Рішення № 24219525, 21.05.2012, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Бондаренко Н.В.;

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Млинівського районного суду від 29 березня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Млинівського районного суду від 29 березня 2012 року позов ПАТ КБ „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. З відповідача на користь позивача стягнено 24859,5 грн. боргу за картковим кредитом.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 -ОСОБА_2, вважаючи рішення місцевого суду незаконним, посилався на пропуск позивачем позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, строк якої закінчився 13 грудня 2010 року. До прийняття рішення суду першої інстанції його довірителем було зроблено заяву про застосування строків позовної давності на всю суму позову, що складає 24859,5 грн. Підписаного сторонами письмового договору про збільшення позовної давності позивачем суду надано не було. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, було підставою для відмови в позові. Посилання позивача на п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, яким термін позовної давності сторонами встановлюється тривалістю в п'ять років, є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 свого підпису під цим документом не ставив.

Крім того, відповідно до п. 6.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам при невиконанні позичальником умов договору банк зобов'язаний був здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту. Проте позивачем цього зроблено не було, внаслідок чого заборгованість у відповідача фактично виникла з вини банку, що відповідно до ст. 616 ЦК України було підставою для зменшення судом розміру збитків та неустойки.

Апелянт зазначав, що у 2012 році він уже отримував від ПАТ КБ „ПриватБанк" аналогічний кредит, і був упевнений, що обидва кредити погасив одночасно і заборгованості в нього перед банком немає.

Посилаючись на ці обставини, апелянт просив апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковій зміні з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 12 липня 2007 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ „ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 2277,6 грн. строком на 5 місяців зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 0,12 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 12 грудня 2007 року (а. с. 3-6).

Із заяви позичальника № CVXRRX03310395 від 12 липня 2007 року слідує, що ця заява, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам („Розстрочка") (Стандарт) (далі -Умови), а також Тарифи банку становлять укладений сторонами кредитний договір. Помимо цього, із заяви позичальника № CVXRRX03310395 від 12 липня 2007 року вбачається, що відповідач ознайомився та згодний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які були надані йому у письмовій формі, і своїм підписом підтвердив факт про надану йому повну інформацію про умови кредитування у Приватбанку (див. а. с. 3 зворот).

Пунктом 5.5. згаданих вище Умов (які є складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору), було обумовлено, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки -пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у п'ять років.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Зважаючи на встановлені у даній справі обставини, строк позовної давності, в межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу, закінчувався 12 грудня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ „ПриватБанк" подало дану позовну заяву до суду 1 березня 2012 року, тобто в межах 5-річного строку позовної давності.

З урахуванням викладеного доводи апелянта про закінчення позовної давності у грудні 2010 року, про пропуск позивачем позовної давності та про відсутність підписаного сторонами письмового договору про збільшення позовної давності на увагу не заслуговують.

Відповідач узяті на себе зобов'язання за кредитним договором порушив і станом на 6 лютого 2012 року допустив заборгованість перед банком на загальну суму 24859,5 грн., яка складається з: 1837,39 грн. заборгованості за тілом кредитом; 10814,52 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом; 77,44 грн. комісійних; 10470,17 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також 500 і 1159,98 грн. штрафів, передбачених п. 5.3. Умов.

Доказів, які б спростовували правильність зробленого банком розрахунку кредитної заборгованості відповідача, у справі немає, і самим ОСОБА_1 доказів із цього приводу суду не подано.

Разом з тим, відповідно до частини 2 ст. 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Судом установлено, що відповідач отримав від позивача кредит у загальній сумі 2277,6 грн., а його заборгованість за тілом кредитом на час звернення банку із даним позовом до суду на суму 24859,5 грн. становила всього 1837,39 грн. (а. с. 1-2). Термін погашення цього кредиту сторонами був визначений 12 грудня 2007 року (а. с. 3 зворот).

Пункт 6.1. Умов зобов'язував банк здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору.

Проте незважаючи на цей обов'язок, а також на те, що право вимоги до позичальника у зв'язку із неповерненням кредиту, у банку виникло найпізніше 13 грудня 2007 року, кредитор, використовуючи збільшений договором сторін 5-річний термін позовної давності, на підставі вигідного для нього пункту 5.1. Умов протягом наступних майже 5 років продовжив нараховувати відповідачу пеню, що призвело до її зростання аж до 10470,17 грн., й яка (пеня) більш аніж у 5,5 разів перевищила суму основної заборгованості відповідача за тілом кредиту. І лише перед збігом збільшеної до 5 років позовної давності банк припинив нарахування пені та звернувся до суду із даним позовом до відповідача.

Таку поведінку кредитора, який, на переконання колегії суддів, не вжив заходів щодо зменшення збитків, апеляційний суд розцінює як недобросовісну.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені вище обставини та вимоги закону дають апеляційному суду підстави зменшити розмір пені за порушення умов кредитного договору з 10814,52 до 500 грн., а загальну суму кредитної заборгованості, що підлягає стягненню з боржника на користь банку, відповідно з 24859,5 до 14889,33 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 259, 551, 616 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Млинівського районного суду від 29 березня 2012 року частково змінити. Зменшити розмір пені з 10814,52 грн. до 500 грн., а суму загальної кредитної заборгованості, що підлягає стягненню з боржника ОСОБА_1 на користь банку, відповідно з 24859,5 до 14889,33 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять грн. 33 коп.).

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: