Постанова № 24307315, 10.05.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/992/2012

10 травня 2012 року 15год. 15хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Яковчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Бляшин С.М. , Данилюк І.Г. , Лошкарьова Т.В. ,

відповідача: представник Наконечний Ю.М., Білик М.В., Юхименко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна"

до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" (по тесту постанови - ТОВ "Фапомед Україна") звернулося з адміністративним позовом до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2012 р. № 0000012242 та № 0000022242.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

З прийнятими Гощанською МДПІ Рівненської області податковими повідомленнями-рішеннями позивач не погоджується і вважає, що нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток в загальному розмірі 649 545,00 грн. та висновок податкового органу про завищення Товариством від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 6 361 038,00 грн. не ґрунтуються на законодавстві з питань оподаткування.

Вказує, що реалізацію послуг з переробки давальницької сировини, готової продукції, сировини та матеріалів ТОВ "Фапомед Україна" здійснювало за цінами, вказаними в договорах та додатках до них і ці ціни відповідають рівню ринкових цін та визначені відповідно до положень законодавства України і не регулюються державою.

Саме у відповідності з вказаними цінами і на підставі відповідних первинних документів позивачем було задекларовано валовий дохід у періоді перевірки. Вказує, що в діяльності товариства за період перевірки мали місце факти сплати податку на прибуток, а сама по собі наявність від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток не заборонена законом і може мати місце в господарській діяльності підприємства, яке лише розпочинає виробничу діяльність.

Вказує, що податковим органом безпідставно застосовано звичайні ціни до договорів позивача і не виконано обов'язків, визначених законом, та не надано у порядку, встановленому законом, доказів того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом.

Застосування відвідачем собівартості з вказівкою на собівартість і використанням при цьому показників валових витрат виробництва як базу для нарахування валових доходів, позивач вважає таким, що не передбачено жодним законом України. З вказаних підстав просить позов задовольнити повністю.

До вирішення справи по суті, судом в порядку ст. 55 КАС України допущено заміну Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції її правонаступником Гощанською міжрайонною державною податковою інспекцією Рівненської області Державної податкової служби України.

У судовому засіданні 10 травня 2012 року, представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та надали пояснення аналогічні обставинам викладеним у позовній заяві. Просили позов задовольнити повністю, шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2012 р. № 0000012242 та № 000002224.

У судовому засіданні представники відповідача позов не визнали. Вказали, що за наслідками оскарження позивачем податкових-повідомлень рішень, які були прийняті на підставі акту перевірки від 07.10.2011 року Державна податкова служба України прийняла рішення про результати розгляду скарги від 22.02.20012 року № 524/7/10-2115 яким частково задовольнила скаргу позивача. З врахуванням вказаного рішення ДПС України відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення.

Вказували, що в ході проведення перевірки позивача було встановлено заниження скоригованого валового доходу і встановлено, що за перевіряємий період ТОВ "Фапомед Україна" проводило реалізацію послуг по переробці сировини на давальницьких умовах за цінами, нижче собівартості, нерезидентам - суб'єктам підприємницької діяльності, що сплачують податок на прибуток за іншими ніж платник податку ставками встановленими статтею 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Представники податкового органу звертали увагу суду на те, що собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції (робіт послуг) має тісний зв'язок з ціною. Це проявляється в тому, що на думку, відповідача, собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника. З посиланням на положення п. 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст. 3,42 ГК України вказує, що метою здійснення позивачем його діяльності має бути отримання доходу і прибутку, а здійснивши продаж послуг по переробці давальницької сировини по ціні нижче собівартості позивач по вказаних операціях завідомо не мав на меті отримати прибуток. Вказане призвело до заниження відображеного показника доходу від продажу товарів (робіт, послуг ) в сумі 7336572 грн.

Правомірність здійсненого нарахування обґрунтовує положеннями п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4, пп. 7.4.1. пп.7.4 ст. 7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" та положеннями пп. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України.

Крім того, представниками було надано пояснення, тотожні обставинам, викладеним у письмовому запереченні відповідача долученого до матеріалів справи у судовому засіданні 28 квітня 2012 року (т.2, а.с.145-148).

За наведеного, зазначили, що податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому підстав для їх скасування немає і просили відмовити в позові повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Судом встановлено, що Гощанською міжрайонною державною податковою інспекцією проводилася документальна планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" за період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року, результати якої оформлені актом від 07.10.2011 року № 431/2342/35011201.

З врахуванням рішення ДПС України від 22.02.2012 року № 5246/7/10-2115 відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення від 02.03.2012 р. № 0000012242, яким збільшено податкове зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 562370,00 грн. з урахуванням штрафної санкції, та № 0000022242, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 5536990,00 грн.

Крім того, судом встановлено і не заперечується сторонами, що основним видом діяльності позивача є пошиття виробів. Для забезпечення здійснення вказаної діяльності позивачем було збудовано і здано в експлуатацію швейну фабрику в смт. Гоща, Гощанського району Рівненської області де і здійснюється позивачем основна діяльність з пошиття швейних виробів, в тому числі з використанням давальницької сировини.

Судом встановлено, що позивачем укладено контракт № 1/2010 від 01.01.2010 року з компанією Замовником - ФАПОМЕД - ІНДУСТРІЯ ВИРОБНИЦТВА МЕДИЧНО-ХІРУРГІЧНИХ ВИРОБІВ (FAPOMED - INDUSTRIA DE CONFECCAO DE PRODUTOS MEDICO-CIRURGICOS S.A), Португалія. Вказаний контракт передбачає виготовлення позивачем за завданням Замовника з давальницької сировини Замовника одягу. Номенклатура та кількість одягу узгоджуються сторонами шляхом підписання додатків.

Сторонами, як вбачається з досліджених судом письмових доказів (додатків), було узгоджено найменування одягу (медичні халати), номенклатура, кількість та вартість послуг з переробки давальницької сировини. Вказана вартість є різною та змінювалася під час дії договору за період, що перевірявся. З наявних у справі доказів вбачається факт виконання позивачем вказаного контракту та отримання доходу за надані послуги.

Судом встановлено також, що позивачем укладено Договір № 1 від 29.09.2010 року з компанією Замовником - Du Pont de Nemours Luxembourg s.a.r.l, Люксембург. Вказаний договір передбачає обов'язок позивача виконати роботи з переробки давальницької сировини у готову продукцію - особистий захисний костюм типу і розмірів та кількостей, що визначені сторонами в додатках до цього договору. Сторонами, як вбачається з досліджених судом додатків, було узгоджено найменування, номенклатура, кількість та вартість послуг з переробки давальницької сировини. Вказана вартість є різною та змінювалася під час дії договору. З наявних у справі доказів вбачається факт виконання позивачем вказаного контракту та отримання доходу за надані послуги.

Висновки відповідача мотивовані твердженням про порушення вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 4.1 статті 4, пп.7.4.1 та пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного до 01.04.2011 року, та підпунктів 153.2.6 ст.153 п.135.4 ст.135 Податкового кодексу України.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначав господарською діяльністю будь-яку діяльність особи, що направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. А пункт 4.1 цього Закону визначав валовий доход як загальну суму доходу від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду, хоча і не давав визначення що таке дохід.

Про оподаткування операцій з пов'язаними особами вказано в п.7.4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 153 Податкового кодексу. Ці норми однаково встановлюють обмеження щодо врахування доходів і витрат за операціями з пов'язаними особами в цілому, тобто за операціями із продажу та купівлі товарів (послуг), сплатою та отриманням процентів та винагород.

При цьому регулювання доходів полягає у регулюванні цін не менших від звичайних для продавця і не більших від звичайних для покупця. Ці положення поширюються також на операції з особами, які не є платниками цього податку або з особами, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

У відповідності до п.135.4 ст.135 ПКУ, який за твердженням відповідача є порушеним, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань.

Відтак, на думку суду, позивач не всупереч, а навпаки, у повній відповідності до цих законодавчих приписів відобразив доходи.

Крім того, податковий орган в акті перевірки робить висновок про заниження валового доходу, при цьому в обґрунтування вказаного рішення посилається на статті податкового законодавства, які стосуються витрат.

Частина 2 п.153.2.6 податкового кодексу України передбачає, що витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

Поняття та ознаки пов'язаних осіб міститься в пп. 14.1.159 ПКУ. Під час проведення перевірки відповідач не досліджував чи контрагенти позивача є по відношенню до нього пов'язаними особами і за якими ставками вони сплачують податок на прибуток. Доказів вказаного в акті перевірки не має і в ході судового розгляду відповідачем не подано.

Ціна, за визначенням ст. 189 Господарського кодексу України, є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання, а у загальноприйнятому розумінні це грошовий вираз вартості товару (його одиниці).

Законом України "Про ціни та ціноутворення" у ст. 6 встановлено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи; вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (встановлений розмір плати за надання послуг).

Ціни вартості послуг з переробки давальницької сировини - пошиття виробів, не є фіксованим та не регулюються державними органами.

Цивільний кодекс України встановлює, що договір між сторонами є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст. 626), тобто за договором передбачається плата і ціна предмету, які є його істотними умовами. Стаття 632 ЦКУ встановлює основні положення щодо ціни:

- ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

- зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом;

- зміна ціни в договорі після його виконання не допускається;

- якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Положеннями ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а п. 3 ст. 180 цього Кодексу визначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору, тобто в господарських відносинах встановлення ціни є обов'язковим і вона є істотною умовою господарського договору.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 № 959-XII суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Суд приходить до висновку, що норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають суб'єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість послуг, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Таким чином, висновки податкового органу в тому, що позивач до рахунків-фактур включає визначену договорами ціну послуг, а не фактичну величину понесених витрат по наданню послуг по переробці сировини не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Вищевказані норми підтверджують правомірність дій позивача.

Слід звернути увагу й на те, що Податковий кодекс України в ст. 152 використовує поняття "звичайна ціна", яка може відрізнятись від фактичної, що використовується в бухгалтерському обліку платника податку для позначення всіх його операцій.

У регулюванні відносин із пов'язаними особами використовується поняття "звичайна ціна". Стаття 39 ПКУ встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, але ця стаття згідно з Прикінцевими положеннями набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Порівняння відповідачем при визначені об'єкта оподаткування ціни реалізації послуг з переробки із собівартістю суперечить вимогам пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що зберігає чинність по даний час.

Згідно з пп.1.20.1 п. 1.20 Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - це сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до пп.1.20.3 п.1.20 ст.1 Закону для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.

В силу вимог пп.1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Слід наголосити, що в чинному законодавстві відсутня норма про те, що звичайна ціна має дорівнювати або перевищувати собівартість.

Під час перевірки запиту про надання інформації для обґрунтування рівня звичайних цін на послуги з переробки позивачу не надходило.

Як можна зробити висновки з акту перевірки та з пояснень, наданих відповідачем, в ході судового розгляду, податковий орган рівень звичайних цін взагалі не досліджував, а без законодавчого на це обґрунтування, без належних підстав, як вбачається з розрахунків вказаних в акті перевірки, взяв як підставу для нарахування податкові валові витрати позивача і порівняв їх з валовими доходами позивача згідно даних, вказаних у податкових деклараціях.

Відповідач не виконав вимоги суду і не надав обґрунтованого розрахунку собівартості послуг позивача, її складу та виду з яких він виходив при винесенні оскаржуваних рішень та нарахуванні оскаржуваних сум.

Відповідно до пп.1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

На час перевірки закон, який встановлював би таку процедуру був відсутній.

Державна податкова адміністрація України з метою належної організації адміністрування податків, дотримання правил оподаткування та податкової дисципліни платників податків у своєму листі від 30.09.2009р. № 21255/7/15-0217 повідомила про орієнтовний порядок застосування "звичайної ціни".

Як зазначає ДПА України, за наслідками перевірки платника податків податковий орган має вчинити такі дії:

- підготувати та подати позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням "звичайних цін" сум податків (у т. ч. штрафних санкцій) до адміністративну суду в порядку пункту 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України;

- у порядку та строки, встановлені законодавством, надіслати платнику податків податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов'язань (у т. ч. штрафних санкцій) за відповідними податками без урахування нарахованих з використанням "звичайних цін" податкових зобов'язань (у т. ч. штрафних санкцій).

Ця процедура описана не в Законі, а в листі, але обґрунтована вимогами п.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», яка діє і дотепер, не дивлячись, що Закон «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» втратив чинність.

Суми видатків, які не принесли позивачу позитивних результатів, були включені до складу його валових доходів без посилання на конкретну норму податкового законодавства, яка дозволяє чи зобов'язує це робити.

Суд не може не погодитися з твердженням позивача, що ціни залежать не лише від собівартості, а й від попиту і пропозиції, які сформувалися у відповідному сегменті ринку. Господарська діяльність позивача якраз і направлена на отримання доходу і потрібно розглядати усю діяльність в сукупності, а не якусь одну відокремлену сферу діяльності, чи окремо взятий вид господарських операцій.

Попит на продукцію та її переробку є необхідною передумовою для формування власного ринку збуту продукції, і продаж послуг за цінами, навіть нижчими за собівартість, є більш виправданим заходом в порівнянні з повною відсутністю реалізації через високі ціни на послуги і, як наслідок, одержання збитків. Такі обставини діяльності позивача є економічно виправданими, а тому суд не вбачає наміру позивача одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності виключно чи переважно за рахунок заниження валового доходу без здійснення реальної господарської діяльності.

За твердженням податкового органу базою для розрахунку доходів є собівартість послуг з переробки давальницької сировини, вирахувана з даних бухгалтерського обліку. Порівнявши дані декларацій з податку на прибуток та дані, що вказані в акті перевірки, суд приходить до висновку, що в основу нарахування відповідачем покладені дані податкового обліку валових витрат позивача.

За приписами Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного до 01.04.2011р., у декларації з податку на прибуток підприємства платник податку повинен відобразити збільшення валового доходу у тому звітному періоді, на який припадає подія, що сталася раніше - або дата зарахування коштів від покупця, або дата відвантаження продукції. Щодо суми витрат, понесених підприємством у зв'язку з наданням послуг чи виробництвом продукції, то вона повинна бути включена до складу валових витрат відповідно до ст. 5 цього Закону.

Статтею 3 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 ст. 4 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно зі статтями 8 і 9 цього Закону .

Тобто, платник податку повинен був вести податковий облік виробництва та продажу продукції (послуг) за правилами, встановленими ст. 3 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

На час дії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» термін «собівартість» у податковому законодавстві був відсутній. Валові витрати, що відображалися за першою подією, до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), що відображалася в момент визнання доходу в бухгалтерському обліку, не має жодного відношення.

У 134.1 ст. 134 Податкового кодексу, розділ ІІІ якого чинний з 01.04.2011р., зазначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, встановлених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, наведених у ст. 152.

Тобто, у податковому законодавстві термін «собівартість» застосовується лише з 01.04.2011р.

Дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань (п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу).

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Перелік таких витрат наведено в п. 138.8 ст. 138 Кодексу.

Стаття 138 Податкового кодексу не містить обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Тобто, порядок формування доходу від реалізації товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та їх собівартості не залежить безпосередньо від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року з врахуванням правил, встановлених п. 3 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу.

За п.150.3 ст.150 Податкового кодексу, наслідком декларування від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток протягом чотирьох послідовних податкових періодів є право органу ДПС провести позапланову перевірку правильності визначення об'єкта оподаткування, а не включення суми від'ємного значення до складу податкового доходу звітного періоду.

Таким чином, платник податку повинен вести податковий облік за правилами, встановленими Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України, які не передбачають ведення податкового обліку за фінансовими результатами окремих операцій та не передбачають обов'язку платника визначати валові доходи (до 01.04.2011р.) та доходи (з 01.04.2011р.) на рівні собівартості.

Відповідач не надав пояснень яку саме собівартість позивача він розрахував при складанні акта перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень (виробничу, операційну чи собівартість реалізації), якими нормативними актами при цьому керувався.

Пунктом 14.1.228 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу визначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Основними документами, що регламентують порядок формування виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) для всіх підприємств незалежно від їх організаційно-правових форм та форм власності, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99р. № 318, та розроблені на його підставі галузеві методичні рекомендації щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг).

Так, п. 11 П(С)БО 16 передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

У бухгалтерському обліку відповідно до вимог Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 29, рахунок 23 «Виробництво» призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції.

Розрахунки, покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, відповідачем не розподіляються за вищенаведеними витратами. Натомість в акті перевірки (стор.8-9) вказані бухгалтерські записи, які свідчать про нарахування заробітної плати з відрахуваннями на соціальні заходи, придбання сировини та матеріалів, придбання послуг сторонній організацій, нарахування амортизації, інших податків, зборів, орендної плати за землю.

Як свідчать матеріали акту перевірки, відповідачем не проаналізовано порядок формування витрат на рахунку 23 «Виробництво». Тому, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач для розрахунку об'єкта оподаткування податком на прибуток здійснив співставлення не однорідних і не співрозмірних показників: витрати, які визначені при придбанні товарів (робіт, послуг), порівнюються з доходами від реалізації товарів (робіт, послуг). Застосований відповідачем спосіб нарахування валових доходів та визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток чинним законодавством на момент проведення перевірки не передбачено.

З комплексного аналізу зазначених вище правових норм можна зробити висновок, що відповідачем помилково застосовано поняття «собівартість товарів» замість поняття «звичайна ціна», що не передбачено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки для доказів обґрунтування «звичайної ціни» можуть використовуватися терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», визначення яких наведене в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що згідно приписів п.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Судом відхиляються доводи податкового органу про завідоме планування збитків при укладенні договорів позивачем з нерезидентами на переробку давальницької сировини, оскільки дані фінансової звітності підприємства спростовують твердження податкового органу про постійне перевищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) над доходами (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Крім того до матеріалів справи позивачем додані докази мотивів погодження з нерезидентами вартості послуг по переробці давальницької сировини з яких вбачається здійснення позивачем звичайної господарської діяльності. Також суд враховує ту обставину, що позивач є новоствореним підприємством, яке здійснило будівництво фабрики та розпочало господарську діяльність фактично у 1 кварталі 2010р., тому є можливим, що за період, який підлягав перевірці, підприємство не досягло рівня нормальної запланованої потужності.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ДПІ у м.Рівне є органом державної влади, і відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та вимогам Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XII від 04.12.1990 року. Здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків реалізується з дотриманням норми п.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, тобто за умови встановлення за результатами документальних перевірок діяльності платника податків, факту заниження суми податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеннь №0000012242, №0000022242 від 02 березня 2012 року підлягає до задоволення у повному обсязі.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції №0000012242, №0000022242 від 02 березня 2012 року .

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.