Постанова № 24270824, 14.05.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2012 року Справа № 5020-1922/2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Рибіної С.А.,

суддів Балюкової К.Г.,

Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність № 117/10 від 26 грудня 2011 року (Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України")

відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 7654 від 28 грудня 2011 року (Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради)

розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 24 січня 2012 року у справі № 5020-1922/2011

за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, місто Київ 116, 04116)

до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (вул. Л. Павліченка, 2, місто Севастополь, 99011)

про стягнення 50693868 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради про стягнення заборгованості по договору за поставлений природний газ у розмірі 49 569 137,19 грн., у тому числі 44 379 850,55 грн. -основний борг, 3 504 153,76 грн. -пеня, 999 585,92 грн. -інфляційне відшкодування, 685 546,96грн. -3% річних (з урахуванням зменшених позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 24 січня 2012 року по справі № 5020-1922/2011 позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради на користь позивача основну заборгованість у розмірі 44379850,55 грн., пеню у розмірі 3504153,76 грн., інфляційне збільшення у розмірі 267424,92 грн., три відсотка річних у розмірі 685546,96 грн., судовий збір у розмір 56460 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позову про стягнення решти суми інфляційних втрат та прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідач вважає неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції неправомірно збільшений період нарахування інфляційного відшкодування, що, на думку заявника є виходом за межи позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, у судовому засіданні усно пояснював, що вважає рішення суду законним та обґрунтованим, та просить суд апеляційної інстанції залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2012 року апеляційна скарга прийнята до розгляду колегією у складі: головуючий Борисова Ю.В., судді Плут В. М., Гонтарь В.І.

Розпорядженням від 05 березня 2012 року суддю Борисову Ю.В. та суддю Плута В.М. замінено на суддів Лисенко В.А. та Черткову І.В., розгляд справи почато спочатку.

Розпорядженням від 14.03.2012 суддю Гонтаря В.І. замінено на суддю Рибіну С.А., розгляд справи почато спочатку.

Розпорядженням від 25 квітня 2012 року суддю Лисенко В.А. замінено на суддю Балюкову К.Г., розгляд справи почато спочатку.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

20.12.2010 між Дочірньою компанією „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (Постачальник, далі - позивач) та Комунальним підприємством "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (Покупець, далі - відповідач) укладений договір №06/10-2594-ТЕ-40 про закупівлю природного газу за державні кошти (далі -Договір), згідно з яким позивач зобов`язується поставити відповідачеві імпортований природний газ, а відповідач -прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 Договору. Газ, що постачається за Договором, використовується відповідачем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання (арк. с.13-17).

Додатковою угодою №1 від 28.01.2011 була змінена назва Договору на договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання (арк. с. 21).

Умови поставки газу, його обсяг, вартість та порядок оплати газу встановлені у розділах 3-5 Договору.

Відповідно до пункту 10.1 Договору та пункту 7 Додаткової угоди №1 від 28.01.2011 Договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представника сторін та скріплення печатками сторін, діє у частині поставки газу з 01.01.2011 по 31.12.2011 включно, а у частині розрахунків за газ -до їх повного здійснення (арк. с. 21).

Згідно з Додатковою угодою №5 від 03.10.2011 Договір є припиненим в частині поставки природного газу з 01.10.2011 (арк. с. 25).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу у період з січня по вересень 2011 року природний газ на загальну суму 70 612 439,08 грн., що підтверджується актами передачі-приймання від 31.01.2011, 28.02.2011, 31.03.2011, 30.04.2011, 31.05.2011, 30.06.2011, 31.07.2011, 31.08.2011, 30.09.2011 (арк. с.26-35). Таким чином, позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі,

Проте, відповідач перерахував позивачу грошові кошти за поставлений природний газ не у повному обсязі, на день подачі позову його заборгованість перед позивачем склала 44 379 850,55 грн., що підтверджується відповідачем.

Це стало підставою для звернення позивача за даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та підстав для скасування рішення господарського суду міста Севастополя, виходячи з наступного.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2010 між сторонами був укладений договір №06/10-2594-ТЕ-40 (арк. с.13-17), який за своєю правовою природою є договором постачання енергетичних ресурсів через приєднану мережу.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно вимог статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вимогами статті 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 530, 612 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 Договору № 06/10-2594 ТЕ-40 від 20.12.2012 встановлений строк виконання покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару (газу), згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Отже, остання поставка газу (вересень 2011 року) мала бути оплачена відповідачем в строк до 21.10.2011.

У період з січня по вересень 2011 року на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві природний газ, який відповідач оплатив не в повному обсязі. Заборгованість відповідача у розмірі 44 379 850,55 грн. на час звернення до суду не оплачена, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги у частині стягнення 44379850,55грн. заборгованості за поставлений природний газ у період з січня по вересень 2011 року підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана норма закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних витрат, як збільшення суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України та 3% річних, як плату за користування боржником його грошовими коштами за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання, що є об'єктивним процесом збільшення грошових сум боргу у боржника перед стягувачем.

Дочірня компанія „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" у своєму позові просить стягнути нараховані на основну заборгованість 3% річних у сумі 685546,96 грн. та інфляційні втрати в сумі 999585,92 грн. При цьому період нарахування інфляційного відшкодування позивач встановлює з березня по червень 2011 року, а період нарахування 3% річних з 21.02.2011 по 30.09.2011.

Перевіривши правильність розрахунків 3% річних судова колегія вважає вірними висновки суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача 3% річних у сумі 685 546,96 грн.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який не прийняв розрахунок позивача та здійснив свій розрахунок, відповідно до якого інфляційне збільшення розраховується за весь період існування заборгованості відповідача, який заявлений і для 3% річних, а саме: з лютого 2011 року по вересень 2011 року, у зв'язку з тим, що у липні та серпні 2011 року в країні була дефляція, сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення збільшилось до 44 647 275,47 грн., з яких інфляційне збільшення становить у розмірі 267424,92 грн.

Не може бути прийнятий судом довід позивача що такий розрахунок є виходом за межі позовних вимог з наступних підстав.

15.07.2005 Інформаційним листом №3.2-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 Цивільного України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Таким чином, діючим законодавством передбачено компенсацію за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що пов'язані з інфляційними процесами в державі, які не можна вважати штрафними санкціями для боржника. А тому судова колегія вважає правильним застосування індексу інфляції за весь період, який заявлений позивачем, як період прострочення, як це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Позивачем заявлені позовні вимог про стягнення заборгованості по договору за поставлений за період з січня по вересень 2011 року природний газ.

Згідно умов Договору його оплата повинна здійснюватися до 20 числа наступного місяці, тому період прострочення заборгованості (згідно позовної заяви) позивач зазначає з 21.02.2011 по 20.09.2011. Саме цей період прийнятий позивачем при розрахунку 3% річних. Оскільки чинним законодавством, а саме статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційне відшкодування за весь час прострочення, суд вважає правомірним застосування судом першої інстанції періоду з 21.02.2011 по 20.09.2011 при розрахунку інфляційного відшкодування.

Скорочення періоду нарахування інфляційного відшкодування позивачем до червня 2011 року призвело до збільшення розміру відшкодування на 732161грн., що порушує права відповідача, безпідставно збільшує розмір основного боргу, та не відповідає правовій природі інфляційного відшкодування.

Отже, судова колегія вважає правильним прийнятий судом першої інстанції розрахунок відповідача, відповідно до якого стягненню підлягає інфляційне збільшення у розмірі 267424,92 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3.1 Договору передбачено, що в разі невиконання покупцем умов пункту 4.1 Договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно пункту 9.3 Договору, строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом, тобто сторони визначили інший порядок нарахування пені, що відповідає положенням частини 6 статті 231 Господарського кодексу України.

На підставі наведених положень Договору та вимог законодавства позивачем правомірно нарахована пеня у сумі 3 504 153,76 грн. за період з 29.05.2011 по 29.11.2011.

Перевіривши надані позивачем розрахунки суми пені (арк. с. 78) судова колегія вважає їх вірними. А тому, судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду про наявність підстав стягнення з відповідача пені у сумі 3504153,76 грн. за період з 29.05.2011 по 29.11.2011.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при вірному встановленні обставин справи та правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 24 січня 2012 року у справі № 5020-1922/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя С.А. Рибіна

Судді К.Г. Балюкова

І.В. Черткова

Розсилка:

1. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1,Київ 116,04116)

2. Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (вул. Л. Павліченко, 2,Севастополь,99011)