Рішення № 24242984, 24.05.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа 22ц/0590/5202/2012 Головуючий у 1 інстанції Крупко О.Г.

Категорія 53 Доповідач Соломаха Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Біляєвої О.М.

при секретарі Риндіній Н.С.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди з апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача - Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси» на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 квітня 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

21 вересня 2011 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси» (далі ДП «Донбас - Інформ - Ресурси») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що з 02 березня 2009 року вона працювала у відповідача головним бухгалтером, звільнена з 14 червня 2011 року за згодою сторін.

При звільненні відповідач не провів з нею повний розрахунок, не виплатив їй заробітну плату за період з березня 2011 року по день звільнення, заборгованість по заробітній платі складає 19 819,42 грн. Крім того, відповідач не виплатив їй витрати на відрядження за травень 2011 року в розмірі 363,19 грн.

Просила стягнути з відповідача на її користь:

- заборгованість по заробітній платі з березня 2011 року по 14 червня 2011 року та витратам на відрядження в загальному розмірі 20 182,61 грн.;

- компенсацію втрати частини заробітної плати в зв'язку із порушенням строків виплати в розмірі 62,01 грн.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2011 року по день звернення до суду 20 вересня 2011 року в розмірі 18 197,87 грн.;

- на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн., яка заподіяна їй несвоєчасним розрахунком при звільненні (а.с. 1-3 т.1).

Під час розгляду справи позивач від позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку із порушенням строків виплати в розмірі 62,01 грн. відмовилася, про що подала письмову заяву (а.с. 124 т. 1), та збільшила розмір позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 122 т. 1, а.с. 37 т. 2, а.с. 60 т. 2).

В своїх остаточних позовних вимогах просила стягнути з відповідача на її користь:

- заборгованість по заробітній платі з березня 2011 року по 14 червня 2011 року та витратам на відрядження з урахуванням частково виплачених сум в розмірі 19 182,61 грн.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2011 року по 21 березня 2012 року в розмірі 53 924,81 грн.;

- на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. (а.с. 60 т. 2).

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з 01 березня 2011 року по 14 червня 2011 року в розмірі 18 819,42 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 липня 2011 року по 21 березня 2012 року в розмірі 18 000 грн. без урахування прибуткового податку, інших обов'язкових платежів. В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» на користь держави судовий збір в розмірі 371,83 грн.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць піддано негайному виконанню (а.с. 76-79 т. 2).

З таким судовим рішенням не погодилися обидві сторони, кожна з них подала на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове про задоволення її позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2011 року по 21 березня 2012 року в розмірі 53 924,81 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. (а.с. 80-82 т. 2).

Відповідач - ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 11 368,25 грн. та судового збору пропорційно задоволеним вимогам, в решті позовних вимог - відмовити (а.с. 87-94 т. 2).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 доводи своєї апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача - відхилити.

Представники відповідача - ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» ОСОБА_4, який є в.о. директора ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» та на підставі статуту підприємства діє без довіреності, та ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 14 жовтня 2011 року № б/н (а.с. 110 т. 2), доводи своєї апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, а апеляційну скаргу позивача - відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_3, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 з 02 березня 2009 року працювала головним бухгалтером Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси». Наказом № 8 від 14 червня 2011 року вона була звільнена за п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 1 т. 2).

Згідно штатного розпису щомісячна заробітна плата головного бухгалтера складає 5 250 грн., в тому числі посадовий оклад в розмірі 3 500 грн. та надбавка в розмірі 1 750 грн. (а.с. 63 т. 1).

Згідно розрахунково-платіжних відомостей, наданих відповідачем, та звіту нарахування єдиного внеску за 2011 рік, звіту про податковий податок 1 ДФ за 1 та 2 квартали 2011 року позивачу до виплати була нарахована заробітна плата за березень 2011 року - 7 536 грн. 83 коп. (зарплата з відпускними), за квітень 2011 року - 4 148 грн. 12 коп., за травень 2011 року - 4 375 грн., за червень 2011 року - 4 239 грн. 46 коп., всього 20 299 грн. 46 коп. (а.с.129 т. 1, а.с. 134 т. 1, а.с. 139 т. 1, а.с. 144 т. 1, а.с. 171-173 т. 1, а.с. 8 т. 2, а.с. 9 т. 2, а.с. 10 т. 2, а.с. 11 т. 2, а.с. 12 т. 2).

22 червня 2011 року позивачу виплачена частково заборгованість по заробітній платі за березень 2011 року в розмірі 480 грн. та 04 липня 2011 року в розмірі 1000 грн., що визнається сторонами та підтверджується відомостями розподілу заробітної плати (а.с. 97 т. 1, а.с. 100 т. 1), випискою з банку (а.с. 83 т. 1).

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2011 року по 14 червня 2011 року та витрат на відрядження за травень 2011 року., суд першої інстанції виходив з того, що в день звільнення 14 червня 2011 року усі суми, що належали позивачу від підприємства, їй відповідно до ст. 116 КЗпП України виплачені не були, відповідач до теперішнього часу має перед позивачем заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2011 року по 14 червня 2011 року, яка складає 18 819 грн. 42 коп., та заборгованість з витрат на відрядження в розмірі 363 грн. 19 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Зазначений висновок суду першої інстанції є законним та обгрунтованим.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України пpи звільненні пpацівника виплата всіх сум, що належать йому від підпpиємства, установи, оpганізаціїї, пpовадиться в день звільнення. Якщо пpацівник в день звільнення не пpацював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пpед'явлення звільненим пpацівником вимоги пpо pозpахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що заборгованість позивача по заробітній платі з березня 2011 року по 14 червня 2011 року на час розгляду справи судом першої інстанції складала 11 368 грн. 25 коп., оскільки заробітну плату позивачу слід нараховувати з березня 2011 року по 14 червня 2011 року без надбавки в розмірі 1 750 грн., є необгрунтованими.

Під час роботи позивача заробітна плата їй була нарахована згідно діючого на той час штатного розпису, згідно якого місячний фон заробітної плати позивача, як головного бухгалтера, складав 5 250 грн., з яких посадовий оклад 3 500 грн. та надбавка 1 750 грн. (а.с. 63 т. 1).

Надбавка позивачу нараховувалася на підставі наказу директора ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» від 16 жовтня 2010 року № 13 (а.с. 13 т. 2).

Згідно розрахунково-платіжних відомостей за березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року та червень 2011 року позивачу була нарахована заробітна плата також з урахуванням надбавки та належало до виплати за березень 2011 року - 7 536 грн. 83 коп. (зарплата з відпускними), за квітень 2011 року - 4 148 грн. 12 коп., за травень 2011 року - 4 375 грн., за червень 2011 року - 4 239 грн. 46 коп. (а.с. 171-174 т. 1).

Саме з урахуванням надбавки відповідачем були передані відомості про нарахування позивачу заробітної плати з березня 2011 року по 14 червня 2011 року до Пенсійного фонду України (а.с. 132 т. 1, а.с. 137 т. 1, а.с. 142 т. 1, а.с. 147 т. 1).

Визначений судом розмір заборгованості підтверджується і виданим позивачу при звільненні відповідно до ст. 116 КЗпП України розрахунковим листком по заробітній платі (а.с. 7 т. 1).

Незгода нового керівництва підприємства з розміром нарахованої позивачу своєчасно заробітної плати не є підставою для перерахунку відповідачем заробітної плати за спірний період. Цей спір може бути вирішений лише в судовому порядку шляхом пред'явлення позову. Проте по цій справі ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» зустрічні позовні вимоги щодо незаконного нарахування позивачу ОСОБА_1 надбавки в період з березня 2011 року по 14 червня 2011 року не заявлялися і на теперішній час рішення суду, яке набрало законної сили, з цього питання відсутнє, а тому апеляційний суд не приймає до уваги складену новим керівництвом підприємства розрахунково-платіжну відомість по перерахунку заробітної плати позивачу за березень-червень 2011 року, згідно якої заборгованість позивачу по заробітній платі без нарахування щомісячної надбавки в розмірі 1 750 грн. складає 11 368,25 грн. (а.с. 193 т. 1).

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження по цій справі до розгляду справи за позовом ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, є необгрунтованими.

Як вбачається з наданої представником відповідача суду першої інстанції копії позовної заяви, заробітна плата позивача за березень-червень 2011 року не є предметом позову ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів (а.с. 107-109 т. 1), а тому підстави для зупинення провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» про стягнення заборгованості по заробітній платі були відсутні.

Наданий відповідачем наказ в.о. директора ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» від 11 жовтня 2011 року № 19, згідно якого головному бухгалтеру наказано привести розрахунково-платіжні відомості у відповідність до колективного договору на 2009-2010 роки та штатного розпису на 2010 рік (а.с. 175 т. 1), не є доказом безпідставного нарахування позивачу надбавки до посадового окладу. В ньому навіть не зазначено в чому полягає невідповідність розрахунково-платіжних відомостей штатному розпису на 2010 рік та кого безпосередньо з працівників це стосується.

Посилання відповідача на акт контрольно-ревізійної перевірки від 22 лютого 2011 року також не заслуговує на увагу, оскільки зазначений акт не стосується спірного періоду. Згідно акту проведено ревізію фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01 січня 2009 року по завершений період 2010 року (а.с. 176-192 т. 1).

Що стосується доводів відповідача про безпідставне нарахування позивачу матеріальної допомоги до відпустки на оздоровлення в березні 2011 року, то вони також не спростовують висновків суду. Зазначена допомога була нарахована позивачу згідно розрахунково - платіжних відомостей і підстави для її невиплати позивачу відсутні.

Доводи відповідача про те, що розрахунково-платіжні відомості не є належним доказом по справі, є необгрунтованими, оскільки відповідно до ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» саме розрахунково-платіжні відомості є первинним документом бухгалтерського обліку, що підтверджує розмір нарахованої заробітної плати, і несанкціоноване виправлення записів у первинних документах заборонено.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому погашення відповідачем 21 травня 2012 року та 23 травня 2012 року, тобто після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, заборгованості по заробітній платі в розмірі 5 000 грн. та 6 238 грн. 25 коп. не впливає на висновки суду першої інстанції, а є виконанням судового рішення.

Доводи відповідача про те, що позовні вимоги про стягнення витрат на відрядження за травень 2011 року в розмірі 363 грн. 19 коп. позивачем заявлені з пропуском тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» до структури заробітної плати належать в тому числі і інші компенсаційні виплати, до яких належать і витрати на відрядження, що передбачені ст. 121 КЗпП України, а тому на звернення працівника до суду з вимогами про стягнення витрат на відрядження тримісячний строк не розповсюджується, з позовом про стягнення належних йому компенсаційних витрат на відрядження позивач може звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Задовольняючі частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата при звільненні не була своєчасно виплачена позивачу з вини відповідача, а тому на підставі ст. 117 КЗпП України вона має право отримати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 05 липня 2011 року по 21 березня 2012 року, який складає 53 924 грн. 81 коп. Проте, враховуючи скрутне матеріальне становище відповідача, виходячи з принципів справедливості та розумності, суд зменшив зазначений розмір середнього заробітку до18 000 грн.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З матеріалів справи встановлено, позивач звільнена з ДП «Донбас - Інформ - Ресурси» 14 червня 2011 року і до теперішнього часу відповідачем їй не виплачені всі суми, які їй належать від підприємства. На час ухвалення судом першої інстанції заборгованість позивачу по заробітній платі складала 18 819 грн. 42 коп. Після ухвалення судового рішення відповідачем 21 та 23 травня 2012 року позивачу погашена заборгованість по заробітній платі в розмірі 11 368 грн. 25 коп.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність затримки розрахунку з позивачем і застосував до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України. Проте суд помилково визначив період цієї затримки з 05 липня 2011 року по 21 березня 2012 року, в той час як вона мала місце з 15 червня 2011 року по 21 березня 2012 року (в межах заявлених позовних вимог).

Суд обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача про відсутність вини підприємства в затримці розрахунку при звільненні, оскільки відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надані будь-які докази щодо відсутності його вини в невиплаті позивачу заробітної плати на протязі майже року після її звільнення. Посилання відповідача на арешт коштів не заслуговує на увагу, оскільки таке мало місце на підставі постанови державного виконавця від 21 вересня 2011 року (а.с. 46 т. 2), тобто вже через певний час після звільнення позивача. Як зазначає відповідач арешт був знятий 24 жовтня 2011 року, але і після цього на протязі майже 7 місяців відповідач не приймав заходів щодо розрахунку з позивачем.

Суд першої інстанції правильно відповідно до п. 2, п. 4, п.8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100, обрахував середньоденний заробіток позивача, виходячи із заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню (квітень-травень 2011 року). Суд правильно підрахував кількість днів затримки розрахунку, що за період з 15 червня 2011 року по 21 березня 2012 року при п'ятиденному робочому тижні позивача склала 197 робочих днів, та визначив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача в розмірі 53 924 грн. 81 коп.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано, враховуючи наявність спору щодо розміру належних позивачу до виплати сум при звільненні, матеріальний стан відповідача, який є державним підприємством, виходячи з принципів розумності та співмірності, зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 18 000 грн. Таке рішення суду першої інстанції відповідає завданнями як цивільного судочинства, визначеним ст. 1 ЦПК України, а саме, справедливому розгляду цивільних справ, та одній з засад цивільного законодавства, яка визначена ст. 3 ЦК України, а саме, справедливість, добросовісність та розумність.

Доводи апеляційної скарги позивача про безпідставне зменшення судом належного їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованими.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 24 жовтня 2011 року по справі № 6-39 цс 11 та від 21 листопада 2011 року по справі № 6-60 цс 11 при розгляді аналогічних справ за заявами про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зазначивши, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку суд визначає з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи зазначене, рішення суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 липня 2011 року по 21 березня 2012 року в розмірі 18 000 грн. підлягає зміні, оскільки судом першої інстанції неправильно визначено період затримки.

Відповідно до п. 3 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

З урахуванням встановленого апеляційним судом періоду затримки розрахунку при звільненні з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2011 року по 21 березня 2012 року в розмірі 18 000 грн. за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів, що є обов'язком відповідача.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. 27, ст. 31 ЦПК України, при прийнятті збільшених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є необгрунтованими.

Відповідно до частини 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1, користуючись своїми правами, передбаченими ст. 31 ЦПК України, саме збільшувала розмір позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що було пов'язано з продовженням затримки розрахунку при звільненні. Так спочатку нею були заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 15 червня 2011 року по 20 вересня 2011 року (день подачі позову) (а.с. 1-3 т. 1), потім вона збільшила період затримки - з 15 червня 2011 року по 10 січня 2012 року (а.с. 122-123 т. 1), з 15 червня 2011 року по 17 лютого 2012 року (а.с. 37-39 т. 2), з 15 червня 2011 року по 21 березня 2012 року (а.с. 60-62 т. 2). За таких обставин суд обгрунтовано приймав заяви про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_1

Обчислення позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні спочатку виходячи із заробітної плати за січень-лютий 2012 року, а потім виходячи із заробітної плати за квітень-травень 2011 року не є зміною предмету та підстав позову, оскільки саме на суд відповідно до ст. 214 ЦПК України покладається обов'язок вирішити яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та здійснити розрахунок належних позивачу сум саме на підставі правових норм, а не помилкових розрахунків позивача.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не врахував, що після звільнення позивач була зареєстрована в центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю, на розмір якої мало б бути зменшено розмір середнього заробітку, не ґрунтуються на законі.

Законом України від 20.12.2005 року № 3248-IV зі ст. 117 КЗпП України виключено частину 3, згідно якої в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи, а тому підстави для зменшення належного ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму отриманої нею допомоги по безробіттю відсутні.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237? цього кодексу» дано офіційне тлумачення положенням частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу, згідно якого слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Враховуючи, що відповідач до теперішнього часу не виплатив позивачу усі належні йому від підприємства суми, тобто фактично з ним не розрахувався, не можна казати про порушення позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вимог ст. 233 КЗпП України.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, перебіг якого розпочався 14 червня 2011 року, тобто в день звільнення.

З таким висновком суду погодитися не можливо, оскільки до нього суд дійшов з порушенням норм матеріального права, а саме, ст. 233 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237? цього кодексу», про що обґрунтовано зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила відшкодувати їй моральну шкоду, яка їй завдана не проведенням розрахунку при звільненні (а.с 1-3 т. 1).

Оскільки на теперішній час відповідач фактично з позивачем не розрахувався, то згідно офіційного тлумачення положень частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу, яке дано в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237? цього кодексу», тримісячний строк звернення до суду позивачем не порушено.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача відповідачем порушено право позивача на своєчасний розрахунок при звільненні в строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, до теперішнього часу відповідач з позивачем остаточно не розрахувався, а тому порушення прав позивача завдавало їй моральних страждань, оскільки на протязі майже року позивач не може на свій розсуд розпорядитися належною їй заробітною платою, сума якої є значною, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, в тому числі і звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно п. 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд враховує тривалість та характер душевних страждань, яких зазнав позивач в зв'язку з порушенням роботодавцем строків розрахунку при звільненні, суттєвість змін в організації життя позивача, фінансовий стан відповідача, та виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості оцінює моральні страждання позивача в 1 000 грн.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про те, що суд не прийняв заходів для залучення прокурора до участі у справі задля здійснення у суді представництва інтересів держави в особі ДП «Донбас - Інформ - Ресурси», то залучення прокурора до участі у справі не є компетенцією суду.

Відповідно до частини 2 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

З огляду на положення ст. 45 ЦПК України та ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором у суді інтересів держави є самостійним видом представництва, що передбачене законом, і прокурор самостійно та за своєю ініціативою визначає необхідність такого представництва на підставі звернення до нього саме особи, яка клопоче про представництво її інтересів у суді.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачувала, від його сплати вона звільнена на підставі п. 1 частини 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно рішення суду з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір в розмірі 371 грн. 83 коп.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, рішення суду в частині стягнення з відповідача судового збору підлягає зміні.

Відповідно до частини 3 ст. 6 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до п/п 1 та п/п 2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі подання позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду; у разі подання позовної заяви немайнового характеру - 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2012 року складала 1 073 грн.

Тобто виходячи з задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 18 819 грн. 42 коп., витрат на відрядження в розмірі 363 грн. 19 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18 000 грн., з позовних вимог майнового характеру підлягає сплаті судовий збір в розмірі 371 грн. 83 коп. та з позовних вимог немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди - 107 грн. 30 коп., всього 475 грн. 49 коп., який підлягає стягненню на користь держави.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси» відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 квітня 2012 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси» (код за ЄДРПОУ 08807392, юридична адреса: Донецька обл., м. Макіївка, вул. Геологічна,3; розрахунковий рахунок 26007962486522 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Бахмач Чернігівської області, ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди - 1 000 (одну тисячу) гривень.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 квітня 2012 року в частині стягнення з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та на користь держави судового збору змінити.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси» (код за ЄДРПОУ 08807392, розрахунковий рахунок 26007962486522 в ПА «ПУМБ», МФО 334851) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Бахмач Чернігівської області, ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2011 року по 21 березня 2012 року в розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) гривень 00 коп. за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбас - Інформ - Ресурси» (код за ЄДРПОУ 08807392, розрахунковий рахунок 26007962486522 в ПА «ПУМБ», МФО 334851) на користь держави судовий збір в розмірі 475 (чотириста сімдесят п'ять) гривень 49 коп. (судовий збір підлягає сплаті за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.1; розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКУ у Донецькій області).

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 06 квітня 2012 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 18 819 грн. 42 коп. та витрат на відрядження в розмірі 363 грн. 19 коп. залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

О.М. Біляєва