Рішення № 24327477, 22.05.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/5358-2012 22.05.12

За позовом Публічного акціонерного товариства «Енергетична компанія

«Севастопольенерго»

до Міністерства оборони України

третя особа Військова частина А-4416

про стягнення 37 887,15 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача не з'явився

від третьої особи не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Енергетична компанія «Севастопольенерго»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з Міністерства оборони України 37 887,15 грн., за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військової частини А-4416.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2012р. за вказаним вище позовом порушено провадження у справі №5011-2/5358-2012.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам та третій особі за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони та третя особа були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представником позивача в судовому засіданні 22.05.2012р. надано документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Представники відповідача та третьої особи в призначене судове засідання не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Вимоги ухвали суду від 26.04.2012р. ними не виконані.

В судовому засіданні 22.05.2012р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Енергетична компанія «Севастопольенерго»(Позивач) та Військова частина А-4416 перебували в договірних відносинах, за результатами розгляду яких Господарським судом міста Севастополя були винесені рішення по справам № 5020-3/040, 5020-11/060, 20-2/237, за якими стягнуто з Військової частини А-4416 на користь Публічного акціонерного товариства «Енергетична компанія «Севастопольенерго»загалом 37 887,15 грн. (боргу, штрафних санкцій та судових витрат), і факти, встановлені цими рішеннями, у відповідності до ст. 35 ГПК України не доводяться знову при вирішенні даного спору.

Постановами від 07.12.2011р. головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі накази Господарського суду міста Севастополя по справам № 5020-3/040, 5020-11/060, 20-2/237 на загальну суму 37 887,15 грн. були повернуті стягувачу без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Так, державним виконавцем було встановлено, що Військова частина А-4416 є військовим формуванням та діє на підставі Закону України «Про Збройні Сили України», згідно якого майно ЗСУ закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та державними організаціями є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління, та звільняється від всіх видів податку.

Також державним виконавцем було встановлено, що у Військової частини А-4416 з 2006 року по КПКВ 2101020/82 «Утримання, експлуатація, обслуговування казармена житлового фонду, будівель, споруд та об'єктів що належать ЗС України»фінансування відсутнє та на 2011 рік також не призначались за цією програмою; майна, що належить Військової частині А-4416 і підлягає опису не було виявлено і за Військовою частиною А-4416 відсуне зареєстроване рухоме та нерухоме майно.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Частиною 5 статті 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на свій території України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1, 2, 3 статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, узгодженим з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, затверджує види військового майна, яке не підлягає приватизації.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»дія цього Закону поширюється на інші утворені відповідно до законів України військові формування і Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.

Статтею 10 Закону України «Про оборону»встановлено, що однією з основних функцій Міністерства оборони України є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, Військова частина А-4416, відповідно до вказаних норм законодавства, відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у неї в розпорядженні, а у разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого виходить військова частина, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями військових формувань, тобто, в даному випадку Міністерство оборони України.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь Публічного акціонерного товариства «Енергетична компанія «Севастопольенерго»(м. Севастополь, вул. Хрустальова, 44; ідентифікаційний код 05471081) на рахунок зі спеціальним режимом використання № 2603830131168 в Севастопольському відділенні Сбербанку № 4548, МФО 384027, код ЗКПО 05471081 суму боргу 28260 (двадцять вісім тисяч двісті шістдесят) грн. 06 коп.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь Публічного акціонерного товариства «Енергетична компанія «Севастопольенерго»(м. Севастополь, вул. Хрустальова, 44; ідентифікаційний код 05471081) на рахунок зі спеціальним режимом використання №260073537 в ПАТ «Перший інвестиційний банк», МФО 384027, код ЗКПО 05471081 суму боргу 9627 (дев'ять тисяч шістсот двадцять сім) грн. 09 коп.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь Публічного акціонерного товариства «Енергетична компанія «Севастопольенерго»(м. Севастополь, вул. Хрустальова, 44; ідентифікаційний код 05471081) витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. на розрахунковий рахунок № 260073537 в ПАТ «Перший інвестиційний банк»м. Києва, МФО 300506, ЗКПО 05471081.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 25.05.12р.