Постанова № 24255686, 23.05.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2012 р. Справа № 5023/10682/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Іванової Л.Б., Кролевець О.А., розглянувши матеріали касаційної скаргиКомунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 у справі № 5023/10682/11 господарського суду Харківської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Томаш"до відповідача Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271"про стягнення 126462,17грн.за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_4, дов.від 21.05.2012 б/н

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Томаш" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №271" про стягнення 126462,17грн.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Мамалуй О.О.) від 14.07.2011 у справі №5023/3423/11 позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 126462,17грн., суму державного мита в розмірі 1264,63грн. та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Істоміна О.А.) рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2011 у справі №5023/3423/11 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі №5023/3423/11 (колегія суддів у складі: Козир Т.П. -головуючий суддя, судді Гольцова Л.А., Губенко Н.М.) рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2011 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2011 у справі №5023/3423/11 скасовано, справу №5023/3423/11 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2012 у справі № 5023/10682/11 (н.р. № 5023/3423/11) (суддя Інте Т.В.), в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 у справі №5023/10682/11 (колегія суддів у складі: Могилєвкін Ю.О. - головуючий суддя, судді Пушай В.І., Барбашова С.В.) рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2012 по справі №5023/10682/11 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено, вирішено стягнути з комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №271" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Томаш" 113519,81грн. основного боргу, 4404,81 грн. пені, 8537,55 грн. штрафних санкцій, 1264,63грн. державного мита, 236 грн. судових витрат та 1264,62 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, комунальне підприємство охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційної скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 у справі №5023/10682/11, рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2012 у цій справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Томаш", в якому позивач просив касаційну скаргу комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека №271" залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 у справі №5023/10682/11 (н.р. № 5023/3423/11) залишити без змін.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 10.01.2008 між сторонами укладено договір поставки №56 (далі - Договір), предметом якого є поставка та передача у власність покупця (відповідача) медикаментів, лікарських засобів, виробів медичного призначення.

Відповідно до пункту 2.2. Договору поставка товару може здійснюватися шляхом доставки за адресою, яку вказано покупцем, або на умовах самовивозу.

Пунктом 2.3. Договору сторони визначили, що у випадку поставки товару транспортом постачальника (позивача), формування асортименту і обсягу поставки здійснюється на підставі замовлення покупця (відповідача), у якому повинно бути вказано повну назву, найменування і кількість товару, бажаний термін поставки. Замовлення підписується посадовою особою покупця і завіряється печаткою. Постачальник зобов'язаний розглянути замовлення і повідомити покупця про прийняття замовлення, обсяг його виконання; терміни, ціни на ін. Товари, які було поставлено без письмового замовлення і прийнято покупцем, оплачуються на умовах даного договору ( пункт 2.4. Договору).

Згідно пункту 2.6. Договору передача товару від постачальника покупцеві також може здійснюватися на підставі супровідних документів (накладної, акта). Підпис на супровідних документах матеріально-відповідальної особи, яка одержала товар, засвідчується печаткою покупця, згідно з наданим ним листом.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку у формі платіжного доручення або в іншій формі, передбаченій законодавством.

Відповідно до пункту 7.2. Договору визначено, що договір діє до 31.12.2010. Якщо після закінчення терміну його дії, сторони продовжують співпрацювати по предмету договору, і не було пропозицій про зміну його умов, то договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік.

Предметом позову, що виник між сторонами, є стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 115743,51 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення із вказаним позовом до суду, позивач посилається на те, що за період з 23.12.2010 по 31.01.2011 на виконання умов Договору поставив відповідачеві товар (медикаменти, лікарські засоби, вироби медичного призначення) на загальну суму 115743,51 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи. Позивач повідомив про тривалі господарські відносини та зазначив, що договір поставки від 10.01.2008 № 56 був пролонгований сторонами до 31.12.2011. З огляду на те, що за отриманий товар відповідач розрахувався лише частково в сумі 2223,70 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 113519,81 грн., позивач звернувся із цим позовом до суду.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивачем не доведено, за якими саме умовами отримано товар за спірними накладними; чи отримано товар уповноваженими представниками відповідача та чи виникло у відповідача грошове зобов'язання з його оплати.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку,

суд апеляційної інстанції, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, встановивши, що: між сторонами за договором поставки № 56 від 10.01.2008 існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки); факт отримання відповідачем певної кількості товару, підтверджується товарно-транспортними накладними, в яких містяться посилання на договір №56 від 10.01.2008, є підписи, печатки або штампи відповідача під позначкою щодо отримання товару; зразки печатки покупця (відповідача) на укладеному договорі та печатки покупця (відповідача) на накладних ідентичні печаткам на вказаному Договорі; замовлення на поставку товару, як зазначено представником позивача у судовому засіданні, надавались відповідачем позивачеві в усній формі; з товарно-транспортних накладних вбачається, що товар у постачальника (позивача) отримували матеріально-відповідальні особи: старший провізор ОСОБА_6, фармацевт ОСОБА_7, провізори ОСОБА_8, ОСОБА_9, зразки підписів яких та печатки (штампи) були вказані в листі (довіреності) відповідача №07 від 02.01.2010, дійшов вірного висновку про виконання позивачем умов Договору та наявність заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 113519,81грн.

За таких обставин, апеляційний господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 113519,81 грн. заборгованості за поставлений, але неоплачений відповідачем товар.

Пунктом 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що покупець за даним Договором крім відшкодування збитків несе таку відповідальність: за несплату вартості товару у встановлений термін нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення; за прострочення виконання грошового зобов'язання, сплачує постачальнику 30% річних за весь термін прострочення сплати суми боргу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог в частині стягнення з відповідача 4404,81 грн. пені та 8537,55грн. штрафу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Доводи Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271", викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом апеляційної інстанції висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України постанова Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 у справі №5023/10682/11 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства охорони здоров'я "Міжлікарняна аптека № 271" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 у справі №5023/10682/11 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Л. Іванова

О.Кролевець