Постанова № 24270818, 17.05.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2012 року Справа № 5002-12/1569.2-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Градової О.Г.,

суддів Проценко О.І.,

Фенько Т.П.,

за участю представників сторін:

прокурор, Шульга Антон Миколайович, посвідчення №574 від 18.11.08, Старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя;

позивача, не з'явився, Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим;

відповідача, не з'явився, Піщанівська сільська рада;

відповідача, ОСОБА_3, довіреність №26 від 11.01.12, Громадська організація товариство "У Лукомор'я";

третьої особи, не з'явився, Національний інститут винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук ;

третьої особи, не з'явився, Бахчисарайська районна державна адміністрація;

третьої особи, не з'явився, Національна академія аграрних наук України;

третьої особи, ОСОБА_4, довіреність №1885 від 26.07.11, Кім Оксана Василівна;

відповідача, Раєнко Леонід Миколайович (повноваження перевірені), протокол №1 від 20.04.10, Голова, Громадська організація товариство "У Лукомор'я";

розглянувши апеляційну скаргу прокурора Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іллічов М.М.) від 06 лютого 2012 року у справі № 5002-12/1569.2-2011

за позовом прокурора Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим (вул. Кооперативна, 3а, Бахчисарай, 98400)

в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114, Сімферополь, 95038)

до Піщанівської сільської ради (вул. Набережна, 3-а, Піщане, Бахчисарайський район, Автономна Республіка Крим, 98431)

громадської організації товариства "У Лукомор'я" (вул. Будівельна, 23, Бахчисарай, 98400)

3-ті особи: Національний інститут винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук (вул. Кірова, 31, Ялта, 98600)

Бахчисарайська районна державна адміністрація (вул. Радянська, 5, Бахчисарай, 98400)

Національна академія аграрних наук України (вул. Суворова, 9, Київ 10, 01010)

ОСОБА_5 (АДРЕСА_1) (АДРЕСА_2)

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору та угод,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням місцевого господарського суду відмовлено у позові про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду та про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та додаткових угод до нього (а.с. 135-142 т. 5).

Судове рішення мотивовано тим, що позивач є неналежним, його права (повноваження) вказаними рішенням та договором з змінами не порушені.

Прокурором Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим подана апеляційна скарга на це рішення, в якій він просить рішення суду скасувати та позов задовольнити тому, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 4-5 т. 6).

З відзиву на апеляційну скаргу слідує, що відповідач - громадська організація товариства "У Лукомор'я" з апеляційною скаргою не згідна тому, що договір передбачає усі істотні умови для такого виду договору, позов заявлений в інтересах органу, який втратив повноваження щодо здійснення державного контролю за охороною земель; берегоукріплювальні споруди, які знаходяться на орендованій землі, перебували в веденні Академії аграрних наук, а зараз є приватною власністю ОСОБА_5 (а.с. 35-36 т. 8).

Від інших сторін та третіх осіб відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги; представник третьої особи - ОСОБА_5, погодилася з апеляційною скаргою прокурора тому, що на час надання земельної ділянки в оренду на ній були розташовані берегоукріплювальні споруди державної власності; недоліки проекту землеустрою не усунені; представники громадської організації товариства "У Лукомор'я" з апеляційною скаргою не погодилися та підтримали доводи відзиву.

Інші сторони та треті особи не скористалися правом на участь в судовому засіданні, про час та місце засідання були сповіщені ухвалою, яку 26 квітня та 07 травня 2012 року отримали, що підтверджується поштовими повідомленнями (а.с. 64-67 т. 8). Піщанівська сільська рада просила розглянути справу на розсуд суду (а.с. 61 т. 8).

На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 27-30, 49-109 т. 6, а.с. 1-191 т. 7, а.с. 2, 12-50, 52, 69, 72-73 т. 8) та встановив наступне.

17 травня 2001 року 19 сесією 23 скликання Піщанівської сільської ради прийнято рішення №7-523, яким громадській організації товариства "У Лукомор'я" строком на п'ять років надано в оренду земельну ділянку площею 0,72682 га загальнокурортної та пляжної зони, яка безпосередньо прилягає до бази відпочинку "У Лукомор'я" для забезпечення умов відпочинку (а.с. 5 т. 1).

Це рішення прийнято на підставі проекту відводу земельної ділянки для розміщення бази відпочинку "У Лукомор'я". З цього проекту слідує, що планувалося надати за рахунок землі рекреаційного призначення, без зміни цієї категорії, земельну ділянку площею 2,5580 га, з якої 1,8312 га - постійне користування, 0,7268 га - в оренду. Відомостей про знаходження берегоукріплювальних споруд на земельній ділянці площею 0,7268 га цей проект землеустрою не містить (а.с. 86-122 т. 5).

29 грудня 2001 року на підставі вказаного вище рішення сільської ради №7-523 між орендодавцем - Піщанівською сільською радою, та орендарем - громадською організацією товариством "У Лукомор'я" (а.с. 95-100 т. 1, а.с. 122-130 т. 3, а.с. 51-59 т. 6), у письмовій формі укладений договір оренди землі, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в платне, строкове (п'ять років) користування (оренду) земельну ділянку площею 0,72682 га загальнокурортної та пляжної зони, що безпосередньо примикає до бази відпочинку "У Лукомор'я", шириною 70 м від урезу моря та довжиною 130 м, що розташована в АДРЕСА_3. Цей договір нотаріально посвідчений (а.с. 6-9, 101-103 т.1).

28 січня 2002 року вказаний договір Бахчисарайським відділом земельних ресурсів зареєстровано в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №129, про що свідчить відмітка на договорі (а.с. 8 зворот, 103 зворот т. 1).

До вказаного договору за згодою сторін в простій письмовій формі (без нотаріального посвідчення) 12 жовтня 2006 року вносилися зміни угодами, які пройшли державну реєстрацію:

1) 31 січня 2007 року за №040700400012, угода укладена на підставі рішення Піщанівської сільської ради №304 від 12 жовтня 2006 року, угодою змінений строк дії договору - на строк 10 років з 12 жовтня 2006 року по 11 жовтня 2016 року, а також розмір орендної плати - на 5.653,79 грн. щорічно (а.с. 9, 104 т. 1);

2) 10 квітня 2008 року за №040800400037, угода укладена на підставі рішення Піщанівської сільської ради №1049 від 29 січня 2008 року, угодою змінений розмір орендної плати - на 9.686,83 грн. (а.с. 9 зворот, 105 т. 1).

Вказане рішення про надання землі в оренду, договір оренди землі та угоди про внесення змін до договору оренди землі є предметом спору, який обґрунтований тим, що не можна було надавати землю в оренду особі, яка не має прав на берегоукріплювальні споруди, що розташовані на такій земельній ділянці.

Дійсно, з пояснень відповідача - орендаря землі, представника ОСОБА_5 - власника берегоукріплювальних споруд на даний час, та письмових доказів слідує, що станом на час прийняття спірного рішення та укладення договору оренди на вказаній земельній ділянці знаходилися берегоукріплювальні споруди: укісно-ступінчаста набережна 370 м, дренажний проріз і монолітний лоток, лоток-1, водоспуск, причал для човнів, елінг, штучний пляж, підпірні стіни у туалетів на пляж, торцеві стіни.

Ці берегоукріплювальні споруди були збудовані в період з січня 1986 року по вересень 1988 року, замовником будівництва була дослідна станція науково-виробничого об'єднання "Тютюн". Будівництво здійснювалося на земельній ділянці, яка надана цій особі в постійне користування за державним актом серії Б №014175 від 1981 року. Будівництво здійснено за погодженим індивідуальним проектом та через генерального підрядника - СБР-1 тресту "Кримспецгідроремстрой". Ці берегоукріплювальні споруди були збудовані для піонерського табору та бази відпочинку на 480 місць в АДРЕСА_3 протяжністю 370 м берегової смуги. 28 вересня 1988 року вказані берегоукріплювальні споруди прийняті в експлуатацію державною приймальною комісією. Такі обставини підтверджує акт державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту (а.с. 10-11 т. 1).

В подальшому (після прийняття спірного рішення та укладення спірного договору), вказані берегоукріплювальні споруди спочатку (19 лютого 2003 року) визначалися як власність Автономної Республіки Крим з передачею на баланс Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" (яке 04 грудня 2008 року передало їх орендарю землі в експлуатацію - а.с. 106 т. 1), потім (22 грудня 2004 року) виключалися з переліку майна Автономної Республіки Крим, що слідує з Додатку 3 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15 березня 2000 року N982-2/2000 у редакції ухвали Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2003 року N444-3/03 та постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим №1160-4/04 від 22 грудня 2004 року.

Після виключення вказаних берегоукріплювальних споруд з Переліку берегоукріплювальних і протизсувних споруд, що належать Автономній Республіці Крим і що знаходяться на балансі Кримського республіканського протизсувного управління, вказаним майном розпорядилася Президія Української академії аграрних наук, яка своїм наказом №22 від 18 грудня 2003 року та відповідно до наказу Національного інституту винограду і вина "Магарач" від 02 лютого 2004 року передала вказані берегоукріплювальні споруди разом з пансіонатом "Лукомор'є" Національному інституту винограду і вина "Магарач", а останній прийняв це майно до оперативного управління за актом приймання-передачі (а.с. 70 т. 1).

13 квітня 2005 року розпорядженням Бахчисарайської районної державної адміністрації №263-р вирішено зареєструвати право власності на пансіонат "Лукомор'є" за Національним інститутом винограду і вина "Магарач" та надано свідоцтво про право державної власності в особі Верховної Ради України, яке зареєстровано 15 квітня 2005 року. Але це майно залишилося в оперативному управлінні Національного інституту винограду і вина "Магарач". Ці обставини підтверджуються свідоцтвом та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 179-180 т.1, а.с. 41-42 т. 7).

18 червня 2007 року між продавцем - Національним інститутом винограду і вина "Магарач", та покупцем - ОСОБА_5, в простій письмовій формі на товарній біржі "Центральна" м. Києва підписаний договір №18/04-07-1 купівлі-продажу частини майнового комплексу пансіонату "Лукомор'є", що складалося з: адміністративної будівлі за літерою "З", прохідної - "А", приймально-пропускного корпусу (недобудований) - "Б", магазину (недобудований) - "Ж", елінгу - "О", насосної - "К", території благоустрою №1 і №2 (алеї, багатолітні насадження, клумби, паркани, прилеглі до відповідних зон), 20 % території благоустрою №5 (88,57 м вздовж паркану з північної сторони майнового комплексу), причалу для човнів та прогулянкових плавзасобів з тельферною естакадою для спуску та підйому човнів, частини відносно - ступінчатих берегоукріплень штучного пляжу та бульвару набережної довжиною 185 м, відраховуючи від території межі пансіонату "Радуга" в бік пансіонату "Лукомор'є", що підтверджує договір (а.с. 16-17 т. 1).

При цьому, в пункті 10.1 цього договору вказано, що продавець зобов'язується вилучити 5,7 га земельної ділянки, на якій розташований вказаний комплекс, та передати її покупцеві на умовах довгострокової оренди на 49 років.

На даний час здійснена державна реєстрація права власності на нерухомість - пансіонат "Лукомор'є", розташований в АДРЕСА_3, за:

- ОСОБА_5, якій належить 149/1000 часток цього пансіонату на підставі вказаного договору та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (1977), виданого 31 липня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7,

- товариством з обмеженою відповідальністю "БЛЕК СІА КОМ", якому належить 845/1000 часток цього пансіонату на підставі договору купівлі-продажу №18/04-07-2 від 18 червня 2007 року та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (2839), виданого 26 листопада 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7,

що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 19 т. 1).

Згідно з частиною 1 статті 48 Цивільного кодексу Української УРСР від 18 липня 1963 року (який діяв на час укладення договору оренди землі, далі Цивільний кодекс Української УРСР) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Частина 1 статті 203 та частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України (Закон України від 16 січня 2003 року №435-IV, з змінами станом на час підписання та державної реєстрації правочинів про зміну договору оренди землі, далі Цивільний кодекс України) також передбачали таку підставу для недійсності правочину як суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства в момент вчинення правочину.

Прокурор вважає, що в момент прийняття рішення про передачу землі в оренду та в момент підписання договору оренди землі були порушені вимоги закону - статей 7, 19 Земельного кодексу Української РСР, статті 5 Закону України "Про оренду землі", статті 86 Цивільного кодексу Української РСР, Закон "Про власність", щодо передачі земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, особі, яка не є власником чи користувачем такої нерухомості. Такі порушення, за обґрунтуванням позову, порушують цивільні права власника майна, розташованого на земельній ділянці.

Дійсно, статті 7 та 19 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року №561-XII (далі Земельний кодекс Української РСР) та стаття 5 Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року №161-XIV (з змінами на час прийняття спірного рішення та підписання спірного договору) регулювали питання надання землі Радами народних депутатів в користування (оренду) та встановлювали, що орендодавцем земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.

В тому числі, частина 6 статті 19 Земельного кодексу Української РСР передбачала, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Вказані норми не регулювали питання передачі в оренду землі, на якій розташована нерухомість, що належить іншій особі, ніж особі, яка зацікавлена в отриманні землі в оренду.

Разом з тим, частина 3 статті 30 Земельного кодексу Української РСР передбачала, що при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Частина 1 статті 120 Земельного кодексу України (з змінами станом на час підписання додаткових угод про зміну договору оренди землі) також передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Як встановлено судами першої та другої інстанцій, при прийнятті рішення про надання землі в оренду та підписання договору оренди на вказаній земельній ділянці знаходилися берегоукріплювальні споруди, які були збудовані за державні кошти та які були прийняті в експлуатацію, але реєстрація права власності на такі об'єкти на той час здійснена не була.

Апеляційний господарський суд вважає, що станом на час прийняття рішення про надання землі в оренду та підписання спірного договору, а також підписання угод про зміну договору, право на берегоукріплювальні споруди було у держави, не зважаючи на відсутність державної реєстрації такого права тому, що вказані об'єкти були збудовані та прийняті в експлуатацію за замовленням державного підприємства, за державні кошти, на відведеній для цієї мети земельній ділянці. Державна реєстрація права власності на таке майно за державою в особі Верховної Ради України було здійснено 13 квітня 2005 року (а.с. 179 т. 1), а 18 червня 2007 року держава розпорядилася цим майном - продала ОСОБА_5, тобто на час державної реєстрації 10 квітня 2008 року угоди від 12 жовтня 2006 року про зміну договору оренди землі, вказані берегоукріплювальні споруди належали на праві приватної власності іншій особі - не орендарю землі.

Апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені тому, що прокурор заявив позов з метою захисту прав власності держави на нерухоме майно (берегоукріплювальні споруди), яке порушено шляхом розпорядження земельною ділянкою, на якій розташовані такі споруди, але такі позовні вимоги прокурор заявив в інтересах не уповноваженої державою на захист прав на нерухомість особи з наступного.

Первісно прокурор заявив позов в інтересах Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Автономній Республіці Крим (ідентифікаційній код юридичної особи 2631378).

Відповідно до пунктів 1 і 3 Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1958 від 25 грудня 2002 року, вказана держінспекція була урядовим органом державного управління та мала повноваження здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель.

04 вересня 2009 року ця Держінспекція втратила такі повноваження з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України №901 від 26 серпня 2009 року, якою визнано таким, що втратило чинність Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, а Держінспекція підлягає ліквідації.

30 листопада 2010 року вказана Держінспекція припинена як юридична особа, що підтверджується відміткою на свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 136 т. 2).

Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 03 березня 2011 року по цій справі щодо продовження здійснення повноважень вказаною Держінспекцією як структурного підрозділу Держкомзему (а.с. 124-129 т. 2), місцевий господарський суд 15 червня 2011 року змінив позивача, замість Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель (ідентифікаційній код юридичної особи 2631378) на Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (ідентифікаційній код юридичної особи 23896447), що слідує з ухвали (а.с. 62-63 т. 3).

Згідно з Положенням про Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, затвердженого постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим №200 від 25 травня 2010 року, вказаний Рескомітет є республіканським органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів і входить до єдиної системи державних територіальних органів земельних ресурсів (пункт 1 Положення), Рескомітет має основне завдання - здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (пункт 3), для чого має права клопотати про скасування актів органів місцевого самоврядування з компетенції Рескомзему (підпункт 43 пункту 4 Положення) (а.с. 71-76 т. 5).

Таким чином, як Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель в Автономній Республіці Крим, так і Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, мали повноваження держави на здійснення контролю за використанням та охороною земель. Повноважень на здійснення функцій держави щодо прав власності держави на майно (в тому числі берегоукріплювальні споруди) такі органи не мали.

Згідно з статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" від 19 червня 2003 року №963-IV (з змінами) до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (а до цього спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель), належало та належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами місцевого самоврядування та юридичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Під охороною земель в цьому Законі України розуміється система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, про що вказано в статті 1 цього Закону.

Як вказано вище, порядок набуття громадською організацією товариством "У Лукомор'я" прав на землю, який існував на той час та був передбачений Земельним кодексом Української РСР, був дотриманий органом місцевого самоврядування та вказаною юридичною особою. Зокрема, земельна ділянка надана в оренду за погодженим проектом землеустрою, рішенням уповноваженого законом органу місцевого самоврядування, письмово укладений та нотаріально посвідчений договір оренди землі, який пройшов державну реєстрацію.

На підставі викладеного апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора щодо захисту прав (повноважень) спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель задоволенню не підлягають. При цьому, апеляційний господарський суд приймає до уваги той факт, що станом на час звернення прокурора з позовом вказані берегоукріплювальні споруди перебували вже у приватній власності.

Апеляційний господарський суд вважає, що не може бути підставою для задоволення позову і той факт, що не має доказів усунення недоліків проекту відводу земельної ділянки (на підставі якого земельна ділянка за спірними рішенням та договором передана в оренду), про які вказано у висновку державної експертизи землевпорядної документації (а.с. 52, 2, 69, 72 т. 8), тому, що прокурор обґрунтував позов іншими підставами та не в інтересах суміжного землекористувача, право на суміжне землекористування не підтверджено правовстановлюючими на землю документами.

У зв'язку з викладеним, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає, місцевим господарський судом рішення прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права, інших підстав для його скасування не має.

Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 лютого 2012 року у справі № 5002-12/1569.2-2011 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Г. Градова

Судді О.І. Проценко

Т.П. Фенько