Постанова № 24304928, 03.05.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.05.2012 № 19/192

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання : Криворотько В.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 03.05.2012 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехсервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року,

у справі № 19/192 (суддя - Шаптала Є.Ю),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехсервіс»,

до Державної адміністрації залізничного транспорту України

«Укрзалізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП «Ренійський морський торгівельний порт»

про стягнення 82 469,49 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехсервіс» (далі - позивач) до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ДП «Ренійський морський торгівельний порт» (далі - третя особа) про стягнення 82469,49 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012 року на підставі ст.98 ГПК України апеляційна скарга прийнята до апеляційного провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012 року призначено розгляд справи на 09.04.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року розгляд справи відкладено на 18.04.2012 року.

У судовому засіданні 18.04.2012 року оголошено перерву до 03.05.2012 року.

03.05.2012 року у судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року скасувати.

Представник відповідача підтримав відзив на апеляційну скаргу, заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Третя особа у судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, але 30.03.2012 року надало клопотання, в якому підтримує доводи апеляційної скарги та просить її задовольнити.

Відповідно до п 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності третьої особи.

В судовому засіданні 03.05.2012 року колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Дослідивши наявні у справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено наступне.

08.06.2010 року між ВАТ «Амофос-Максам» та Узбецькою залізницею укладено договори №044329, №044330, №044345, №044352, №044366, №044371 на перевезення у вагонах №90436353, 90560723, 90581471, 90436544, 90637158, 90353277 між станціями Озодолік Узбецької залізниці та Рені-порт Одеської залізниці (Україна), одержувач вантажу ДП «Ренійський морський торговельний порт».

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної №У-73 №04452 на виконання умов договорів здійснено перевезення вантажу по відправках №044329, №044330, №044345, №044352, №044366, №044371.

Згідно комерційного акту серії Б №054325/166/17 станцією Знам'янка Одеської залізниці (Україна) 23.06.2010 року проведено комісійний огляд та подвійне зважування вагонів №90436353, №90560723, №90581471, №90436544, №90637158, №90353277. В акті зазначено, що на підставі акта загальної форми від 22.06.2010 року №16408 вагони відчіплені для вагової перевірки та митного огляду. Вагони прибули у технічно-справному стані. Пломби не порушені, доступу до вантажу немає. Слідів втрати та крадіжки вантажу не виявлено. Люки міцно закриті. В результаті перевірки встановлено різницю ваги проти документи в бік зменшення на 7100 кг, 7800 кг., 6900 кг., 8000 кг., 3700 кг., 3400 кг. Загальна сума недостачі вантажу у вагонах та плата за затримку вантажу за договорами становить 82469,49 грн.

Господарський суд міста Києва не вбачаючи в діях залізниці вини щодо недостачі вантажу відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Аналогічне положення містяться в ст. 909 ЦК України, згідно якої укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (ст. 307 ГК України).

В силу п. 6 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, залізнична накладна визначається як обов'язкова двостороння письмова угода на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача.

Відповідно до ст. 2 розділу 1 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі-угода, СМГС) від 01.11.1951 року, учасницями якої є Україна та Республіка Узбекистан, перевезення здійснюється на умовах, встановлених угодою. Ця угода має обов'язкову силу для залізниць, відправників та одержувачів вантажів.

Згідно із ст. 22 розділу 5 Угоди залізниця, що прийняла вантаж для перевезення по накладній СМГС, відповідальна за виконання договору перевезення на всьому шляху слідування вантажу до видачі його на станції призначення. Залізниця, що прийняла вантаж по вказаній накладній відповідальна за виконання договору перевезення з моменту прийняття вантажу для перевезення до моменту проставлення календарного штемпеля станції на місці відправки, а в зворотному напрямку - з моменту проставлення календарного штемпеля станції на місці перевідправки до видачі вантажу на станції призначення. Кожна наступна залізниця, приймаючи вантаж до перевезення разом з накладною, вступає тим самим в такий договір перевезення і приймає на себе обов'язки, які за ним виникають.

Відповідно до ст. 23 розділу 5 Угоди залізниця відповідальна в межах умов, встановлених цим розділом, за прострочення доставки вантажу і за збитки, які виникли внаслідок повної або часткової втрати, нестачі маси, пошкодження, псування чи зниження якості вантажу по іншим причинам за час з моменту прийняття вантажу до перевезення до видачі його на станції призначення.

§1 ст.30 угоди встановлено, що право пред'явлення позову, що ґрунтується на договорі перевезення, належить тій особі, яка має право заявити претензію до залізниці; позов може бути пред'явлено тільки після заявлення претензії відповідно до статті 29.

11.03.2011 року позивачем надіслано відповідачу претензії №35-40 про добровільне відшкодування вартості втраченого вантажу та безпідставно списаних з рахунку позивача сум за договорами перевезення №044329, №044330, №044352, №044366, №044371.

Проте відповідач відмовився задовольняти претензії позивача, посилаючись на те, що вагони було завантажено засобами відправника, залізниця масу вантажу та стан завантаження не засвідчувала, вагони справні, а тому на підставі п.4 §3 та п.3 §4 ст. 23 угоди залізниця звільняється від відповідальності за часткову втрату вантажу. Кошти за затримку вагону списані з рахунку позивача.

За змістом ст. 924 ЦК України та ст. 314 ГК України перевізник відповідає за втрату та нестачу вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата сталась не з його вини.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених норм, обов'язок довести, що залізницею було вжито всіх заходів для забезпечення схоронності прийнятого нею до перевезення вантажу, а втрата частини вантажу сталася не з її вини, покладено на залізницю.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пунктом 1 статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Наявними матеріалами справи, а саме комерційними актами серії Б №№ 054328/169/15, 054329/170/14, 054327/168/16, 054325/166/17, 054330/171/12, 054331/172/13 підтверджується загальна нестача 36 900 кг вантажу, вартість якого за розрахунком позивача, складає 82 469,49 грн.

Однак, доказів відшкодування позивачу вказаної суми збитків відповідачем не надано.

Посилання відповідача на те, що недостача вантажу сталася з причин, пов'язаних з його завантаженням, яке було здійснене відправником, колегією суддів відхиляються як недоведені, оскільки відсутність відмітки відповідача у накладній про перевірку ваги вантажу сама по собі не свідчить, що втрата вантажу сталася з причин, пов'язаних з його завантаженням, та про відсутність вини відповідача у частковій втраті вантажу.

Крім того, доводи відповідача викладені у відзиві, щодо звільнення його від відповідальності за нестачу маси вантажу, оскільки вантаж був виданий одержувачу без зовнішніх ознак доступу до нього, які б могли спричинити таку нестачу, колегія суддів також вважає недоведеними оскільки занесені до комерційного акта відомості про справність вагону підтверджують лише його належний технічний стан, однак, не свідчать про відсутність доступу до вантажу.

Судова колегія також критично оцінює доводи відповідача викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо пропущення апелянтом строку позивної давності оскільки, відповідач надіслав відповідь на претензію позивача № 35 - 09.09.2011 року, а позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовною заявою 23.09.2011 року, про що свідчить штемпель відділення поштового зв'язку на конверті та квитанція № 541 (а.с 40-42), отже відповідачем не було пропущено 9-и місячного строк встановлений у ст. 31 угоди та річного строку вставленого п. 6 ч.2 ст. 258 ЦК України, враховуючи що, підстави для застосування наслідків передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмови у позові відсутні.

З врахуванням викладеного, положень ст. 104 ГПК України, зазначене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, врахуванням викладеного, положень ст. 104 ГПК України, колегія Київського апеляційного господарського суду приходить до висновоку про скасування рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехсервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року у справі № 19/192 скасувати.

3.Прийняти нове рішення яким позов задовольнити.

4.Стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ 00034045) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехсервіс» (код ЄДРПОУ 31927542) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) 82 469, 49 грн.

5.Стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ 00034045) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехсервіс» (код ЄДРПОУ 31927542) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) 830,00 грн. державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 гривень.

6.Стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ 00034045) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Украгротехсервіс» (код ЄДРПОУ 31927542) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) 415,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7.Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Украгротехсервіс» (код ЄДРПОУ 00034045) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 415, 00 грн. згідно платіжного доручення № 6497.380.3 від 26.01.2012 року сплачений надлишково за розгляд апеляційної скарги.

8.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні виконавчі документи.

9.Постанова Київського апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.

10.Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.

11.Матеріали справи № 19/192 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Федорчук Р.В.

Судді Лобань О.І.

Ткаченко Б.О.