Постанова № 24231676, 15.05.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2012 р. Справа № 2а/0570/3343/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10-50

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді

при секретарі Кусти Ю.Ф.

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., при секретарі судового засідання Кусти Ю.Ф., розглянувши адміністративну справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі м. Горлівки

до відповідача: Державного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Горлівська» Дочірнього підприємства ВАТ «Державна холдингова компанія «Донбасвуглепосточання» м. Горлівка

про: стягнення заборгованості з відшкодування пенсій, виплачених у зв'язку з трудовим каліцтвом в сумі 6713,11 грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довір.

від відповідача: не з'явився

Позивач, Управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі м. Горлівки, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Горлівська» Дочірнього підприємства ВАТ «Державна холдингова компанія «Донбасвуглепосточання» м. Горлівка про стягнення заборгованості з відшкодування пенсій, виплачених у зв'язку з трудовим каліцтвом в сумі 6713,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно ст. ст. 457, 460 Цивільного Кодексу Української РСР від 18.07.1963 року, організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані за регресною вимогою органу державного соціального страхування чи Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги або пенсій, що виплачені особам, яким заподіяну шкоду.

У випадках зменшення розміру відшкодування шкоди відповідно зменшується і розмір відшкодування за регресною вимогою (ст. 454 Кодексу).

Відповідно до акту звірки № 046 від 01.02.2011 року заборгованість відповідача перед органом Пенсійного фонду з відшкодування пенсій виплачених у зв'язку з трудовим каліцтвом становить 6713,11 грн. Несплата фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах тягне за собою несвоєчасне надходження коштів до ПФУ України, що завдає шкоду економічним інтересам держави, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд ВСТАНОВИВ

Державне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Горлівська» зареєстровано в якості юридичної особи Виконавчим комітетом Горлівської міської ради 07 березня 2002 року, включено до ЄДРПОУ за № 00176503 та перебуваю на обліку як платник єдиного внеску в УПФУ в Микитівському районі м. Горлівки за реєстраційним номером 05-10-01-0010.

Позивачем надано суду Мирову угоду укладену між Державним акціонерним товариством «Центральна збагачувальна фабрика «Горлівська» Дочірнього підприємства ВАТ «Державна холдингова компанія «Донбасвуглепосточання» та конкурсними кредиторами у справі про банкрутство ДАТ «ЦЗФ «Горлівська» ДП ВАТ «ДХК «Донбасвуглепосточання» від 27 січня 2004 року.

Відповідно до умов мирової угоди, після списання 60% суми боргу позивач має заборгованість перед Управлінням Пенсійного фонду України в Микитівському районі м. Горлівки із відшкодування пенсій, виплачених у зв'язку з трудовим каліцтвом в розмірі 25972,23 грн.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини, що склалися між сторонами, на підставі яких у відповідача виникла заборгованість із відшкодування пенсій виплачених у зв'язку з трудовим каліцтвом осіб на підприємстві, регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин та Цивільним кодексом Української РСР, 1963 року у редакції, яка діяла до 01 січня 2004 року.

Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди урегульовані главою 40 Цивільного кодексу РСР.

Так, статтею 440 цього Кодексу передбачено, що шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог статті 441 цього Кодексу організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно із вимогами статті 441 цього Кодексу шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.

Статтею 456 Цивільного кодексу РСР встановлено відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків.

У разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) неповнолітнім дітям - до досягнення шістнадцятирічного віку, а учням - вісімнадцятирічного віку;

2) жінкам, старшим п'ятдесяти п'яти років, і чоловікам, старшим шістдесяти років, - довічно;

3) інвалідам - на строк інвалідності;

4) одному з батьків або подружжя померлого незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює догляд за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми років, - до досягнення ними восьмирічного віку.

Правила відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я громадянина, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частині 2 статті 452 Цивільного кодексу РСР особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Згідно із статтею 460 цього Кодексу організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані за регресною вимогою органу державного соціального страхування чи Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги або пенсій, що виплачені особам, зазначеним у статтях 456 і 457 цього Кодексу.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися.

Відповідно до ч. 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Суд своїми ухвалами неодноразово зобов'язував позивача надати докази наявності заборгованості відповідача з регресних вимог та докази заподіяної шкоди відповідачем, однак позивачем надано суду лише Акт звірення розрахунків № 0046 від 01.02.2011 року, складеного представниками позивача та відповідача та картку особового рахунку по обліку платежів за регресними вимогами, в якій зазначено, що станом на 13.12.2004 року заборгованість відповідача перед органом Пенсійного фонду складає 6713,11 грн.

Таким чином, суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, а саме не надано доказів існування регресних вимог до відповідача щодо відшкодування відповідних сум по відповідним особам, не надано доказів заподіяної шкоди відповідачем особам, які працювали на підприємстві, в зв'язку з чим суд не може встановити підстави виникнення заборгованості.

Крім того, частиною 1 статті 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступної черг.

Наслідки невиконання мирової угоди передбачені статтею 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Так, відповідно до частин 5, 6 зазначеної статті мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі: невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.

Відповідно до частини 8 зазначеної статті у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

На підставі викладеного, суд зазначає, що мирова угода у справі про банкрутство набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

Зазначене також передбачено пп. 2.1. п. 2 Мирової угоди від 27 січня 2004 року, з якого вбачається, що угода вступає в силу з дня його затвердження господарським судом та з цього моменту є обов'язковим для боржника і конкурсних кредиторів.

Так, Доказів затвердження Мирової угоди, укладену між ДАТ «ЦЗФ «Горлівська» ДП ВАТ «ДХК «Донбасвуглепосточання» та конкурсними кредиторами у справі про банкрутство ДАТ «ЦЗФ «Горлівська» ДП ВАТ «ДХК «Донбасвуглепосточання» від 27 січня 2004 року, господарським судом позивачем суду не надано, таким чином, суд приходить до висновку, що зазначена Мирова угода не набрала чинності.

В зв'язку з наведеним, суд зазначає, що у відповідача не виникло будь-яких зобов'язань щодо виконання вищевказаної угоди.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку що позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі м. Горлівки до Державного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Горлівська» Дочірнього підприємства ВАТ «Державна холдингова компанія «Донбасвуглепосточання» м. Горлівка про стягнення заборгованості з відшкодування пенсій, виплачених у зв'язку з трудовим каліцтвом в сумі 6713,11 грн. не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254,257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі м. Горлівки до Державного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Горлівська» Дочірнього підприємства ВАТ «Державна холдингова компанія «Донбасвуглепосточання» м. Горлівка про стягнення заборгованості з відшкодування пенсій, виплачених у зв'язку з трудовим каліцтвом в сумі 6713,11 грн. - відмовити.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 15 травня 2012 року в присутності представника позивача.

Повний текст постанови складено та підписано 21 травня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Олішевська B.В.