Постанова № 24304811, 25.05.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.05.2012 р. справа №5006/13/27/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Москальової І.В.

Суддів: Манжур В.В., М'ясищева А.М.

при секретарі Чергинець І.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довір. № 01-3 від 24.01.2012 р.

від відповідача: ОСОБА_2 за довір. № 87 від 12.07.2012 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Орендного підприємства «Квант», м. Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області від 06.04.2012 р. (що підписано 11.04.2012 р.) по справі № 5006/13/27/2012 (суддя Макарова Ю.В.)

за позовом: Орендного підприємства «Квант», м. Донецьк

до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк

про стягнення 215 362,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.04.2012 р. у справі

№ 5006/13/27/2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог Орендного підприємства «Квант», м. Донецьк до Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк про стягнення 215 362,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням Орендне підприємство «Квант»звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 06.04.2012 р. по справі № 5006/13/27/2012 скасувати як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що Організація орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації є засновником Орендного підприємства «Квант». Посилається на рішення у справі

№ 14/202пд про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1324 від 12.12.1995 р. за яким слід ототожнювати Організацію орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації та Орендне підприємство «Квант». Також вважає правомірним посилання на ст. 216 ЦК України, оскільки право вимагати повернення переданого відповідачу на виконання недійсного договору виникло з часу набрання чинності рішення господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. Скаржник також посилається, що судом помилково не прийнято заяву про збільшення ціни позову № 01-16 від 05.04.2012 р., оскільки у заяві про збільшення ціни позову вимога не змінювалась, а лише була збільшена, в зв'язку із визначенням вартості переданих відповідачу майнових сертифікатів на час подання позову відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України. Крім того, було збільшено суму позову на суму понесених збитків в результаті визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1324 від 12.12.1995 р.

Представник відповідача надав письмовий відзив на апеляційну скаргу від 18.05.2012 р., яким просить залишити рішення господарського суду у цій справі без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.12.1995 року між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України (продавець) та Організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації (покупець) був укладений договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „Квант" (а.с.18-21), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця державне майно Орендного підприємства «Квант», що знаходиться за адресою: 340055, м. Донецьк, пр. Гурова, 2,

а покупець, в свою чергу, прийняти майно та оплатити за нього ціну у відповідності з умовами, визначеними в даному договорі.

Згідно із п. 2.2 договору плата за об'єкт приватизації вноситься на підставі даного договору та приватизаційних платіжних доручень, встановленого зразка, які видає продавець.

Відповідно до п. 2.3 договору розрахунок за об'єкт приватизації здійснюється наступним чином:

- грошові кошти в розмірі 136 203 тис. крб. перераховуються на розрахунковий рахунок продавця № 090802 в ОПЕРО обласного управління Національного банку України м. Донецька, МФО 334624, код ОКПО 13511245, що знаходиться за адресою: 340000, Донецьк, вул. Артема, 38;

- приватизаційні майнові сертифікати в розмірі 21400000тис.крб. перераховуються на рахунок продавця № 9353 в ОПЕРО обласного управління Національного банку України м. Донецька МФО 334624, ОКПО 13511245, що знаходиться за адресою: 34000, м. Донецьк, вул. Артема, 38.

Виконання договору купівлі продажу № 1324 від 12.12.1995 р. позивач підтверджує платіжними дорученнями-ордерами на загальну суму в розмірі 21 536 203 тис.крб., що в перерахунку до гривні відповідно до постанови КМУ № 1002 від 26.08.1996 р.

«Про переоцінку товарів (робіт, послуг) та механізмів контролю за переглядом цін та формування вартісних показників в умовах грошової реформи»складає 215 362,03 грн.

23.02.1996 року між сторонами договору підписаний акт приймання-передачі державного майна Орендного підприємства „Квант". Частиною 2 акту приймання-передачі сторони підтвердили, що вся сума викупу оплачена. (а.с.22-23)

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. по справі № 14/202пд, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. (а.с.13-17), задоволено позов ДП „Науково-технічний центр проблем енергозбереження" Міністерства вугільної промисловості України до РВ ФДМУ по Донецькій області та Орендного підприємства „Квант" про визнання договору № 1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „Квант" від 12.12.1995р. недійсним. Визнано недійсним договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „Квант" від 12.12.1995р. та зобов'язано Орендне підприємство „Квант", м. Донецьк повернути до державної власності державне майно, яке знаходиться за адресою: м. Донецьк, пр. Гурова, 2, включаючи другий поверх механічної ділянки, приміщення складу металів, будівлю майстерень, будівлю двоповерхову, підвальний, перший та другий поверхи з переходом корпусу №3. (а.с.8-12)

Предметом даного позову є стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк на підставі частини 1 статті 216 ЦК України суми в розмірі 215 362грн.03коп., що була сплачена в якості оплати вартості об'єкту приватизації за договором купівлі-продажу № 1324 від 12.12.1995р.

Рішенням господарського суду від 12.12.2008р. у справі №14/202пд, яке набуло чинності за постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2009р., визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1324 від 12.12.1995р. на підставі

ст.216 Цивільного кодексу України (а.с.12).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За умовами частини 3 ст.216 ЦК України правові наслідки, передбачені частиною першою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних право чинів.

За умовами частини 2 статті 9 Закону України «Про приватизацію державного майна»порядок повернення в державну власність об'єктів приватизації в разі визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Законодавством, яке діяло на час приватизації спірного майна та є чинним на теперішній час, зокрема ч.2 ст.9 Закону України «Про приватизацію державного майна», п.2 розділу II. Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 - 2014 роки»від 13.01.2012 № 4336-VI , п.3 Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 18.01.2001 № 32; Порядком повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу", затвердженого Фондом державного майна від 15.08.2000 № 1701, не передбачено у разі визнання угоди щодо купівлі-продажу об'єкту приватизації недійсною застосування реституції при здійсненні під час приватизації розрахунків за об'єкт приватизації саме майновими приватизаційними сертифікатами.

З огляду на зазначене, посилання позивача у позовній заяві про необхідність відшкодування саме вартості використаних приватизаційних майнових сертифікатів згідно другого речення частини 1 статті 216 ЦК України, є таким, що не ґрунтується на приписах ч.1 ст.216, ч.3 ст.216 ЦК України, та на вищенаведених приписах законодавства про приватизацію, яке діяло на час приватизації та чинне на цей час.

При цьому, враховується також наступне.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна»(в редакції, що діяла на момент приватизації спірного майна) передбачено право громадян на безоплатне придбання державного майна на суму державного приватизаційного сертифікату.

Частинами 1 та 3 статті 22 Закону України «Про приватизацію державного майна»визначено, що приватизаційні майнові сертифікати випускаються на суму вартості державного майна, що підлягає безоплатній передачі у процесі приватизації майна державних підприємств громадянам України, мають купонну форму і можуть використовуватись частинами для розрахунків при придбанні об'єктів приватизації.

Розрахунок за значну частину придбаного за договором купівлі-продажу № 1324 від 12.1.21995р. державного майна здійснювався приватизаційними майновими сертифікатами в розмірі 21400000тис.крб., в підтвердження чого суду надані приватизаційні платіжні доручення-ордер № 1 від 22.01.1996р., № 2 від 30.01.1996р., № 3 від 14.02.1996р.

В рішенні господарського суду Донецькою області у справі №14/202пд підставою для визнання угоди недійною визначено те, що «організація орендарів заводу придбала у власність поміж іншим майно, яке не було орендоване організацією орендарів»(а.с.10 з зворотнього боку).

За приписами ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери»приватизаційні папери - це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Приватизаційні папери можуть бути використані в період проведення приватизації, визначений Державною програмою приватизації (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизаційні папери»).

Пунктом 120 Закону України «Про державну програму приватизації на 1998рік»встановлено кінцевий термін використання приватизаційних майнових сертифікатів та компенсаційних сертифікатів у процесі приватизації відповідно до законодавства -15 лютого 1999р.

Розділом 8 Державної програми приватизації на 2012-2014 роки, яка затверджена Законом України від 13.01.2012р., передбачено завершення процесу закриття сертифікатної приватизації, а саме списання Національним банком України та іншими банками з позабалансових рахунків використаних та невикористаних майнових сертифікатів протягом шести місяців після набрання чинності Програми.

Тобто, на теперішній час вимоги законодавства унеможливлюють використання майнових сертифікатів та не передбачає компенсаційні дії щодо вже використаних сертифікатів.

З огляду на вищенаведені приписи Законів більша частина приватизованого майна була придбана фактично на безоплатній основі шляхом використання приватизаційних майнових сертифікатів, можливість використання яких на час пред'явлення позову у лютому 2012 року не визначена Законом, проведення реституції у такому випадку також не запроваджено законодавством про приватизацію ні на час приватизації ні на цей час, у зв'язку з чим вимога позивача щодо застосування реституції шляхом повернення вартості використаних приватизаційних майнових сертифікатів є, як вище зазначено, такою, що не ґрунтується на приписах ч.1 ст.216, ч.3 ст.216 ЦК України, та на вищенаведених приписах законодавства про приватизацію, яке діяло на час приватизації та чинне на цей час.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з органу приватизації суми коштів в розмірі 1 362, 03грн., сплаченої за платіжним дорученням №1 від 13.02.1996р., колегія суддів вважає, що позивач не спростував у суді першої інстанції згідно вимог статей 33,34 Господарського процесуального кодексу України доводи органу приватизації, які викладені у письмових поясненнях на позов та апеляційну скаргу, відносно того, що у платіжному дорученні №1 від 13.02.1996р., на яке посилається позивач визначений розрахунковий рахунок відмінний від вказаного у п.2.3 договору купівлі-продажу об'єкту приватизації.

Відповідно до статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому зміст судового рішення у справі №14/202пд також свідчить, що господарський суд Донецької області відмовив у задоволені позовних вимог ДП „Науково-технічний центр проблем енергозбереження" Міністерства вугільної промисловості України в частині застосування реституції відносно Орендного підприємства «Квант», враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів перерахування організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації коштів за придбане майно (а.с.12).

Вищенаведені обставини є достатніми підставами для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог щодо застосування реституції на підставі ч.1 ст.216 ЦК України за недійсною угодою шляхом стягнення грошових коштів в розмірі 215362,03грн. в повному обсязі.

Інші висновки суду першої інстанції, що викладені у судовому рішенні, не суперечать матеріалам справи, які свідчать про наступне. Згідно п.1.1 Статуту позивач заснований на добровільних підставах на підставі рішення загальних зборів Організації орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації. Пунктом 1.4 Статуту (а.с.52) встановлено, що позивач є правонаступником Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації Держвуглепрома України. Статут позивача не визначає, що позивач є правонаступником будь-яких прав та обов»язків саме - організації орендарів такого заводу, яка згідно Положення (а.с.114-121) була юридичною особою на час створення Орендного підприємства «Квант». Одночасно пунктом 7.3 договору № 1324 від 12.12.1995р. визначено, що саме Організація орендаторів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації є правонаступником відповідної частини прав та обов'язків Орендного підприємства «Квант»згідно балансу, а не навпаки. З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції в цій частині не суперечать доказам, що надав позивач у справі.

Щодо стверджень позивача у апеляційній скарзі на те, що судом помилково не прийнято заяву про збільшення ціни позову № 01-16 від 05.04.2012 р. (а.с.72-76), колегія суддів зазначає наступне.

З огляду письмової заяви позивача №01-16 від 05.04.2012р. «Про збільшення ціни позову»(а.с.72) вбачається, що даною заявою позивач збільшив ціну позову, врахувавши індекс інфляції за період з березня 1996р. по грудень 2012р. та додавши вимогу про стягнення вартості невід»ємних поліпшень об'єкту приватизації на суму 421681,30 грн. у зв'язку з чим позивач у заяві на підставі ч.2 ст.216 ЦК України, ст.625 ЦК України просив стягнути в судовому порядку вартість переданих майнових сертифікатів з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1 461 620грн., суму в розмірі 1362,03грн. перераховану в грошових коштах за платіжним дорученням №1 від 13.02.1996р. та вартість невід»ємних поліпшень в розмірі 421 681грн.30коп. як збитки. Як вбачається, обґрунтування у заяві щодо вартості невід»ємних полишень обґрунтовується іншими підставами, ніж ті, що зазначені в позові, у зв'язку з чим вказана заява фактично є частковою зміною предмету позову шляхом доповнення позовних вимог додатковими позовними вимогами, що за вимогами ч. 4 ст. 22 ГПК України допускається тільки до початку розгляду справи по суті. Така ж правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18.

Доводи скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 ст.103, 104 105 Господарського процесуального кодексу України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Донецької області від 06.04.2012 р. по справі № 5006/13/27/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Орендного підприємства «Квант», м. Донецьк - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий І.В. Москальова

Суддя В.В. Манжур

Суддя А.М. М"ясищев

Надруковано 5 примірників:

2-сторонам по справі

1 -у справу

1 -ГСДО

1- ДАГС