Рішення № 24237779, 22.05.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/2320/12 22.05.2012 22.05.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/1614/12 Суддя по 1 інстанції - Савін О.І.

Категорія 52 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

22 травня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Самчишиної Н.В., Локтіонової О.В.,

при секретарі судового засідання - Бобуйок І.Ф.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

- представника відповідача - ОСОБА_4,

- третьої особи - ОСОБА_5,

- представника третьої особи - Управління праці та соціального захисту

населення - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Южноукраїнська» управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 квітня 2012 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Южноукраїнська» управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради (далі - Територіальний центр), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області та директор Територіального центру - ОСОБА_5, про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

12 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Територіального центру про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивачка вказувала, що з 1 жовтня 2010 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді медичної сестри відділення соціально-медичних послуг.

Наказом директора Територіального центру від 14 липня 2011 року № 79 її посада медичної сестри вказаного відділення була скорочена, а замість неї вводилася посада медичної сестри з фізіотерапії.

Наказом № 34-к від 9 вересня 2011 року вона звільнена із займаної посади з 15 вересня 2011 року по п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням штату.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та посилаючись на те, що її звільнення проведено з порушенням чинного трудового законодавства, позивачка остаточно просила визнати незаконними та скасувати вищезазначені накази, поновити її на роботі, стягнути 7 692,25 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй незаконним звільненням.

Заперечуючи проти позову, відповідач та треті особи посилались на дотримання норм трудового законодавства при звільненні позивачки.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано накази Територіального центру № 79 від 14 липня 2011 року щодо скорочення посади та № 34 -к від 9 вересня 2011 року про звільнення ОСОБА_2 Поновлено позивачку на роботі у відповідача, стягнуто на її користь з відповідача 7 692,25 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення на користь позивачки середнього заробітку за один місяць звернуто до негайного виконання.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом ч.2 ст. 49-4 КЗпП України зміни в організації виробництва та праці, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршання умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Вимогами ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівник персонально попереджається не пізніше ніж за два місяці й одночасно з попередженням про звільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації.

Разом з тим, зміни в організації виробництва і праці не завжди супроводжуються скороченням чисельності або штату працівників.

Так, частиною 3 ст. 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Виходячи із змісту ч. 3 ст. 32 КЗпП України та роз'яснень, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при змінах в організації виробництва і праці власник має право без згоди працівника змінювати істотні умови праці, зокрема, й змінювати розряди, найменування посад та інше. Однак, працівник про такі зміни також має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Попередження - це письмова пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з дотриманням установленого 2-х місячного строку змінить істотні умови праці.

У разі якщо працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.

Введенню відповідних змін в організацію виробництва і праці, передують передбачені ст. ст. 32, 49-2 КЗпП України етапи, а саме: рішення власника або уповноваженого ним органу про такі зміни, яке має бути погоджене з профспілковим комітетом, а працівники мають бути попереджені за два місяці. Забороняється зміна умов праці внаслідок суб'єктивного ставлення до працівника.

Зазначені вимоги трудового законодавства стосуються підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

Проте, вищезазначених умов трудового законодавства відповідач не дотримався, а зміни в організації виробництва та праці у зв'язку з відкриттям кабінету фізіотерапевтичних процедур, як зазначено в наказі, фактично не супроводжувалися скороченням чисельності або штату працівників.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 1 жовтня 2010 року (наказ № 18-к від 1 жовтня 2010 року), працюючи на посаді медичної сестри відділення соціально-медичних послуг.

Згідно посадової інструкції медичної сестри та матеріалів справи позивачка виконувала, зокрема, і фізіотерапевтичні процедури при роботі з низькочастотними апаратами.

Із наказу директора Територіального центру від 14 липня 2011 року № 79 вбачається, що у зв'язку з відкриттям кабінету фізіотерапевтичних процедур у відділенні, скорочувалася посада медичної сестри, а замість неї вводилася посада медичної сестри з фізіотерапії. Тобто, посада медичної сестри потребувала спеціалізації за фахом «фізіотерапія».

При цьому, зміна істотних умов праці стосувалася тільки одного працівника - позивачки, й організаційні зміни не торкалися інших працівників.

Таким чином, організаційні зміни фактично не супроводжувалися скороченням чисельності або штату працівників. Ці зміни стосувалися трудової функції одного працівника - медичної сестри, зазначена посада потребувала відповідної спеціалізації, яку позивачка могла та бажала отримати шляхом проходження відповідних курсів.

Проте, в порушення визначеного законом порядку щодо істотної зміни умов праці, позивачка була звільнена із займаної посади з 15 вересня 2001 року наказом № 34-к від 9 вересня 2011 року по п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням штату.

9 вересня 2011 року позивачка ознайомлена з наказом про її звільнення і 15 вересня 2011 року звернулася із заявою про своє бажання продовжувати роботу у змінених умовах праці. Проте отримала письмову відмову, в якій безпідставно висувалися вимоги до посади медичної сестри з фізіотерапії, які штатним розписом не передбачені, зокрема щодо наявності категорії та відповідного стажу, чим були порушені права позивачки гарантовані чинним законодавством (а.с.24,25).

Крім того, як пояснила позивачка в судовому засіданні, вона виявила бажання за власний рахунок пройти відповідні курси для отримання спеціалізації з фізіотерапії, однак відповідач позбавив її такої можливості з підстав дискримінації за віком.

Враховуючи викладене, доводи відповідача в апеляційній скарзі про дотримання чинного законодавства при звільненні позивачки є необґрунтованими.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка була звільнена без законної підстави, а тому обґрунтовано визнав її звільнення незаконним та поновив на роботі у відповідності до ч. 1 ст. 235 КЗпП України.

Проте, посилання в рішенні суду на скасування наказів, які визнані судом незаконними, є зайвим, оскільки зазначене є функцією роботодавця, в тому числі і в порядку виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, районний суд невірно провів його розрахунок, оскільки не в повній мірі врахував роз'яснення п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та ч. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», положення Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами).

Зокрема, не врахував, що усі виплати включаються в розрахунок заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника. Суд визначає розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

До того ж, вихідна допомога, отримана позивачкою, відповідно до ст. 44 КЗпП України, в сумі 1 473,67 грн. підлягає відрахуванню від суми визначеного середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Із матеріалів справи вбачається, що нарахована позивачці заробітна плата за два місяці, які передували її звільненню, становила 3 005,32 грн., а саме: за липень 2011 року 2 132,34 грн. (3 137,34 грн. - 1005 грн. матеріальної допомоги = 2132,34 грн.) + 872,98 грн. за серпень 2011 року.

Середньоденна заробітна плата = 3005,32 грн. : 43 робочі дні за два місяці = 69,90 грн., яка множиться на 145 робочих днів вимушеного прогулу ( з 16 вересня 2011 року по 10 квітня 2012 року) і визначається середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 10 135,50 грн. (69,90 грн. х 145 днів = 10 135,50 грн.) за мінусом 1 473,67 грн. (вихідної допомоги).

Отже, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивачки за час вимушеного прогулу становитиме 8 661,83 грн., сума якого визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.

Суд першої інстанції також прийшов до вірного висновку про те, що відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України підлягає відшкодуванню й моральна шкода спричинена позивачці порушенням її законних трудових прав.

Однак, обґрунтовуючи розмір морального відшкодування порушенням трудових прав позивачки, районний суд, окрім іншого, послався й на поведінку представника відповідача в судовому засіданні по відношенню до позивачки. Тоді як зазначене не охоплюється змістом ст. 237-1 КЗпП України і не може впливати на розмір моральної шкоди.

Враховуючи викладене, усі обставини справи, характер та обсяг заподіяних позивачці душевних страждань, ступінь їх доведеності та виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір такого відшкодування в сумі 500 грн.

В зв'язку з вищевикладеним, рішення районного суду підлягає зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія судів

вирішила:

Апеляційну скаргу комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Южноукраїнська» управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 квітня 2012 року змінити.

Стягнути з комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Южноукраїнська» управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_2 8 661,83 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Южноукраїнська» управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_2 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Виключити із резолютивної частини рішення вказівку про скасування наказів комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Южноукраїнська» управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради від 14 липня 2011 року № 79 та від 9 вересня 2011 року № 34-к.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: