки відповідачем не надано суду будь-яких доказів щодо притягнення до кримінальної відповідальності вищезазначених контрагентів або позивача, то відсутні підстави стверджувати про їх намір вчинення нікчемного правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з доданих до справи первинних документів, про недійсність яких зазначає відповідач, то вони складені відповідно до вимог чинного законодавства (дотримано форму, зміст та наявні підписи, уповноважених на момент вчинення правочинів осіб, засвідчені печатками). Підстави вважати договори нікчемними відсутні, докази визнання їх в судовому порядку недійсними не надані.

Згідно ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Таким чином, на момент проведення перевірки, відповідачем не доведено той факт, що до Єдиного державного реєстру вносились записи про державну реєстрацію припинення контрагентів.

Відповідно до пп.7.4.1 Закону «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою за п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.2.3 Закону «Про податок на додану вартість», передбачає, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів дослідила, що в Акті перевірки не зазначається: які саме суми ПДВ, за якими операціями та на підставі яких податкових накладних були включені до податкового кредиту з порушенням пункту 7.2.3 Закону, тобто посилання в Акті перевірки на порушення цього підпункту є безпідставним.

Підпункт 7.2.6 Закону «Про податок на додану вартість»передбачає, що податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Відповідно до пп. 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтвердженими товарними накладними.

Згідно п. 3 ст. 73 КАС Украйни, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватись перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч. 2 ст.161 КАС України «При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 цього Кодексу.

Так, в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року зазначено, що:

«Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам».

Зазначені висновки касаційного суду свідчать про правильне застосування позивачем норм матеріального права і узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішені спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно п.п.7.4.1, п.7.4, п.п.7.7.2, п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи без діяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, апелянтом спростовані висновки суду першої інстанції про неправомірність позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 195, 196 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2011 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2011 скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення Державної Податкової Інспекції Шевченківського району в м. Києві №0002700720/0 від 28.12.2010.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлено 17.04.2012.