Рішення № 24256798, 22.05.2012, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2012 року Справа № 16/5026/479/2012

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_3 - за довіреністю;

третя особа: не з'явився (явка не обов"язкова);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за

позовом ПАТ "Укрсоцбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікос", третя особа: ТОВ "Пласттрейдинг"

про припинення та визнання права власності на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про припинення права власності на предмет іпотеки за відповідачем по справі - ТОВ "Нікос" та про визнання за позивачем права власності на це ж майно - комплекс будівель за адресою м. Черкаси, вул. Ільїна, 419; виробничий корпус за адресою м. Черкаси пров. ХХ партз'їзду 8/9; лікувально-оздоровчий комплекс за адресою м. Черкаси вул. 14 грудня 8, з мотивів існування договірного права і права по закону у позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності. В судовому засіданні представники позивача свої позовні вимоги підтримали повністю та просять їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, що всі договори іпотеки між сторонами містять спеціальну мову про те, що спори і розбіжності, які виникають у сторін за договором вирішуються шляхом переговорів, а у випадку недосягнення згоди спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків за адресою м. Київ, вул. М. Раскової, 15, або іншими визначеними суддями в порядку черговості. Також відповідач заперечив проти позову, що спір про стягнення боргу з відповідача грошовими коштами вже розглядається третейським судом і при задоволенні позову відбудеться подвійне стягнення боргу. Відповідач вважає, що є підстави для зупинення провадження до часу завершення розгляду спору третейським судом. Крім того, зобов'язання відповідача слід вважати погашеними з підстав, що на майнового поручителя поширюються положення ЦК України про поруку і про її припинення через шість місяців, якщо кредитор не звернеться із вимогою до майнового поручителя та наведено інші заперечення у відзиві на позов.

Третя особа по справі (позичальник по кредиту) явку свого представника в засідання не забезпечив, доказів проведення повного розрахунку за кредитними зобов'язаннями суду не надав. У наданому суду відзиві на позов (а.с. 108), арбітражний керуючий Хоменко О.А. повідомив суд, що позичальник по кредиту знаходиться у стані банкрутства. Укладені між банком та позичальником кредитні договори арбітражний керуючий розцінює як чинні, а вимоги про визнання права власності за банком на предмет іпотеки вважає правомірними.

Заслухавши доводи і пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі документи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст. 16 ЦК України, для захисту свого порушеного права позивач може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту порушеного права, який передбачено у законі або договорі. В першу чергу спосіб захисту права передбачено у спеціальному законодавстві, яке регулює відносини сторін. Обрання неналежного способу захисту права є підставою для відмови в позові (Інформлист ВГСУ від 25.11.2005 року № 01-8/2229 та постанови Верховного Суду України від 13.07.2004 року № 10/732 та від 14.12.2004 року № 6/11).

Позивачем заявлено вимоги про припинення права власності ТОВ "Нікос" на предмет іпотеки за трьома договорами між сторонами та про визнання права власності позивача на це ж майно.

При обговоренні правомірності підстав позовних вимог про припинення права власності відповідача на майно, представники позивача не змогли пояснити суду, якою нормою права це передбачено, мотивуючи лише існуванням аналогічної судової практики.

Суд погоджується із доводами представника відповідача про неналежність обраного позивачем способу захисту права у виді припинення права власності на майно, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Тобто, при зверненні стягнення на майно, право власності на спірне майно у його власника припиняється автоматично і немає потреби заявляти про це позовну вимогу. Тим більше вона є неможливою як самостійна вимога, заявлена ще до часу розгляду позовної вимоги про визнання права власності на майно за позивачем в порядку звернення на нього стягнення, як на предмет іпотеки. Припинення права власності внаслідок звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника відбувається по закону і цей наслідок гарантується (п. 8 ч. 1 ст. 346 ЦК України).

Крім того, при задоволенні позовної вимоги про припинення права власності на майно її виконання у примусовому порядку є не можливим -- з цієї позовної вимоги не випливають дії, які слід вчинити на досягнення результату припинення права власності у певної особи. Представник ЧООБТІ, який був присутнім у судовому засіданні при огляді матеріалів інвентарної справи на об'єкти підтвердив, що реєстратори не вчиняють окремих дій по припиненню права власності у Державному реєстрі. Така позовна вимога несе в собі елементи встановлення фактів, що мають юридичне значення, а розгляд таких спорів до підвідомчості господарському суду не відноситься.

З цих підстав вимога про припинення права власності відповідача на предмет іпотеки є неналежним способом захисту порушеного права позивача, а тому у задоволенні цієї вимоги позивачу слід відмовити повністю.

З доводів позивача щодо решти позовних вимог про визнання права власності на предмет іпотеки, вбачається наступне:

Між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є позивач у справі та третьою особою по справі ТОВ "ПластТрейдінг" (далі -Позичальник) було укладено генеральний кредитний договір № 895/09.2-057 про здійснення кредитування від 12.06.2007 року ( а.с. 14), за умовами якого позивач надає позичальнику кредит в межах загального ліміту в розмірі 14 000 000,00 грн., що визначається цим договором та додатковими угодами до нього, зі сплатою процентів в розмірі не менше 16% річних на строк кредитування з 12.06.2007 року по 11.03.2010 року.

Статтею 2 кредитного договору було передбачено, що кредит в межах суми ліміту може видаватися разовими кредитами, не відновлювальними та відновлювальними кредитними лініями, овердрафтом та ін. способами.

Нарахування процентів проводиться методом "факт/360" за фактичну кількість днів користування кредитом з умовною кількістю днів у році 360 на суму фактичного залишку боргу по кредиту ( п. 2.6.), а сплачуються проценти щомісячно по 5-те число кожного місяця, наступного за місяцем нарахування процентів (п. 2.7.).

Згідно п. 2.14. кредитного договору - за порушення умов п. 3.3.3. цього договору про обов'язок позичальника спрямовувати частину своїх поточних надходжень через рахунки у банку позивача, третя особа по справі повинна сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі ставки по кредиту з п. 1.1. (не менше 16 %) + 1%.

Сторонами також спеціально погоджено, що при недостатності коштів для погашення всіх належних поточних платежів по кредиту, кошти в першу чергу спрямовуються на погашення прострочених процентів, потім на погашення прострочених платежів по кредиту, чергових процентів, чергових платежів по кредиту, неустойки та в останню чергу - витрати кредитора за вимогам, пов'язаними із цим договором та зверненням стягнення на предмет іпотеки і відшкодування збитків ( п. 2.11).

Додатковою угодою № 1 від 12.06.2007 року сторонами було погоджено, що позивач надає кредит з лімітом заборгованості 6 200 000,00 грн. з кінцевим терміном погашення 11.03.2010 року зі сплатою 16% річних (а.с. 19).

Додатковою угодою № 2 від 12.06.2007 року сторонами погоджено видачу позичальнику кредиту з лімітом заборгованості 7 800 000,00 грн. з кінцевим терміном погашення 11.03.2010 року зі сплатою 16% річних (а.с. 23).

За доводами та розрахунками позивача, у кінцевий строк (11.03.2010 року) позичальник свій борг не погасив.

Заборгованість за кредитом за додатковою угодою № 1 становить 5 582 490,66 грн., а за процентами - 633 558,58 грн.

Заборгованість за кредитом за додатковою угодою № 2 становить 7 786 216,43 грн., а за процентами 897 144,07 грн. згідно розрахунку ( а.с. 39-40).

За доводами позивача, ухвалою від 02.09.2010 року у справі № 01/775 за заявою ТОВ "ПластТрейдінг" про визнання його банкрутом було визнано вимоги кредитора позичальника - Київської міської філії АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" на суму 14 456 194,35 грн. на підставі заборгованості за генеральним договором про здійснення кредитування і додатковими угодами до нього № 1 і № 2, якими обґрунтовано також і позовні вимоги у даній справі. Дана ухвала набрала чинності.

У відповідача немає спору із позивачем з приводу правильності розрахунку суми заборгованості позичальника-третьої особи по кредитних зобов'язаннях.

Заперечення відповідача про те, що Київська міська філія АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" не мала права подавати заяву про визнання кредитором за кредитними договорами, стороною в яких виступила Черкаська філія АКБ "Укрсоцбанк" суд відхиляє з підстав, що сторонами не надано доказів того, що в даний час АКБ "Укрсоцбанк", як юридична особа, оспорює чи не визнає повноважень своєї Київської філії для вчинення процесуальних дій у судових справах або відкликає заяву про визнання кредитором.

Відповідач заперечував проти позову, що в іпотечних договорах (зокрема, № ІД 2-895/09.2-057 а.с. 31) основне зобов'язання було визначено як повернення кредиту в сумі 14 000 000,00 грн., а якщо скласти суми кредитів за обома додатковими угодами № 1 і № 2, то їх загальних розмір перевищує ліміт кредитування у розмірі 14 000 000,00 грн., який було зазначено у генеральному договорів про здійснення кредитування.

За доводами обох сторін, третій особі протягом дії кредитних відносин між сторонами ніколи не видавалося в користування кредитних коштів більше 14 000 000,00 грн. У додаткових угодах було вказано ліміти кредитування, а не йшла мова про одномоментну видачу позичальнику кредиту в розмірах 8 600 000,00 грн. та 6 200 000,00 грн., що в сукупності дійсно б перевищило граничний розмір ліміту кредитування по генеральному кредитному договору.

З цих підстав суд не вбачає доказів того, що позивач і третя особа поза волею відповідача по справі досягли згоди по умовах кредитування, які б збільшували відповідальність відповідача по справі, що порушувало б його права. Відповідачу було відомо про суть основного зобов'язання, виконання якого він забезпечував передачею майна в іпотеку, оскільки в іпотечних договорах є пряме посилання на генеральний договір про здійснення кредитування № 895/09.2-057 від 12.06.2007 року з максимальним лімітом кредитування і відсотковою ставкою по кредиту, а додатки № 1 і № 2 були його невід'ємними частинами і підписані в той же день.

При цьому суд також враховує і те, що відповідач не є стороною договорів кредитування і між позивачем та третьою особою, які ці договори зі свого боку не оспорюють ні в частині отримання кредиту, ні в частині визначення боргу за ними, а тому відповідач не може оспорювати кредитні договори зі свого боку по підставах недосконалості їх формулювання у визначенні основного зобов'язання, яке для сторін цього договору є достатньо зрозумілим.

В запереченнях проти позову на обгрунтування клопотання про відмову позивачу задоволенні позову, відповідач також посилався і на таке:

1. Наявність у трьох іпотечних договорах між позивачем та третьою особою арбітражної оговорки про те, що спори і розбіжності, які виникають у сторін за договором вирішуються шляхом переговорів, а у випадку недосягнення згоди спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків за адресою м. Київ, вул. М. Раскової, 15, або іншими визначеними суддями в порядку черговості.

Представники позивача заперечили проти цих доводів з мотивів, що змінами до ЗУ "Про третейські суди" цим судам заборонено вирішувати спори з приводу визнання права власності на майно з будь-яких підстав, а тому позивач навіть не має можливості звернутися до третейського суду для захисту своїх прав.

Суд погоджується із даними запереченнями, оскільки згідно із Законом України від 05.03.2009 р. N 1076-VI) у відповідності до п. 7 ст. 6 Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки.

Доводи відповідача про те, що незважаючи на такі обставини арбітражна оговорка є чинною і підлягає виконанню обома сторонами договору, а позивач повинен спершу ініціювати через суд внесення змін договорів іпотеки про виключення арбітражної оговорки, а лише потім звертатися до господарського суду з позовом, суд вважає неспроможними і відхиляє їх, оскільки законодавством не вказано позивачу обов'язково притримуватися саме такого алгоритму дій. Конкретний спосіб захисту свого порушеного права обирає виключно кредитор. Якщо чинним законодавством заборонений договірний спосіб захисту права через третейський суд, то сторона ні в якому разі не позбавлена можливості захищати свої права через державні судові установи. При цьому ніякої потреби у попередньому визнанні недійсною умови договору, яка стала суперечити чинному законодавству немає, оскільки про це прямо не вказано у законодавстві. Однак слід погодитися із доводами відповідача у тому, що арбітражна оговорка не є нікчемною автоматично, бо це прямо не передбачено у законі. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи із позиції відповідача, висловленої в ході розгляду справи, між сторонами існує спір про передачу права власності на іпотечне майно (відповідач заперечує таке право і відмовляється вчиняти дії на передачу права власності на майно у добровільному порядку), за захистом якого позивач звернувся до господарського суду.

Доводи відповідача про те, що перед зверненням стягнення на майно позивач повинен отримати доказ невиконання відповідачем його вимог про погашення боргу, суд відхиляє, оскільки будь-яке досудове врегулювання спору між сторонами згідно чинного законодавства не є обов'язковим. Крім того, відповідач, зі свого боку, не має доказу виконання ним свого зобов'язання позивачу, оскільки позивач наполягає на вирішенні спору по суті.

2. Відповідач заперечував, що положеннями ЗУ "Про іпотеку" взагалі не передбачено визнання права власності на предмет іпотеки у судовому порядку. Така судова практика дійсно існувала - ухвала Верховного Суду України від 02.09.2009 року (публікація ЗіБ № 12 2010р.) про те, що визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України "Про іпотеку" не передбачені.

Однак листом від 07.10.2010 року "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають із кредитних відносин (2009-2010 роки) Верховний Суд роз'яснив, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Разом із тим ч. 3 ст. 33 Закону N 898-IV передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі). Отже, наведеними вище нормами законодавства (насамперед статтями 36, 37 Закону N 898-IV) не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом. Крім того, було б нелогічно, що сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але позбавлені цього права в судовому порядку за рішенням суду. Це суперечило б і статтям 55, 124 Конституції.

Таким чином, оскільки право на набуття у власність предмету іпотеки передбачено договорами іпотеки між його сторонами в якості окремого способу звернення стягнення на майно, то позивач вправі вимагати застосування такого способу задоволення своїх кредиторських вимог через суд.

Відповідач, як на недолік позовних вимог вказував, що позивач прямо не зазначає, що він просить саме звернути стягнення на майно через визнання на нього права власності, однак при цьому обидві сторони визнають, що дана обставина сама по собі ще не є підставою для відмови у позові.У суду немає проблеми із встановленням волевиявлення позивача у даному питанні, оскільки з обґрунтування позову чітко вбачається, що визнання права власності на предмет іпотеки позивач пов'язує виключно із договірною процедурою звернення на нього стягнення, що передбачено також і ЗУ "Про іпотеку", а не з іншими підставами.

Суд вважає за можливе в резолютивній частині рішення спеціально зазначити про те, що право власності визнається за позивачем в порядку звернення стягнення на майно, що відповідає обставинам справи.

3. Відповідач вказує, що в зв'язку із порушенням справи про банкрутство позичальника було введено мораторій на задоволення вимог його кредиторів, який повинен бути поширений також і на всі види забезпечення по його боргових зобов'язаннях, а тому позивач не має права в даний час звертати стягнення на предмет іпотеки та визнавати на нього право власності.

Такі доводи є неспроможними, виходячи з наступного:

Справу про банкрутство порушено проти позичальника по кредиту (третьої особи у справі). Відповідач є його майновим поручителем і не є учасником справи про банкрутство. Предмет іпотеки за трьома договорами ніяким чином не може потрапити у ліквідаційну масу банкрута - третьої особи, оскільки це підприємство не є власником предмету іпотеки.

Відповідач у своїх твердженнях посилається на визначення мораторію із ст. 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" про те, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію;

Суд вважає, що складові такого визначення можуть стосуватися лише відносин, стороною в яких є підприємство-банкрут. Заходи, спрямовані на забезпечення виконання боргових зобов'язань, на думку суду, це укладення боржником договорів забезпечення під час дії мораторію. В даному ж випадку договори іпотеки стали забезпеченням ще під час їх укладення у 2007 році.

При укладенні договорів іпотеки з іншою особою ніж боржник, згода боржника на вчинення такого правочину не вимагається, а тому третя особа не має ніякого відношення до іпотечних договорів і ці договори ніяким чином не можуть бути об'єктом регулювання у процедурі банкрутства. Крім того, Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не встановлює заборон на погашення боргу підприємства-банкрута коштами чи майном іншої особи - його майновим поручителем, поручителем чи гарантом, оскільки ці відносини виникають між кредитором та цією іншою особою і не стосуються прав боржника та інших його кредиторів.

4. Відповідач також заперечив проти позову з підстав, що спір про стягнення боргу з відповідача грошовими коштами вже розглядається третейським судом і при задоволенні позову у даній справі відбудеться подвійне стягнення боргу, що порушуватиме права відповідача. Дані заперечення суд відхиляє з наступного:

За доводами обох сторін, відповідач одночасно є і відповідальною особою перед банком за укладеним між ними окремим договором поруки. Саме на підставі даного договору і було подано позов до Третейського суду при асоціації українських банків ( а.с. 129) про стягнення з відповідача боргу грошовими коштами.

Чинне законодавство не передбачає обмеження для кредитора скористатися реалізацією лише одного способу забезпечення виконання зобов'язання -- якщо укладено кілька видів забезпечення (договори застави, іпотеки , поруки , гарантії), то при настанні певних обставин кожний із цих договорів може бути самостійною і паралельною з іншими підставою для пред'явлення вимог кредитора до зобов'язаної особи за цими договорами (на одну і ту ж саму суму) аж до повного погашення боргу по кредиту, оскільки це не заборонено законом.

При цьому обов'язок контролювати, щоб не відбулося подвійного стягнення за кількома рішеннями суду лежить на органі ДВС, боржникові та банку. Права відповідача при цьому будуть повністю захищені - ст. 117 ГПК України дає можливість боржнику в 10-денний строк домогтися визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в одній справі у випадку, якщо борг вже буде повністю погашено за наказом суду у іншій справі на виконання одного і того ж боргового зобов'язання.

Суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до часу завершення розгляду справи про банкрутство третьої особи та до часу завершення розгляду справи у третейському суді про стягнення грошових коштів, оскільки у справі про банкрутство вирішується питання про стягнення коштів з позичальника, а у даній справі - про звернення стягнення на майно майнового поручителя і предмети спору у цих справах різні, а, крім того, ст. 79 ГПК України взагалі не передбачає зупинення провадження під розгляд справи третейським судом.

У відповідності до п. 4 Інформаційного листа ВГСУ від 25.11.2005 р. N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" зі змінами та доповненнями під терміном "інший суд", який вживається у частині першій ст. 79 ГПК, слід розуміти, зокрема, будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно із статтею 3 та частиною першою статті 18 Закону України "Про судоустрій України".

5. Представник відповідача доводить, що у позивача припинилося право іпотеки з мотивів, що на відносини сторін з приводу майнової поруки за нормами ЗУ "Про іпотеку" повинні поширюватися норми про поруку із відповідних глав ЦК України.

У відповідності до Стаття 559 ЦК України, порука (зокрема) припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як встановлено судом, іпотечні договори при визначенні забезпеченого ним основного зобов'язання, містять посилання на Генеральний договір про здійснення кредитування № 895/09.2-057 від 12.06.2007 року, невід'ємними частинами якого є додаткові угоди № 1 і 2, якими визначено ліміт кредитування та максимальну відсоткову ставку по кредиту - 17%.

Доказів про те, що без згоди відповідача шляхом зміни Основного кредитного зобов'язання було збільшено обсяг відповідальності відповідача - у справі немає.

Кінцевий термін користування кредитними коштами припинився 11.03.2010 року і відповідач наполягає, що позивач пропустив шестимісячний термін для пред'явлення вимоги до відповідача, як до майнового поручителя, а тому відповідальність відповідача слід вважати припинено.

Суд не погоджується із цими доводами відповідача, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. В цій статті прямо не йде мова про те, що порука буває грошовою та майновою. А ст. 551 ЦК таке прямо передбачає -- предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. При цьому і порука і неустойка є різновидами способів забезпечення виконання зобов'язання, але їх предмет є різним (тільки грошовий або майновий та грошовий).

Термін "майновий поручитель" визначено лише в спеціальному законі -

згідно ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, а майновий поручитель - це

особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

ЗУ "Про іпотеку" є спеціальним законом, зокрема, і щодо визначення статусу майнового поручителя, який, на думку суду, не охоплюється визначенням поручителя з норм ЦК України. ЗУ "Про іпотеку" не містить відсилочних норм на відповідний розділ ЦК України про поруку та не містить умов про припинення поруки, аналогічних викладеним у статті 559 ЦК України.

В частині визнання права власності на предмет іпотеки позивач просить задовольнити свої вимоги шляхом реалізації ним процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено всіма трьома іпотечними договорами.

У відповідності до ст. 36,37 ЗУ "Про іпотеку", сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Генеральним договором на здійснення кредитування та додатковими угодами до нього № 1 і № 2 від 12.06.2007 року було передбачено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню кредиту, сплати процентів та інших платежів є договори іпотеки комплексу будівель та споруд за адресою м. Черкаси вул. Ільїна, 419; провул. ХХ партз'їзду 8/9 та м. Черкаси вул. 14 Грудня буд. 8.

Так, відповідно до іпотечного договору № ІД1-895/09.2-057 Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Позичальником основного зобов'язання, наступне нерухоме майно:

право оренди (користування) земельною ділянкою загальною площею 3726 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Ільїна, 419, які Іпотекодавець отримав згідно договору оренди землі від 13.09.2006 року, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03.10.2006 року за № 040677500389 та об'єкт нерухомого майна в стані реконструкції, а саме комплекс: салон - магазин ( літ. А-3 інвентарної справи) загальною площею 284,8 кв. м., автомобільні бокси ( літ. А-2, А'-2), офіс - склад ( літ. В-І, в , інвентарної справи) загальною площиною 106,0 кв. м., ангар (літ. Г-І інвентарної справи) загальною площиною 350,4 кв. м., гараж ( літ. Б інвентарної справи) загальною площиною 160,3 кв. м., огорожа ( літ. 1-2,3 інвентарної справи), замощення ( літ. І інвентарної справи), гараж ( літ. Д. інвентарної справи) загальною площиною 86,3 кв. м. , гараж ( літ. Е інвентарної справи) загальною площею 89,4 кв. м. , гараж ( літ. Ж інвентарної справи) загальною площею 66,7 кв. м. право власності на який виникне після введення реконструйованого об'єкту в експлуатацію, отримання Свідоцтва про право власності на завершений реконструкцією об'єкт та реєстрації права власності у ЧООБТІ.

Іпотечним договором № ІД2-895/09.2-057 Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Позичальником основного зобов'язання, наступне нерухоме майно:

виробничий корпус ( літ. "Д-ІІ", інвентарної справи), загальною площею 4648,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Черкаси, пров. ХХ партз'їзду, б.8/9 та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ номер 596395 від 25.05.2007 року виданого виконавчим комітетом Черкаської міської ради, право власності на яке зареєстроване згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14789831 від 05.06.2007 р. ЧООБТІ в книзі 29 номер запису 2500 та в реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 18996287.

Іпотечним договором № ІД3-895/09.2-057 Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно:

нежитлові будівлі: лікувально-оздоровчий комплекс ( літ. "А-2", а, а'інвентарної справи), загальною площею 1460,2 кв. м., спортивно оздоровчий комплекс з прибудовами ( літ. "Б-2, б.2, б.3 інвентарної справи) загальною площею 1216,0 кв. м. , що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. 14 грудня, б.8 та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16.02.2007 року, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 568, право власності на яке зареєстроване згідно з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14306752 від 19.04.2007 р. ЧООБТІ в книзі 28 номер запису 2414 та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 17612053.

Згідно п. 4.1 договорів іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов'язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.6.3 договорів іпотеки Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України іпотеку".

З огляду в судовому засіданні матеріалів інвентарних справ на предмети іпотеки за всіма адресами було встановлено, що за адресами пров. ХХ партз'їзду, 8/9 та вул. Ільїна, 419 у м. Черкаси відповідач із отриманням належних дозволів провів реконструкцію та добудову нерухомого майна і в даний час на праві власності відповідач володіє таким майном:

- магазин непродовольчих товарів (літ. А-3, А-2, А'-2) загальною площею 311,0 кв.м., гараж ( літ. Ж -І) загальною площею 66,7 кв. м., офіс - склад ( літ. В-І, в) загальною площиною 106,0 кв. м., ангар (літ. Г-І) загальною площиною 350,4 кв. м., гараж ( літ. Б) загальною площиною 160,3 кв. м., огорожа ( літ. 1-2,3 ), замощення ( літ. І), гараж ( літ. Д. ) площею 86,3 кв. м. , гараж ( літ. Е) загальною площею 89,4 кв. м. за адресою : м. Черкаси, вул. Ільїна, 419;

- виробничий корпус металопластикових виробів із прибудовою ( літ. Д-ІІ, д), загальною площею 4 990,9 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Черкаси, пров. ХХ партз'їзду, б.8/9.

- нежитлові будівлі: лікувально-оздоровчий комплекс ( літ. "А-2", а, а') загальною площею 1460,2 кв. м., спортивно оздоровчий комплекс з прибудовами ( літ. "Б-2, б2, б3 ) загальною площею 1216,9 кв. м. , що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. 14 грудня, б.8.

Дані обставини також підтверджені і довідкою ЧООБТІ від 22.05.2012 року № 1266 (а.с. 27 том 2).

Суд вважає, що проведення реконструкції та добудови предмету іпотеки не припиняє права іпотекодержателя на нього, виходячи з такого:

В п. 1.1. кожного договору іпотеки прямо передбачено, що невід'ємною частиною предмету іпотеки вважаються всі наступні покращення, переобладнання заставленого предмету іпотеки, що будуть проведені за термін проведення обслуговування боргу за основним зобов'язанням.

У відповідності до ст. 5 ЗУ "Про іпотеку", предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернено стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Цим ознакам предмет спору між сторонами відповідає, а тому підстав для припинення у позивача права іпотеки на нерухоме майно суд не вбачає.

Заявою від 22.05.2012 року (а.с. 21 том 2) позивач уточнив свої позовні вимоги в частині переліку, літер та площ приміщень у нерухомому майні, на яке позивач просить припинити та визнати право власності. Дані уточнення не призводять до зміни підстави та предмету позову, а тому суд приймає їх до розгляду.

Суд не погоджується із доводами відповідача про те, що за уточненими позовними вимогами позивач просить визнати право власності на інше майно, ніж передбачено договорами іпотеки і яке ніколи не було об'єктом іпотеки, бо воно фактично новостворене.

При цьому суд виходить з того, що всі договори іпотеки містять умову, що всі покращення та переобладнання майна предмету іпотеки, що будуть проведені за термін обслуговування боргу за основним зобов'язанням, є невід'ємною частиною предмету іпотеки. Доводи відповідача про те, що реконструкція не є переобладнанням, на думку суду є надуманими, а змістом вищевказаної умови іпотечних договорів є умова саме про те, що яким би чином іпотекодавець не видозмінював предмет іпотеки, він залишається під обтяженням.

Суд вважає, що частину майна можна було б вважати виключеною зі складу предмету іпотеки лише у випадку, якщо воно в установленому порядку було б виділено в окремий об'єкт із наданням йому окремої поштової адреси.

Такий порядок встановлено Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 р. N 55 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 р. за N 774/14041. За змістом даної інструкції -- поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна (додаток 1) або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна (додаток 2). Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Ця Інструкція визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна.

Доказів про настання таких обставин відповідач суду не надав.

Відповідачем в останньому засіданні було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі (а.с. 28 том 2) до часу розгляду господарським судом м. Києва справи № 5011-72/5956-2012 за позовом ТОВ "Нікос" до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання договору недійсним, проти чого заперечили представники позивача з мотивів спрямування клопотання виключно на затягування розгляду справи.

Дослідивши дане клопотання суд відхилив його з підстав, що з ухвали господарського суду м. Києва від 11.05.12 року не вбачається, який саме договір є предметом вимог про визнання його недійсним. За доводами представників обох сторін, відповідачем проти позивача нібито заявлено позов про визнання недійсним лише пункту одного із іпотечних договорів, якими обґрунтовано позовні вимоги у даній справі, але даний пункт стосується підстав звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідач заявив, що ним подано заяву про зміну предмету позову, однак дане питання суд вирішуватиме лише 24 травня 2012 року, а тому відповідач вважає, що суд повинен відтермінувати розгляд даної справи, дочекатися ухвали господарського суду м. Києва та зупинити провадження, щоб не допустити звернення стягнення на майно відповідача. Така позиція відповідача порушує принцип рівноправності сторін у процесі.

З наданих відповідачем доказів не вбачається суть спору, що розглядається у господарському суді м. Києва, а тому підстав для зупинення провадження у справі суд не вбачає.

Станом на час останнього засідання вже є вичерпаним двомісячний строк розгляду спору, відповідач мав право заявити зустрічний позов у дану справу про визнання договорів іпотеки недійсними, однак подав його як самостійний позов майже через два місця після початку розгляду даного спору і просить зупинити провадження. Дані обставини суд вважає такими, що спрямовані лише на затягування розгляду даної справи.

Як вказано вище, сторони можуть у судовому порядку вирішити питання про визнання за іпотекотримачем (в порядку звернення стягнення на майно) права власності на предмет іпотеки за трьома договорами для погашення боргу позичальника по кредиту-третьої особи.

У відповідності до ч. 3 ст. 37 ЗУ "Про іпотеку", іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

В ході судового засідання позивачем було з'ясовано, що відповідач без попередження іпотекотримача, але з отриманням належних дозволів, провів реконструкцію та перепланування деяких будівель предмету іпотеки та отримав на переплановані об'єкти нові свідоцтва про право власності. Відповідач заперечував проти оцінки предмету іпотеки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності станом на жовтень 2011 року з мотивів, що оцінено було майно без врахування змін внаслідок його реконструкції та перепланування і оцінка вже не відповідає реаліям сьогоднішнього дня, оскільки справа розглядається з березня 2012 року. Відповідач наполягав на проведенні реальної оцінки майна, оскільки це мало б значення для нього у справі третейського суду про стягнення коштів на погашення боргу третьої особи по справі з відповідача, як із поручителя по кредиту, з чим слід погодитися (частина боргу могла б закритися вартістю іпотечного майна, набутого позивачем у власність).

Позивач провів нову оцінку предмету іпотеки, про що у справу надано звіти суб'єкта оціночної діяльності з усіма матеріалами оцінки станом на травень 2012 року. З нової оцінки вбачається, що загальна ринкова вартість всіх предметів іпотеки знизилася проти даних оцінки в жовтні 2011 року і становить лише 11 193 000,00 грн. при розмірі боргу позичальника більше 14 млн.грн.

Заперечення відповідача про те, що звіти про оцінку вартості майна не відповідають дійсності, мають вади та недоліки, а експерт не виходив на місце і не знайомився із об'єктами, а тому звіти не повинні прийматися судом, суд відхиляє. У відповідності до ст. 33 ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку. Це означає, що у випадку незгоди із результатами оцінки відповідач повинен їх оспорювати окремими позовними вимогами і відповідачем у такій справі буде виключно суб'єкт оціночної діяльності, а не банк, який не може відповідати за проведену оцінку.

Конкретна вартість оцінки для даного предмету позову про визнання права власності на майно не має значення -- вона проводиться виключно для того, щоб з'ясувати, суму боргу в якому розмірі банк закриє за рахунок майна, набутого ним у власність. Якщо у сторін буде спір з цього конкретного питання, то вони не позбавлені права вирішувати його в іншій справі.

Крім того, у відповідності із нормами ЗУ "Про іпотеку", в питанні звернення стягнення позивача на майно шляхом набуття його у власність, відповідач, як іпотекодавець, може оскаржити у суді рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки

(ст. 35, 37). Оцінку ж майна іпотекодавець перед банком оскаржити не може - це не передбачено положеннями даного закону. Ці питання повинні вирішуватися між відповідачем та суб'єктом оціночної діяльності.

Крім цього, відповідач вважає, що укладені між сторонами іпотечні договори є недійсними з мотивів укладення їх всупереч статутним цілям діяльності ТОВ "Нікос", які повинні бути спрямовані на отримання прибутку, бо безоплатне надання свого майна в іпотеку в інтересах третіх осіб позбавлене для відповідача будь-якого економічного сенсу.

За результами перегляду справи № 19/87-10 за позовом АТВТ "Харківський канатний завод" до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та Концерну "Харківський канатний завод", про визнання недійсним договору, із аналогічного спору, постановою Верховного Суду України від 16.05.2011 року було встановлено, що незважаючи на те, що відповідно до статуту позивача метою його діяльності є здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів товариства, а також його працівників, судами було проігноровано положення статті 627 ЦК України, якою передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Такий висновок відповідає і обставинам даної справи, тому що іпотечні договори були вільно укладенні відповідачем на забезпечення виконання кредитних зобов"язань третьої особи по справі і на момент їх укладення відповідач не вважав, що вони суперечать його економічним інтересам. Такі доводи відповідач почав пред"являти лише з моменту виникнення загрози звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить лише про намір ухилитися від виконання договірного зобов"язання.

На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем доведено правомірність підстав позовних вимог зібраними у справі доказами, а тому в частині вимог про визнання права власності на предмет іпотеки за трьома іпотечними договорами від 13.06.2007 року в процедурі звернення стягнення на майно - позов слід задовольнити повністю, а в частині вимог про припинення права власності відповідача на предмет іпотеки - в задоволенні відмовити повністю.

При задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача, з якого на користь позивача слід стягнути 64 380,00 грн. судового збору.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

У задоволенні позовних вимог про припинення права власності ТОВ "Нікос" на предмет іпотеки -- відмовити повністю.

2. В решті позовні вимоги задовольнити повністю.

В порядку звернення стягнення на майно -- визнати за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) право власності на предмет іпотеки:

- Комплекс: магазин непродовольчих товарів (літ. А-3, А-2, А'-2) загальною площею 311,0 кв.м., гараж ( літ. Ж -І) загальною площею 66,7 кв. м., офіс - склад ( літ. В-І, в) загальною площею 106,0 кв. м., ангар (літ. Г-І) загальною площею 350,4 кв. м., гараж ( літ. Б) загальною площею 160,3 кв. м., огорожа ( літ. 1-2,3 ), замощення ( літ. І), гараж ( літ. Д. ) площею 86,3 кв. м. , гараж ( літ. Е) загальною площею 89,4 кв. м. за адресою : м. Черкаси, вул. Ільїна, 419;

- виробничий корпус металопластикових виробів із прибудовою ( літ. Д-ІІ, д), загальною площею 4 990,9 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Черкаси, пров. ХХ партз'їзду, б.8/9.

- нежитлові будівлі: лікувально-оздоровчий комплекс ( літ. "А-2", а, а') загальною площею 1460,2 кв. м., спортивно оздоровчий комплекс з прибудовами ( літ. "Б-2, б2, б3 ) загальною площею 1216,9 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. 14 грудня, б.8.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікос" (ідентифкаційний код 30413414, м. Черкаси, пров. Хіміків, 8) на користь Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк" (ідентифікаційний код 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29) -- 64 380,00 грн. судового збору.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повний текст рішення складено 24 травня 2012 року

Суддя Н.М. Спаських