Рішення № 2431366, 11.11.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 2/293

11.11.08

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека-Колор»

до Комунального підприємства по утриманню житлового

господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста

Києва

про стягнення 99 869,65 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача

Паламарчук Б.М.

від відповідача

Хатченко Т.В.

В судовому засіданні 06.11.08р., судом було оголошено про закінчення розгляду справи по суті, та для оголошення, за згодою сторін, вступної та резолютивної частин рішення по справі, судом оголошувалась перерва на 11.11.08р.

Рішення винесено відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України після оголошеної в судовому засіданні перерви.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека-Колор»до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 24.03.2008 № 24/03/08 в сумі 99869,65 грн.

Ухвалою від 08.08.08р. суд прийняв позовну заяву до провадження та призначив справу до розгляду.

09.09.08р. Позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог.

Судом встановлено, що в межах даної справи позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу від 24.03.2008 № 24/03/08 та видатковими накладними до Договору №24/03/08 - № РН-002432 від 01.04.07р., № РН-002397 від 24.03.08р., № РН-002396 від 20.03.08р., натомість у заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути Відповідача заборгованість та штрафні санкції за іншими укладеними між позивачем та відповідачем договорами - № 02/02/08-7 від 02 жовтня 2007р., № 07/03/08 від 07 березня 2008р. та № 12/03/08 від 12 березня 2008р.

Ці договори хоча й укладені між тими ж сторонами, проте мають різний предмет та відповідно різні умови.

Судом встановлено, що сумісний розгляд заявлених Позивачем позовних вимог, в разі прийняття заяви про їх збільшення, перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, оскільки заявлені позовні вимоги виникають з різних правових підстав (чотирьох окремих договорів) і тягнуть за собою різні правові наслідки, що суттєво утруднить вирішення спору.

За таких обставин, суд встановив, що заявлені Позивачем позовні вимоги у заяві про збільшення позовних вимог є різними спорами окремих судових проваджень –по кожному з договорів окремо.

В задоволенні заяви від 09.09.08р. про збільшення позовних вимог суд відмовляє; сплачене за подання заяви державне мито (п/д №944 від 25.07.08р., на 220 грн.) суд повертає позивачу відповідною довідкою.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Позивач у судових засіданнях підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та просив в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оглянувши надані сторонами оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу від 24.03.2008 № 24/03/08 (Договір №24/03/08) та видатковими накладними до Договору №24/03/08 - № РН-002432 від 01.04.07р., № РН-002397 від 24.03.08р., № РН-002396 від 20.03.08р.

Як вбачається з матеріалів справи, у вищенаведених накладних в графі «Підстава»зазначено, Рахунки-фактури №СФ-000264 від 13.03.08р., №СФ-000310 від 24.03.08р., №СФ-000347 від 01.04.08р.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим

Судом встановлено, що у видаткових накладних № РН-002432 від 01.04.07р., № РН-002397 від 24.03.08р., № РН-002396 від 20.03.08р. та у рахунках-фактурах №СФ-000264 від 13.03.08р., №СФ-000310 від 24.03.08р., №СФ-000347 від 01.04.08р. відсутнє посилання, що дані документи складено та підписано між сторонами саме на підставі Договору №24/03/08 від 24.03.08р.

Також Позивачем не надано інших доказів, які б доводили, що видаткові накладні № РН-002432 від 01.04.07р., № РН-002397 від 24.03.08р., № РН-002396 від 20.03.08р. та рахунки-фактури №СФ-000264 від 13.03.08р., №СФ-000310 від 24.03.08р., №СФ-000347 від 01.04.08р. складено та підписано між сторонами саме на підставі Договору №24/03/08 від 24.03.08р.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зважаючи на вищенаведене суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено порушення Відповідачем його охоронюваних законом справ та інтересів за Договором №24/03/08 від 24.03.08р.

Щодо стягнення заборгованості окремо (без прив’язки до договору від 24.03.2008 № 24/03/08) за видатковими накладними № РН-002432 від 01.04.07р., № РН-002397 від 24.03.08р., № РН-002396 від 20.03.08р. та рахунками-фактурами №СФ-000264 від 13.03.08р., №СФ-000310 від 24.03.08р., №СФ-000347 від 01.04.08р., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що обов’язок Відповідача сплатити за вищенаведеними видатковими накладними та рахунками фактурами –у ним прямо не визначений; позивачем також не надано суду доказів направлення претензії, як цього вимагає ст. 530 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є документально та нормативно необґрунтованими, позивачем не доведено порушення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів, зважаючи на що суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з Відповідача на користь Позивача не стягуються понесені Позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу; Позивачу повертається надлишково сплачене державне мито з державного бюджету України в сумі 1,30 грн., а також 200 грн. державного мита, сплаченого при поданні заяви про збільшення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека-Колор»(м. Київ, пр. Перемоги, 125, а/с 49; код ЄДРПОУ 16474846) 1 (одну) грн. 30 коп. надлишково сплаченого державного мита, яке перераховане платіжним дорученням № 943 від 25.07.2008р. (оригінал платіжного доручення № 943 від 25.07.2008р. залишається в матеріалах справи).

Видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Лелека-Колор»(м. Київ, пр. Перемоги, 125, а/с 49; код ЄДРПОУ 16474846) Довідку про повернення державного мита, сплаченого при поданні заяви про збільшення позовних вимог від 09.09.08р., що відхилена судом (п/д №944 від 25.07.08р., 220 грн.).

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя І.О.Домнічева