Рішення № 24270032, 21.05.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" травня 2012 р. Справа № 21/032-12

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком», Київська обл., м. Біла Церква

про стягнення 337 526,97 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 29.03.2012р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 13.03.2012р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.03.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»(далі-ТОВ «Арсенал-Центр»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком»(далі-ТОВ «Агроком»/відповідач) про стягнення 337 526,97 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.03.2012р. порушено провадження у справі №21/032-12 та призначено справу до розгляду на 02.04.2012р.

Разом з позовними матеріалами, позивачем подано суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження належного останньому майна.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.03.2012р. заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на його банківських рахунках у розмірі 337 526,97 грн.

В судових засіданнях 02.04.2012р.,18.04.2012р. та 23.04.2012р. оголошувалась перерва до 18.04.2012р., 23.04.2012р. та 07.05.2012р. відповідно.

18.04.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу. Зазначене клопотання судом задоволено.

Крім того, 18.04.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача, окрім суми заборгованості, ще й 3 375,27 грн. інфляційних втрат та 5 772,36 грн. 3% річних.

Водночас, частиною 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до пунктів 3.10, 3.12 постави Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Передбачене ч. 4 ст. 22 ГПК України право позивача збільшити розмір позовних вимог може бути реалізоване до прийняття рішення судом першої інстанції.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Так, зі змісту зазначеної заяви слідує, що позивачем заявлені додаткові вимоги (стягнення 3% річних та інфляційних втрат), про які не йшлось у первісному позові, у той час як розгляд даної справи по суті було розпочато в судовому засіданні 02.04.2012р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява позивача про уточнення позовних вимог від 18.04.2012р. судом не приймається з огляду на її невідповідність вимогам ст. 22 ГПК України

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.04.2012р. клопотання позивача про зміну виду забезпечення позову та заяву відповідача про скасування заходів до забезпечення позову задоволені частково, ухвалу господарського суду Київської області від 20.03.2012р. у справі в частині накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Агроком», що знаходяться на його банківських рахунках у розмірі 336 629,04 грн. скасовано; накладено арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на його банківському рахунку №26005007845001, відкритому у ПАТ «Креді Агріколь Банк», у розмірі 80 126,76 грн., а також заборонено відповідачу відчужувати будь-яке належне йому майно вартістю в межах 256 502,28 грн.

В судовому засіданні 23.04.2012р. представником відповідача подано клопотання, зокрема, про витребування у позивача для огляду оригіналів претензій №1, 2 від 27.10.2011р. та 14.11.2011р. та доказів про їх надіслання відповідачу, а саме: описів вкладень у цінні листи і чеків про їх надіслання. Аналогічне клопотання надійшло 25.04.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області.

Натомість, враховуючи наявність в матеріалах справи копій зазначених претензій та описів вкладень у цінні листи, а також враховуючи відсутність у суду інформації щодо невідповідності наявних у матеріалах справи копій оригіналам зазначених документів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначених клопотань відповідача з огляду на їх необґрунтованість.

Крім того, в судовому засіданні 23.04.2012р. представником відповідача подано клопотання про зобов'язання сторін здійснити звірку взаємних розрахунків.

Водночас, враховуючи, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено з огляду на його необґрунтованість. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.06.2011р. у справі №10/64.

07.05.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про направлення матеріалів даної справи до слідчих органів в порядку ст. 90 ГПК України для перевірки обставин, за яких були складені документи, що покладені в основу обґрунтування позовних вимог. У задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено, оскільки питання запропоновані відповідачем для встановлення слідчими органами лежать поза межами предмету даного спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2012р. розгляд даної справи відкладався на 21.05.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.05.2012р. заяву відповідача про відвід судді Яреми В.А. від розгляду справи №21/032-12 залишено без задоволення.

В судовому засіданні 21.05.2012р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Протягом лютого 2010 року та квітня-липня 2011 року позивач поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 443 689,46 грн., що підтверджується підписами сторін та відбитками печатки позивача на накладних:

- №KIV025901 від 01.02.2010р. на суму 7 355,96 грн.,

- №KIV054419 від 26.04.2011р. на суму 132 469,99 грн.,

- №KIV057036 від 14.06.2011р. на суму 53 821,50 грн.,

- №KIV057296 від 15.06.2011р. на суму 249 871,00 грн.,

- №KIV058639 від 20.07.2011р. на суму 171,00 грн. Оригінали зазначених накладних було оглянуто в судовому засіданні 21.05.2012р., а їх копії містяться в матеріалах справи.

Отримання товару за спірними накладними з боку відповідача було здійснено представником останнього, який діяв на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма №М-2), що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних. Копії довіреностей містяться в матеріалах справи.

Втім, відповідач свої обов'язки в частині оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, сплативши лише 106 162,49 грн., внаслідок чого за ним утворилось 337 526,97 грн. заборгованості.

Факт сплати відповідачем 106 162,49 грн. за зазначеними накладними підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з поточного рахунку позивача за спірний період.

З метою досудового врегулювання даного спору, 27.10.2011р. та 18.11.2011р. позивачем направлялись відповідачу претензії №1 та №2, відповідно до яких позивач інформував останнього про наявність заборгованості за спірними накладними та вимагав її оплати. Копії зазначених претензій містяться в матеріалах справи.

На зазначені претензії відповідач не відповів, суму заборгованості за накладними не погасив.

Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 337 526,97 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за накладними №KIV025901 від 01.02.2010р., №KIV054419 від 26.04.2011р., №KIV057036 від 14.06.2011р., №KIV057296 від 15.06.2011р., №KIV058639 від 20.07.2011р.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, приписами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За таких обставин, виходячи з аналізу наведених законодавчих положень, суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють правовідносини в сфері поставки, оскільки угода, яка відбулася між сторонами у вигляді підписання спірних накладних за своєю правовою природою є договором поставки. Наведене спростовує посилання відповідача на відсутність між сторонами майнового-господарських зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2011р. у справі № 5005/2708/2011.

Приписами статей 265, 193 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 712, 692, 530 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що 27.10.2011р. та 18.11.2011р. позивачем направлялись відповідачу вимоги про сплату боргу у вигляді претензій №1 та №2, що підтверджується поштовими відбитками №27.10.11.11 та №18.11.11.10 на описах вкладень у цінні листи. Копії зазначений претензій, як і описів вкладень у цінні листи містяться в матеріалах справи.

З огляду наведеного, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем товару, а направлення позивачем 27.10.2011р. та 18.11.2011р. вимог про сплату породжує у відповідача обов'язок по оплаті поставленого товару у повному обсязі у строки, передбачені ч. 2 ст. 530 ЦК України, що спростовує посилання відповідача на відсутність в нього обов'язку по сплаті боргу.

Посилання ж відповідача на відсутність в нього обов'язку по оплаті вартості товару, поставленого за спірними накладними у зв'язку з неотриманням ним вищезазначених вимог про сплату боргу судом оцінюються судом критично з огляду на положення ст. 692 ЦК України, якими встановлено обов'язок покупця (відповідача) по оплаті повної ціни переданого товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статтей 525, 526 ЦК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що станом на день прийняття рішення відповідач частково оплатив вартість поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 337 526,97 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за накладними №KIV025901 від 01.02.2010р., №KIV054419 від 26.04.2011р., №KIV057036 від 14.06.2011р., №KIV057296 від 15.06.2011р., №KIV058639 від 20.07.2011р. підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012р. у справі №5023/8922/11.

Посилання ж відповідача на необґрунтованість позову з огляду на передання товару за спірними накладними на безоплатній основі оцінюється судом критично, оскільки зазначені посилання не доведені належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 202, 205, 530, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 193, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроком»(09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 192 В, ідентифікаційний код 30615677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»(03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21, ідентифікаційний код 31202310) 337 526 (триста тридцять сім тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. 97 коп. заборгованості та 8 360 (вісім тисяч триста шістдесят) грн. 04 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 22.05.2012р.

Суддя В.А. Ярема