Постанова № 2428933, 29.10.2008, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.08 Справа№ 19/48А

За позовом: Державної податкової інспекції у Золочівському районі, м.Золочів Львівської області

До Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Мисливське господарство "Надбужжя", с.Сасів, Львівської області

До Відповідача-2: Приватного підприємства "Сокіл", м.Київ,

Про визнання недійсним договору

Суддя Левицька Н.Г.

Секретар судового засідання Байко А.Я.

Представники сторін

Позивача:Жук В.П.–

голов. держ. податковий інспектор (дов. №6335/10/10-006);

Відповідача-1: Кузан Р.І.- предст. (дов. від 09.11.2007р.)

Андрієвська Н.Л.–предст. (дов. від 18.09.2008р.);

Відповідача-2: не з’явився;

Суть справи:

Позов заявлено Державною податковою інспекцією у Золочівському районі Львівської області про визнання недійсною угоди №1 від 31.07.2002 року, укладеної між ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя", с. Сасів Львівської обл. та ПП "Сокіл", м. Київ, про передачу векселя на суму 60232,80 грн., як таку, яка укладена з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Обставини справи:

Ухвалою суду від 22.02.2008р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 01.04.2008р.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить його задоволити з підстав, наведених у позовній заяві та визнати недійсною Угоду (господарське зобов’язання) №1 від 31.07.2002р., укладену між ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" с. Сасів Львівської обл. та ПП "Сокіл", м. Київ із підстав, визначених вимогами ст.49 ЦК УРСР від 18.07.1963р., та застосувати наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним.

Представник Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Мисливське господарство "Надбужжя", с.Сасів, Львівської області проти позову заперечив з підстав, наведених у письмовому поясненні на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову повністю. Позивачем зазначено, що в порядку вимог ст. 71 КАС України не доведено, в чому саме полягала заздалегідь суперечна інтересам держави та суспільства мета спірної угоди і чи була вона спрямована на ухилення від сплати податків.

Також Відповідач-1: ТзОВ Фірма "Мисливське господарство "Надбужжя", с.Сасів, Львівської області зазначив, що Позивачем не доведено, наявність в діях відповідачів, чи їх посадових осіб, вини у формі умислу, як обов’язкової умови застосування наслідків визнання господарського зобов’язання недійсним.

Крім того, представником Відповідача-1 заявлено Клопотання про застосування строків, давності в порядку ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з чим просить в позові відмовити.

Відповідач-2: ПП "Сокіл", м. Київ вимоги ухвал суду не виконав, письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання (повідомлення про вручення ухвал суду наявні в матеріалах справи).

Суд розглядає справу в порядку ст. 71 КАС України за відсутності представника Відповідача-2: ПП "Сокіл", м. Київ на основі наявних доказів.

В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (Свідоцтво про державну реєстрацію, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, угоду №1 від 31.07.2002 року, акт прийому-передачі векселя б/н від 31.07.2002р.), податкову накладну та інші наявні в матеріалах справи письмові докази).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, судом встановивлено наступне:

Державною податковою інспекцією у Золочівському районі, м. Золочів, Львівської області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливське господарство "Надбужжя" с.Сасів, Львівської області, за період з 01.07.2002р. по 30.06.2005р., за результатами якої було складено Акт №12/23-30947615 від 14.02.2006р.

Як вбачається з Акту №12/23-30947615 від 14.02.2006р., під час проведення позапланової перевірки Відповідача-1: ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" с.Сасів, Львівської області ДПІ у Золочівському районі досліджувалось питання взаємовідносин ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" с.Сасів, Львівської області та ПП "Сокіл", м. Київ по зобов’язанню, яке існувало між вказаними сторонами на момент укладення Угоди №1 від 31.07.2002р. та згідно з яким ПП "Сокіл" реалізувало будівельні матеріали на загальну суму 60232,80грн., а ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" с.Сасів, Львівської області зобов’язувалось оплатити вартість поставлених матеріалів.

Згідно з Угодою №1 від 31.07.2002р. ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" с.Сасів, Львівської області в рахунок вартості отриманих будматеріалів передає ПП "Сокіл", м. Київ свій власний простий вексель на бланку №733255691124 на загальну суму 60232,80грн. Факт передачі векселів засвідчується актом прийому-передачі б/н від 31.07.2002р.).

Відповідно до вимог ч.1 ст.71 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Частиною 4 статті 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Позивачем заявлено позовні вимоги про визнання недійсною Угоди №1 від 31.07.2002 року, укладеної між ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" та ПП "Сокіл", на підставі статті 49 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963р., згідно з вимогами якої,- якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,- то за наявності умислу у обох сторін —в разі виконання угоди обома сторонами —в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною,- з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Згідно зі вимогами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов”язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб”єктності),- може на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно вимогами ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною,- з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї- першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін,- усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними",- в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідною умовою для визнання угоди недійсною, як відповідно до вимог статті 49 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року, так і вимог статей 207, 208 Господарського кодексу України,- є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Умисел є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління. Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно із вимогами ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що навність умислу в діях посадових осіб Відповідача-1: ТзОВ Фірми "Мисливське господарство "Надбужжя", с.Сасів, Львівської області на укладення угоди з метою суперечною інтересам держави та суспільства встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Як вбачається із постанови Галицького районного суду м.Львова від 28.07.2008 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19.08.2008 року, постанову начальника спецпідрозділу БКОЗ УСБУ у Львівській області Кондрата М.Й. від 20.04.2007 року про порушення кримінальної справи по факту заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах, отриманими у вигляді незаконного відшкодування податку на додану вартість, вчиненого службовими особами ТОВ МГ «Надбужжя»шляхом зловживання службовим становищем, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, скасовано та відмовлено в порушенні кримінальної справи.

Таким чином, посилання позивача на постанову про порушення кримінальної справи від 20.04.2007 року, як на обставину, що стверджує наявність умислу в діях посадових осіб відповідача 1 на укладення угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Суд не вважає належним доказом наявності умислу учасників Угоди на її укладення з метою, суперечною інтересам держави та суспільства - Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.01 №28/95, згідно з яким державну реєстрацію ПП "Сокіл", м. Київ скасовано, оскільки предметом дослідження у такій справі було, зокрема, встановлення факту неподання звітності до податкового органу, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.

Відповідно до вимог частини другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.03 №755-IV в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру і були внесені до нього, є недостовірними, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у випадку, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості недостовірні. Згідно з вимогами ст.104 чинного Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Із представленої Відповідачем-1: ТзОВ Фірми "Мисливське господарство "Надбужжя", с.Сасів, Львівської області довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві від 04.10.06 №21-10/5710 вбачається, що ПП "Сокіл" станом на 15 вересня 2006 року перебувало у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, тобто, дана юридична особа не була припинена на момент укладення угоди №1 від 31.07.2002 року.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до закону повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що подані Позивачем докази не підтверджують обставин, на які Позивач посилається в обгрунтування позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що Відповідачем-1 видано простий вексель в рахунок погашення існуючої заборгованості за поставлені ПП "Сокіл", м. Київ будівельні матеріали на загальну суму 60232,8 грн.

Відповідно до вимог статті 4 Закону України „Про обіг векселів в Україні” видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Статтею 627 Цивільного кодексу України декларується свобода договору, відповідно до норми якої, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивачем: ДПІ у Золочівському р-ні, м. Золочів Львівської області не доведено належним чином, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення Угоди №1 від 31.07.2002р. між ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" та ПП "Сокіл" про передачу векселя на суму 60232,8 грн.

Судом враховано Клопотання Відповідача-1 про застосування строків давності зверненням із адміністративним позовом. Згідно з вимогами пункту 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення із адміністративним позовом встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Із наявних у справі матеріалів, а саме: скарги ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" від 23.12.2005р. №19, рішення про результати розгляду повторної скарги від 23.02.2006 року №2435/10/25-005 та наданих відповідачем 1 пояснень, вбачається, що Позивачу стало відомо про існування Угоди №1 від 31.07.2002р., укладеної між ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя" та ПП "Сокіл", під час проведення позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ "Мисливське господарство "Надбужжя", за результатами якої складено Акт від 14 лютого 2006 року №12/23-30947615, тоді як адміністративний позов заявлено лише 19.02.2008 року.

Згідно із вимогами статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Виходячи із вищенаведеного, керуючись вимогами ст.ст.17, 48, 69-71, 86, 158, 160, 162, 163, 167, п.6 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями),-

суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Левицька Н.Г.