Постанова № 24229310, 17.05.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 травня 2012 р. № 2-а- 4483/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого -судді Зінченко А.В.,

при секретарі -Волошкіной А.О.

за участі представників сторін:

Представників позивача -Єфімова Ю.В., Марченка Д.Ю.

Представник відповідача -не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ-АП»до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС, про скасування податкового повідомлення -рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ТОВ «СТАРТ-АП», звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Харківської області ДПС, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м.Харкова Харківської області ДПС від 23.02.2012 року №0000482302, яким підприємству донараховано підприємству податку на додану вартість в розмірі 127928,0 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 31982,0 грн.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка позивача по взаємовідносинам з ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ» за період 07.12.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова було складено акт № 349/23/36817469 від 15.02.2012 року.

В ході проведеної перевірки було зроблено висновок про порушення товариством п.п.7.4.1,п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.п. 7.5.1, п. 7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198, Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 127928,0 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 26088,0 грн., за січень 2011 року у сумі 36450,0 грн., за липень 2011 року у сумі 14354,0 грн., за серпень 2011 року у сумі 14310,0 грн., за вересень 2011 року у сумі 11860,0 грн., за жовтень 2011 року в сумі 4230,0 грн., за листопад 2011 року у сумі 20636,0 грн.

23.02.2012 року ДПІ у Московському районі м. Харкова, на підставі вказаного акту, винесено податкове повідомлення-рішення №0000482302, яким підприємству донараховано підприємству податку на додану вартість в розмірі 127928,0 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 31982,0 грн.

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення неправомірним, необґрунтованим, безпідставним, через відсутність доказів порушення позивачем податкового законодавства, а тому просить скасувати його в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, а тому суд приходить до висновку про розгляд справи за його відсутності.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАРТ-АП»взято на податковий облік 07.12.2009 року в державній податковій інспекції у Московському районі м.Харкова за № 29301 і станом на даний час перебуває на обліку в державній податковій інспекції у Московському районі м.Харкова Харківської області ДПС.

Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка позивача по взаємовідносинам з ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»за період 07.12.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова було складено акт № 349/23/36817469 від 15.02.2012 року.

В ході проведеної перевірки було зроблено висновок про порушення товариством п.п.7.4.1,п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.п. 7.5.1, п. 7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198, Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 127928,0 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 26088,0 грн., за січень 2011 року у сумі 36450,0 грн., за липень 2011 року у сумі 14354,0 грн., за серпень 2011 року у сумі 14310,0 грн., за вересень 2011 року у сумі 11860,0 грн., за жовтень 2011 року в сумі 4230,0 грн., за листопад 2011 року у сумі 20636,0 грн.

23.02.2012 року ДПІ у Московському районі м. Харкова, на підставі вказаного акту, винесено податкове повідомлення-рішення №0000482302, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 127928,0 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 31982,0 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»та ТОВ «Профінтербудсервіс».

В ході проведення зустрічної перевірки встановити місцезнаходження та провести зустрічну перевірку ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»не має можливості.

Також, відповідач зазначає, що ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова було складено акт про неможливість проведення зустрічної перевірки.

Таким чином, правочини укладені від імені ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже -мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача». На підставі викладеного всі правочині укладені між позивачем та ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»є нікчемними.

Також згідно акту перевірки операції ТОВ «Профінтербудсервіс»та контрагентів-покупців не містять у суті своїй економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Так причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ «Профінтербудсервіс»є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п 7.4.4. п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг); 7.5.2. для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті;

Згідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про ПДВ» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунокплатника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касіплатника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформленнядокумента, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закон України «Про ПДВ»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Матеріалами справи підтверджено, що Контрагентами позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд вказує, що підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата зідвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує ракт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках

особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб)

підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

У зв'язку з викладеним повідомляємо, що усі податкові декларації були подані контрагентами у відповідності до вимог діючого законодавства України. ДПІ в якій перебувають на обліку контрагент не було надіслано жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, як це передбачено зазначеним законом. Всі податкові декларації були прийняті ДПІ.

Також суд зазначає, що сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи специфікаціями, рахунками, рахунками - фактури, податковими накладними, видаткові накладними, платіжними дорученнями.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні»і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Щодо посилання в акті перевірки на відсутність ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»в за юридичною адресою, суд вказує, що єдиними відомостями про відсутність юридичної особи за місцем реєстраціє є відомості з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Щодо твердження про недійсність угод, укладених між позивачем та ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»і ТОВ «Профінтербудсервіс», суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ»за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, суд не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Як на невідповідність змісту правочинів, укладених позивачем з ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ» та ТОВ «Профінтербудсервіс», в Акті перевірки, складеного ДПІ, стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Проте, в зазначеному Акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, так як вони є документально та нормативно обґрунтованими, законними та правомірними.

Судові витрати підлягають розподілу згідно ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ-АП»до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС, про скасування податкового повідомлення -рішення -задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 0000482302 від 23.02.2012 р.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ-АП»сплачений судовий збір у розмірі 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 21 травня 2012 року.

Суддя А.В. Зінченко