Рішення № 24269778, 16.05.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/4058-2012 16.05.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт-Фортуна"

до Приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка"

про стягнення 230 687, 11 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 23 від 02.04.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біріт-Фортуна" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" (далі -відповідач) про стягнення 235 918, 22 грн., в тому числі 209 000, 00 грн. основного боргу, 22 135, 72 грн. пені, 4 782, 50 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем Договору поставки № 17/08/11 від 17.08.2011 р. позивач поставив відповідачу товар, який не був у повному обсязі оплачений останнім в порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення боргу по оплаті товару та нарахованих на його суму пені та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/4058-2012, розгляд справи призначено на 19.04.2012 р.

У судовому засіданні 19.04.2012 р. позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 204 000, 00 грн. основного боргу, 21 690, 25 грн. пені та 4 996, 86 грн. 3 % річних. Заява мотивована тим, що відповідачем 28.03.2012 р., до порушення провадження у даній справі, було додатково сплачено 5 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги розглядаються в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19.04.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.04.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 16.05.2012 р.

Представник відповідача в судове засідання 16.05.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 16.05.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 17/08/11 (далі -Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передавати у власність покупця цукор білий кристалічний в поліпропіленових мішках партіями згідно замовлень покупця, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Поставка товару здійснюється на підставі підписаної специфікації, в якій вказано кількість, термін поставки, ціна товару (п. 2.1. Договору).

Сторонами було підписано Специфікацію , в якій визначено вимоги до якості товару, та Специфікацію № 1 від 17.08.2011 р., в якій визначено кількість -120 т. та вартість товару - 1 032 000, 48 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 6.1. Договору оплата товару здійснюється покупцем протягом 7 банківських днів з моменту здійснення поставки товару, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок продавця.

За змістом п. 10.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 р.

Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявляють письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на підставі видаткових накладних № РН-0000047 від 18.08.2011 р. на суму 344 000, 00 грн. № РН-0000048 від 22.08.2011 р. на суму 344 000, 00 грн. та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1356 від 18.08.2011 р., а також виставив рахунок-фактури № СФ-0000053 від 18.08.2011 р. та № СФ-0000054 від 22.08.2011 р.

Також, позивачем було виписано щодо вказаних господарських операцій податкові накладні № 1 від 18.08.2011 р. та № 2 від 22.08.2011 р.

У свою чергу, відповідач, згідно пояснень позивача, за поставлений товар розрахувався частково, сплативши позивачу 484 000, 00 грн., у зв'язку з чим на момент розгляду даного спору його борг перед позивачем складає 204 000, 00 грн.

27.01.2012 р. сторони також підписали Акт звіряння розрахунків, відповідно до якого борг відповідача на вказану дату становив 213 000, 00 грн.

При цьому, 26.12.2011 р. позивач звертався до відповідача з претензією, якою просив погасити борг з оплати поставленого товару, однак остаточного розрахунку відповідач так і не здійснив.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 6.1. Договору оплата товару здійснюється покупцем протягом 7 банківських днів з моменту здійснення поставки товару, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок продавця.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартості, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням -простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанова № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Пунктом 9.2.1. Договору сторони передбачили, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 6.1. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки.

Позивач, нарахував відповідачу пеню в розмірі 21 690, 25 грн., розрахунок якої є вірним.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 4 996, 86 грн. 3 % річних, розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" (03057, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Ежена Потьє, будинок 6, код ЄДРПОУ 00382496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт-Фортуна" (03049, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Богданівська, будинок 10, код ЄДРПОУ 33233801) 204 000 (двісті чотири тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 21 690 (двадцять одну тисячу шістсот дев'яносто) грн. 25 коп. пені, 4 996 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 86 коп. 3 % річних та 4 613 (чотири тисячі шістсот тринадцять) грн. 74 коп. витрат на сплату судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.05.2012 р.

Суддя В.С. Ломака