Рішення № 2431007, 24.09.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2008 р.

Справа 46/106

За позовом

Приватного підприємства “Олів Лайн”

До

Товариства з обмеженою відповідальністю “Святослав”

про

стягнення 41 638,46 грн.

Суддя Шабунін С.В.

Представники:

від позивача

Марченко Т.С.—представник за довіреністю від 01.02.2008 р.

від відповідача

не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватним підприємством “Олів Лайн” заявлено до суду позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Святослав” 37 271,62 грн. заборгованості за товар, переданий в рамках договору № 16 від 20.12.2007 р. 1 731,86 грн. пені, 2 388,99 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції та 245,99 грн. 3 % річних.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/106 від 23.07.2008 р., яку призначено до розгляду на 27.08.2008 р.

21.08.2008 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 4 від 20.08.2008 р., відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю “Святослав” не погоджується з заявленою позивачем до стягнення суми пені.

У судове засідання, призначене на 27.08.2008 р. представники сторін не прибули, про причини свого неприбуття суд не повідомили.

Ухвалою від 27.08.2008 р. розгляд справи було відкладено на 24.09.2008 р. та зобов’язано сторін виконати вимоги ухвали про порушення провадження у справі № 46/106 від 23.07.2008 р., позивача —надати уточнений розрахунок штрафних санкцій з врахуванням моменту виникнення у відповідача обов’язку оплатити товар.

У судове засідання, призначене на 24.09.2008 р. відповідач уповноваженого представника не направив, про причини його нез’явлення суд не повідомив. Зважаючи на те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути спір по суті за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Святослав”, враховуючи що відзив на позовну заяву ним був поданий.

Представник позивача надав суду заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог від 18.09.2008 р., відповідно до якої просить стягнути з відповідача 37 187,38 грн. основного боргу за договором № 16 від 20.12.2007 р., 365,31 грн. 3 % річних, 2 537,95 грн. пені та 4 305,03 грн. інфляційних нарахувань. До вказаної заяви позивачем приєднано розрахунок ціни позову, проведений залежно від кожної накладної на поставку товару та моменту виникнення у відповідача обов’язку оплатити отриману продукцію.

В ході розгляду спору по суті представник Приватного підприємства “Олів Лайн” підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача 37 187,38 грн. боргу, що складає вартість поставленого, але не оплаченого товару, а також пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, інфляційних втрат та 3 % річних.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставлених йому та переданих у власність продовольчих напоїв на умовах договору поставки № 16 від 20.12.2007 р.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано копії договору, видаткових накладних, акту звірки розрахунків станом на 31.07.2008 р.

Як слідує з відзиву на позову заяву № 4 від 20.08.2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Святослав” вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені в повному обсязі, оскільки в розрахунку пені, наданому позивачем, кількість прострочених днів не відповідає дійсності, а тому сума пені є неправильною. До зазначеного відзиву відповідачем приєднано зустрічний розрахунок пені, що становить 1 644,27 грн. В іншій частині позовні вимоги відповідачем не заперечені.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

20.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Святослав” в якості покупця та Приватним підприємством “Олів Лайн” в якості постачальника укладено договір № 16, за умовами якого постачальник зобов’язався поставляти товари разом з товаросупровідною документацією відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець —приймати такі товари та своєчасно сплачувати їх вартість.

У відповідності з п. 1.1 та 2.1 даної угоди асортимент та вартість товарів, що поставляються, вказується в специфікації і товарних накладних, що з моменту їх підписання, є невід’ємними частинами договору.

Згідно з п. 4.2 та п. 4.2.1 договору, в редакції підписаного представниками сторін протоколу розбіжностей від 20.12.2007 р., партія товару вважається зданою постачальником та прийнятою покупцем по кількості та асортименту —відповідно до товарно-транспортних накладних, по якості —відповідно до сертифіката якості або іншого документу, який підтверджує якість і надається постачальником.

У п. 6.1 сторони погодили, що покупець оплачує товар, що поставляється за цінами, погодженими сторонами в специфікації. Загальна сума договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару та актів виконаних робіт (наданих послуг), що додаються до договору (п. 6.2).

Виходячи з п. 6.3 договору від 20.12.2007 р. покупець здійснює оплату за товар в національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника на умовах відстрочки платежу після тридцяти календарних днів з дати отримання товару покупцем, який зазначений в транспортній накладній, що підтверджується проставленням штампу “Товар отриманий”.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз умов договору сторін та наведених положень законодавства дає підстави стверджувати, що укладений правочин являє собою договір поставки.

За твердженнями позивача, наведеними у позовній заяві, в рамках договору від 20.12.2007 р. відповідачу було поставлено та передано у власність продовольчих товарів на суму 37 271,62 грн.

Дані твердження позивача знаходять підтвердження в матеріалах справи, де містяться копії відповідних накладних за період з 20.12.2007 р. по 22.01.2008 р., оригінали яких були оглянуті у судовому засіданні, а саме: № 20/12/59 від 20.12.2007 р. на суму 13 578,14 грн., № 20/12/54 від 20.12.2007 р. на суму 3 710,22 грн., № 21/12/39 від 21.12.2007 р. на суму 2 682,00 грн., № 29/12/30 від 21.12.2007 р, на суму 1 383,18 грн.. № 21/12/12 від 21.12.2007 р. на суму 11 640,37 грн., № 27/12/13 від 27.12.2007 р. на суму 1 040,30 грн., № 03/01/12 від 03.01.2008 р. на суму 365,62 грн., № 22/01/29 від 22.01.2008 р. на суму 2 601,79 грн.

У заяві про уточнення та збільшення позовних вимог від 18.09.2008 р. позивач вказує, що відповідач отримував від нього товар і раніше, а оплачував його частково, оплата йшла хаотично, тому, згідно з актом звірки розрахунків від 01.05.2008 р. та від 01.08.2008 р. основна сума боргу склала 37 187,38 грн., яку він просить стягнути з відповідача.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У поданому відзиві відповідач не заперечує факту поставки позивачем на його користь товару на загальну суму 37 271,62 грн. та наявності заборгованості перед позивачем в розмірі, заявленому до стягнення, а саме: 37 187,38 грн.

Таким чином, підтвердженою матеріалами справи та не запереченою відповідачем є заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю “Святослав” в сумі 37 271,62 грн., а заявленою до стягнення —37 187,38 грн. Зважаючи на положення Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, позов Приватного підприємства “Олів Лайн” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Святослав” в частині стягнення основного боргу слід задовольнити на суму 37 187,38 грн.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача 4 305,03 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 365,31 грн. 3 % річних з простроченої суми боргу та 2 537,95 грн. пені за порушення грошового зобов’язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 10.1.2 договору від 20.12.2007 р. № 16 в редакції протоколу розбіжностей передбачено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу.

Приймаючи до уваги положення договору від 02.05.2007 р. та норми діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

З приєднаного до заяви про уточнення та збільшення позовних вимог акту звірки слідує, що в рамках господарських правовідносин сторін після 20.12.2007 р., тобто з моменту укладення договору № 16, відповідач не проводив розрахунків з позивачем, а тому нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суми боргу за кожною накладною не порушує законодавчо встановленого порядку їх нарахування.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що кількість прострочених ним днів оплати не відповідає дійсності, а тому розрахунок саме пені є неправильним. Перевіривши зустрічний розрахунок, приєднаний до відзиву, суд вважає твердження відповідача, такими, що не заслуговують на увагу, оскільки дати поставки, визначені позивачем співпадають з датами, зазначеними відповідачем. Крім того, суд критично ставиться до поданого відповідачем зустрічного розрахунку пені, у зв’язку з тим, що суми накладних № 21/12/54 та № 20/21/59 документально не підтверджені, а накладна № 25/12/59 в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до уточненого розрахунку, проведеного судом за період з моменту виникнення у відповідача обов’язку з оплати поставленого товару до 23.05.2008 р. розмір пені, що підлягає до стягнення з відповідача становить 2 551,74 грн., 3 % річних —369,10 грн., інфляційних нарахувань —4 114,38 грн. Разом з тим, суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а тому позов в частині стягнення 3 % річних та пені підлягає задоволенню в межах сум, розрахованих та заявлених позивачем в заяві про уточнення та збільшення позовних вимог, а збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції—в сумі, визначеній судом.

Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. У ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, судом враховується збільшення позивачем суми позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Святослав” (04210, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 39-в, ідентифікаційний код 31724464) на користь Приватного підприємства “Олів Лайн” (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-б, ідентифікаційний код 31956348, поштова адреса: 08130, Київська обл., с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Кришталева, 3) 37 187 (тридцять сім тисяч сто вісімдесят сім) грн. 38 коп. боргу, 365 (триста шістдесят п’ять) грн. 31 коп. 3 % річних, 2 537 (дві тисячі п’ятсот тридцять сім) грн. 95 коп. пені, 4 114 (чотири тисячі сто чотирнадцять) грн. 38 коп. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 442 (чотириста сорок дві) грн. 05 коп. державного мита та 117 (сто сімнадцять) грн. 49 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.В. Шабунін

справа № 46/106

24.09.08

уддя