Постанова № 24286554, 15.05.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15 травня 2012 р. № 2-а- 3829/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Старосєльцевої О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Чубукіної М.В.

представника позивача -Крутько Т.М.,

представника відповідача -не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" до Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення №0000302310 від 13.03.2012 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення -рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті від 27.02.2012р. за №349/23-104/33607056, а відтак, суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач вважав, що господарські взаємовідносини з контрагентом - ТОВ "Промбудмонтажінвест" відбувся за правочином, котрій відповідає вимогам чинного законодавства, бо укладений між правоздатними і дієздатними суб'єктами господарювання, господарські зобов'язання за спірним правочином виконані в повному обсязі, що спричинило зміни у структурі та складі активів сторін спірного правочину, реальність господарської операції підтверджується належно складеними первинними документами та фактом проведення ТОВ "Будсервіс-ВБ" платежів за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових коштів. Посилаючись на викладені вище мотиви, представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2012р. допущено заміну неналежного відповідача по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення належним відповідачем Основ"янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Відповідач, Основ"янська міжрайонна державна податкова інспекція міста Харкова Харківської області Державної податкової служби в минулих судових засіданнях проти позову заперечував, правом надати письмові заперечення не скористався.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи спірне податкове повідомлення -рішення №0000302310 від 13.03.2012 р. про визначення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 70 572,84 грн. (з них основний платіж -56 458,27 грн.; штраф -14 114,57) було винесено Державної податковою інспекцією у Комінтернівському районі міста Харкова з посиланням на акт перевірки від 27.02.2012р. за №349/23-104/33607056 (т.1, а.с.6 ).

Згідно з висновками згаданого акту перевірки в діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" податковим органом було виявлено порушення: ч.1,5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.6 ст.8, п.1 та п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.44.1 ст. 44 з п. 198.1., п. 198.2. ,п. 198.3., п. 198.6 ст. 198. п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого зайво включило до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 56485,27 грн. за листопад 2011р., що були сплачені на користь контрагента - ТОВ "Промбудмонтажінвест" в межах нікчемних правочинів, котрі не створюють ніяких правових наслідків і зумовлюють недійсність первинних документів, складених з посиланням на такі правочини. (т.1 а.с. 30-38)

В ході розгляду справи судом встановлено, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки складених ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова актів перевірок господарської діяльності ТОВ "Промбудмонтажінвест", котрі перелічені в п.3.1 акту від 27.02.2012р. за №349/23-104/33607056 (т.1 а.с. 30-38).

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень не покладено.

Перевіряючи відповідність спірного рішення вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

За матеріалами справи судом встановлено, що між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" (в якості - замовника) та ТОВ «Промбуд-монтажінвест»(в якості підрядника) було укладено договір підряду № 86 від 07.10.2011 року предметом якого є виконання робіт з облаштування сходових маршів, на території "Центрального ринку" за адресою: м. Харків, вул. Енгельса,33.(т.1, а.с. 44-47).

На момент укладення згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб, що підтверджується Довідкою Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (т.1 а.с. 39-43,131-138).

На вимогу суду позивачем надано до матеріалів справи ліцензію серії АВ №514908, згідно з якою ТОВ «Промбуд-монтажінвест»має право на проведення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури(т.1а.с. 127-130).

За правилами Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві (затверджено постановою КМУ від 05.12.2007р. №1396; далі за текстом -Порядок №1396), Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009р. №47, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2009р. за №226/16242; далі за текстом -Ліцензійні умови №47) видачі суб'єкту господарювання ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері будівництва передує процедура перевірки відповідним суб'єктом владних повноважень -органом ліцензування відповідності такого суб'єкта господарювання визначеним законодавством організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам.

До суду відповідачем не подано жодних доказів незаконності отримання ТОВ «Промбуд-монтажінвест»ліцензії на здійснення господарської діяльності в сфері будівництва. Жодних доказів встановлення компетентним суб'єктом права, яким у спірних правовідносинах щодо будівельної діяльності є органи державної архітектурно-будівельної інспекції, фактів невідповідності ТОВ «Промбуд-монтажінвест»організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам відповідачем до суду не подано. Відповідачем до суду також не подано жодних фактичних даних, які б засвідчували відсутність в дійсності об'єктів, на яких здійснювались спірні господарські операції або відсутність результатів таких господарських операцій.

Оцінивши вказаний правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, підстав для висновку про наявність у позивача наміру безпідставно отримати вигоду за спірним правочином матеріали справи не містять.

Таким чином, вказаний договір визнається судом належним та допустим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На виконання вказаного правочину ТОВ «Промбуд-монтажінвест»були виписана податкова накладна № 2 від 01.11.2011 року на суму 338 749,63 грн.(у т.ч. ПДВ - 56458,27 грн.) (т.1, а.с. 126).

Про надання робіт по облаштуванню сходових маршів свідчить Акт прийому виконаних будівельних робіт б/н за листопад 2011 року на загальну суму 338749,63 грн., відомість ресурсів до акту прийому № 86, розрахунок 1-2 до акту. А також надана типова форма № КБ -3 довідка про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року на загальну суму 338749,63 грн., локальний кошторис № 86, відомість ресурсів до Договірної ціни № 86 (т.1,а.с. 48-72).

Оплата за вказаними правочином була здійснена у повному обсязі, шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжними дорученнями: № 577 від 03.11.2011, № 630 від 07.10.2011,№ 38 від 30.01.2012 р. на загальну суму 338749,63 грн., в тому числі ПДВ 20%-56458,27 грн.(т.1, а.с. 123-125).

Фізичне переміщення будівельних матеріалів, необхідних для виконання умов договору підтверджується товарно - транспортними накладними. Будівельні матеріали, а саме: плити гранітні, шари гранітні, стійка огорожі, сітка дротяна, клей для плитки, перемички стійок, поручні, та супутні матеріали доставлялися зі складу ТОВ «Промбуд-монтажінвест»до будівельної площадки самоскидами позивача, згідно додаткової угоди № 1 від 10.10.2011 до договору підряду № 86 від 07.10.2011 р. в кількості згідно відомості ресурсів будівельних матеріалів, яка є невід'ємною частиною договірної ціни.(т.1 а.с.47, 108-114, 121-122).

В подальшому придбані роботи було використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме: реалізовано ТОВ «ДІМАРІС», з яким було укладено договір № 85 від 07.10.2012 р., згідно з яким позивач мав виконати роботи по пристрою сходових маршів на території Центрального ринку (т.1 а.с. 73-76). Як з"ясовано судом в ході розгляду справи потреба в цих роботах виникла в ході реконструкції Центрального ринку. Оскільки, позивач не мав змоги виконати повний обсяг робіт власними силами в установлений термін, тому до виконання частини робіт був залучений ТОВ «Промбуд-монтажінвест». Позивач свої зобов'язання перед ТОВ «ДІМАРІС»виконав у повному обсязі, що підтверджується актом здавання-прийняття робіт ( форми кб-2в та кб-3) від 05.03.2012 року на загальну суму 387258,88 грн., в тому числі ПДВ 20%- 64543,15 грн., податковою накладною № 1 від 02.11.2011р. на загальну суму 387258,88 грн., в тому числі ПДВ 20%-64543,15 грн. (т.1 а.с.94-99,106). На виконання умов договору ТОВ "ДІМАРІС" сплатив позивачу за роботу 387258,88 грн. (в тому числі ПДВ 20%-64543,15 грн.), що підтверджується платіжним дорученням від 02.11.2011 № 248 (т.1 а.с. 107).

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей, що містяться в цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи (т.1 а.с. 123-125) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов"язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності отриманих за спірними правочинами результатів робіт у спірних правовідносинах, невикористання ТОВ отриманих за спірними правочинами результатів робіт в господарській діяльності позивача, вартісних показників робіт, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, оскільки зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів грунтується виключно на висновках актів, складених ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова за наслідками проведення перевірок ТОВ "Промбуд-Монтажінвест".

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що судження податкового органу про нікчемність спірного правочину не підкріплено належними доводами та доказами згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що отримані за спірними правочинами роботи були використані позивачем у власній господарській діяльності (а.с.71-175 т.1).

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірного правочину, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, зміст акту перевірки не містить викладення належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень положень 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6 ст. 198. п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочину без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або висновки про відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, так як ані акт податкової перевірки, ані довідка зустрічної звірки не мають преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно засвідчують обставини фактичної дійсності.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" до Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0000302310 від 13.03.2012 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-ВБ" (61000, м. Харків, вул.Плеханівська,92/А В. кв. 1101; ідентифікаційний код - 33607056) витрати з оплати судового збору в сумі 706,00 (сімсот шість гривень 00 коп.) грн.

4. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 21.05.2012 року.

Суддя Старосєльцева О.В.