Ухвала суду № 24220122, 10.05.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/246/12

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Фролова В.О., Цибулька А.М.

відповідача: Мельник А.П., Бойко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рубанський" до Барської міжрайонної державної податкової інспекції Мурованокуриловецьке відділення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Агрофірма Рубанський" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Барської міжрайонної податкової інспекції Мурованокуриловецького відділення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.01.2011 року, та уточнюючого розрахунку за червень 2010 року. За результатами перевірки був складений акт № 00007/2300/35353973 від 12.04.2011 року, на підставі якого Барською МДПІ (Мурованокуриловецьке відділення) винесено податкові повідомлення-рішення № 000047/2300 від 11.08.2011 року та № 0000642300 від 12.10.2011 року. Вважаючи висновки, викладені в акті перевірки необґрунтованими, а податкові повідомлення рішення - протиправними, просили визнати їх такими і скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представники відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просили постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2012 року скасувати, а у задоволенні позову - відмовити, дали пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали у повному обсязі, проти її задоволення заперечили, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дали пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Агрофірма Рубанський", код ЄДРПОУ 35353973, зареєстроване як юридична особа, свідоцтво серії АОО№ 783337 від 26.07.2010 року, взяте на облік в органах ДПС 18.03.2008 року та являється платником податку на додану вартість.

Мурованокуриловецьким відділенням Барської міжрайонної державної податкової інспекції було проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Рубанський" з питань достовірності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.01.2011 року, та уточнюючого розрахунку за червень 2010 року. За результатами перевірки був складений акт № 00007/2300/35353973 від 12.04.2011 року (т.1 а.с.10-45), на підставі якого Барською МДПІ (Мурованокуриловецьке відділення) винесено податкове повідомлення-рішення № 000047/2300 від 11.08.2011 року (т.1 а.с. 46) та № 0000642300 від 12.10.2011 року (т.2 а.с.65).

Підставами для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті перевірки, з яких вбачається, що на думку податкового органу, позивачем було порушено п.7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ в розмірі 274147 грн., в тому числі за грудень 2010 року - 274147 грн.; порушено п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.1, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.п.5.12.2 п.5.12 розділу 5 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №166, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду по декларації за грудень 2010 року завищено на суму 402460 грн. та за січень 2011 року завищено на суму 1273421 грн. (в тому числі за рахунок завищення рядка 18.2 Декларації з податку на додану вартість за грудень місяць 2010 року в розмірі 274147 грн.; за рахунок завищення залишку від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду по декларації за грудень 2010 року в розмірі 402460 грн., по декларації за січень 2011 року в розмірі 596814 грн.).

05.11.2010 року позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2010 року (№9004830330 від 05.11.2010 року), де збільшено рядок декларації 1А на суму 2012298 грн., відповідно колонку рядка 1Б на 402460 грн. - отримано запасні частини, основні засоби, послуги дискування, інформаційно-технологічні послуги.

Проведеною перевіркою виявлено порушення ТОВ „Агрофірма Рубанський" пп. 7.4.1 п. 7.4, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" та завищення податкового кредиту на 402460 грн. ПДВ. Як встановлено судом першої інстанції, такі висновки в акті перевірки зроблено на підставі попереднього акту перевірки ТОВ „Агрофірма Рубанський" від 17.02.11 № 0004-2300/35353973). Так, ТОВ „Агрофірма Рубанський" в грудні 2010 р. подало до Барської МДПІ уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2009 р., за серпень 2010 р., за вересень 2010 р., за жовтень 2009 р., за травень 2009 р., за липень 2009 р., за липень 2010 р., в яких врахувало у складі податкового кредиту 596814 грн. ПДВ по податкових накладних минулих податкових періодів (перелік податкових накладних і контрагентів наведено в акті перевірки). Як свідчать матеріали перевірки, у бухгалтерському обліку підприємства операції по придбанню товарів і послуг по таких податкових накладних відображено у відповідних податкових звітних періодах (періоди виписки накладних). Перевіркою виявлено, що товариство в порушення вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" завищило податковий кредит на 596814 грн. ПДВ. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що ТОВ «Агрофірма Рубанський»в податковій декларації з ПДВ за січень 2011 р. у рядку 23.3 «Значення рядків 8.5 та 8.6 додатка 5 (до Порядку заповнення та подання декларації) попереднього податкового (звітного періоду)" відображено суму податкового кредиту в розмірі 596814 грн. Враховуючи, що актом перевірки від 17.02.11 № 0004-2300/35353973 товариству відмовлено у праві на податковий кредит в сумі 596814 грн., перевіркою не підтверджено значення рядка 23.3 податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року ( т.1 а.с.53).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість" (Закон №168) податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит регулюється п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168. Право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, законом чітко передбачено, що право на податковий кредит з ПДВ виникає в залежності від того, яка подія сталася раніше - або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. А отже, законом чітко передбачено право платника податків при самостійному виявленні помилок у показниках декларації, подавати або уточнюючі розрахунки до раніше поданих декларацій або уточнювати розрахунки в наступних деклараціях.

Підпункт 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 визначає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням наведеного, позивач мав право на декларування податкового кредиту в тому місяці, коли виникла подія, яка дає право на податковий кредит - або сплата постачальнику, або отримання податкової накладної, яка свідчить про придбання товарів (робіт, послуг). У зв'язку з фактичною відсутністю податкових накладних в періоді виникнення податкового кредиту з ПДВ та надходженням їх після декларування такого податкового кредиту з ПДВ, що підтверджується конвертами в яких надійшли податкові накладні та реєстром вхідної кореспонденції, товариство скористалось правом, передбаченим п. 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме подало уточнюючий розрахунок.

Вирішуючи по суті питання щодо товарності господарських операцій позивача з ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД», судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» та ТОВ «Агрофірма Рубанський» було укладено догорів купівлі-продажу № 08/08-12-10 від 08.12.2010 року на поставку аміачної селітри. Відповідно до договору № 08/08-12-10 від 08.12.2010 року ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД»повинен поставити позивачу сульфат амонію в біг-бегах в кількості 704 тон.

В ході перевірки податковим органом було виявлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту в грудні місяці 2010 року суму ПДВ в розмірі 261066,67 грн. за вищезазначеним договором, що підтверджується податковими накладними (т.1 а.с.29). Відповідно до умов договору, відправником товару є ТОВ "Агрофірма"Нива Україна". Поставка товару була здійснена власним транспортом позивача зі складів ТОВ "Агрофірма"Нива Україна" на власні склади, що підтверджується дорожніми листами. Позивачем здійснив оплату за поставлений товар у сумі 1566400,0 грн. в т.ч. ПДВ 261066,67 грн., на підставі чого ТОВ "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД" було виписано податкову накладну № 3093 від 10.12.2010 року. Крім того, в ході судового розгляду судом першої інстанції було встановлено, що за даними бухгалтерського обліку дана продукція оприбуткована від постачальника ТОВ "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД" бухгалтерськими проведеннями Д-т 208 "Матеріали сільськогосподарського призначення" К-т 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками". Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. У разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Такі висновки у повній мірі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України (постанови суду від 29 жовтня 2010 року у справі №1112/11/13-10, від 11 грудня 2007 року у справі №21-1376/06). За таких обставин висновок податкового органу щодо безтоварності господарських операцій за укладеним договором є необґрунтованим і безпідставним.

Визначаючись щодо правовідносин між підприємством позивача та ТОВ "Шакур", суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ "Агрофірма Рубанський" (замовник), що є платником фіксованого сільськогосподарського податку, та ТОВ "Шакур" (Виконавець), що є платником податку на прибуток на загальних умовах, укладений договір №30/09/10 від 30.09.2010 року, про надання послуг по обробітку земельних ділянок. За умовами договору ТОВ «Шакур» надає позивачу послуги по дискуванню земельних ділянок. Судом першої інстанції встановлено, і матеріалами справи підтверджується, що позивачем отримано послуги дискування трактором, сформовано податковий кредит в сумі 13080,0 грн. у ТОВ «Шакур» код ЄДРПОУ - 32668563 згідно договору № 10 від 30.09.2010 року, податкова накладна № 1511100005 від 15.11.2010 року, ПН № 1511100006 від 15.11.2010 року, ПН № 1511100007 від 15.11.2010 року, ПН № 2011100001 від 20.11.2010 року, акт №2 від 10.11.2010 року, акт №1 від 20.11.2010 року, акт № 5 від 15.11.2010 року).

Податковий кредит в розмірі 13080,0 грн. задекларовано позивачем по декларації з податку на додану вартість за грудень місяць 2010 року та зазначено у рядку 16.4 "Корегування податкового кредиту - інші випадки".

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (Закон №168), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 є наявність податкової накладної, виданої продавцем. Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Дата виникнення права на податковий кредит регулюється п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168. Право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону №168 зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними. Підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Позивачем як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів (копії банківських виписок, платіжних доручень, видаткових накладних, договорів, карток складського обліку), які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (чинний на момент існування спірних правовідносин) не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності дій позивача при віднесенні зазначених сум до податкового кредиту.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2012 року , -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 травня 2012 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Залімський І. Г.

Мельник-Томенко Ж. М.