Постанова № 24211592, 19.04.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2012 року Справа № 2а/2370/836/2012

12 год. 45 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

при секретарях Лисенко С.С., Кулику О.П.,

за участю представника позивача -ОСОБА_1 - за довіреністю,

представника відповідача -ОСОБА_2-за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВіВа-трейд»до державної податкової інспекції у м. Черкасах про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У березні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «ВіВа-трейд»(далі -ТОВ, позивач) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси (далі ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.12.2011 року №000004462301, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, є необґрунтованими та неправомірними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Представник ДПІ у м. Черкасах проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, зазначивши, що перевіркою встановлено заниження товариством податку на додану вартість у загальній сумі 88259 грн., в тому числі 73480 грн. за основним платежем та 14779 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями, по періодах - за вересень 2010 року -59111 грн., січень 2011 року -14396 грн., чим порушено позивачем вимоги п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, та п.198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

З 10.11.2011 по 23.11.2011 державними податковими ревізорами ДПІ у м. Черкаси проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ВіВа-трейд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2011р.

За результатами перевірки складений акт від 30.11.2011 № 2673/23-2/33585132, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, та п.198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010, у результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся всього на суму 88259 грн., у тому числі 73480 грн. за основним платежем та 14779 грн. за штрафними санкціями.

На підставі акту перевірки від 30.11.2011 № 2673/23-2/33585132 ДПІ у м. Черкасах винесено податкове повідомлення - рішення від 05.12.2011 року №000004462301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із зазначенням суми грошового зобов'язання за основним платежем 73480 грн. за основним платежем та 14779 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з прийнятим податковим органом податковим повідомленням - рішенням, ТОВ «ВіВа-трейд»подано скаргу від 14.12.2011 року № 4266/10 до ДПА в Черкаській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення про результати розгляду скарги від 30.01.2012 року №3401 25-010, яким залишено без змін податкове повідомлення рішення від 05.12.2011 року №000004462301, а скаргу товариства - без задоволення.

Позивачем подано скаргу до Державної податкової адміністрації України (вх.№2277/6 ДПА України від 10.02.2012 року) на податкове повідомлення рішення ДПІ у м. Черкаси від 05.12.2011 року №000004462301, за результатом розгляду якої Державною податковою службою України прийнято рішення про результати розгляду повторної скарги від 01.03.2012 року №37/2/6/10-2115, яким залишено без змін податкове повідомлення рішення від 05.12.2011 року №000004462301, а скаргу товариства - без задоволення.

За результатами планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, та п.198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010, у результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся всього на суму 88259 грн., у тому числі 73480 грн. за основним платежем та 14779 грн. за штрафними санкціями.

Також за наслідками перевірки встановлено, що позивач у вересні 2010 року отримав товарно-матеріальні цінності та інформаційно-консультаційні послуги від контрагента -ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи»на підставі податкових накладних від 30.09.2010 № 300924 на суму ПДВ 50886, 67 грн. та від 03.09.2010 № 30902 на суму ПДВ 8244, 12 грн., які позивач включив до складу податкового кредиту вересня 2010 року на суму 59110, 79 грн. ПДВ.

У ході проведення перевірки позивача використано матеріали невиїзної документальної перевірки ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи»по податку на додану вартість за період вересень 2010 року (акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 18.04.2011 № 847/2307/37079813). У зазначеному акті перевірки вказано, що ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи»у вересні 2010 року сформувало податковий кредит на суму ПДВ 1678509 грн. на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Авіор Плюс»та відповідно до пояснень директора та головного бухгалтера ПП «Авіор Плюс»ОСОБА_3., отриманого 17.03.2011 оперуповноваженим ВОЗСПБ ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва майором податкової міліції Шматюком М.І., встановлено наступне: в листопаді 2006 року в громадському транспорті м. Черкаси у ОСОБА_3 викрали паспорт, про що було надано відповідну заяву до районного відділу МВС у м. Черкаси; жодних підприємств на своє ім'я ОСОБА_3 не реєструвала, рахунків в установах банку не відкривала та нікого на вчинення таких дій не уповноважувала; жодного відношення до діяльності ПП «Авіор Плюс»вона не мала, місцезнаходження вказаного підприємства їй не відомо; від себе чи від імені керівника ПП «Авіор Плюс»договорів, угод, контрактів, з будь-якими підприємствами не укладала, податкові, видаткові накладні, акти прийому передачі товарно-матеріальних цінностей, акти виконаних робіт,рахунки, які підтверджують взаємовідносини ПП «Авіор Плюс»з будь-якими підприємствами, не підписувала та нікого не уповноважувала на вчинення таких дій, печаткою не користувалася, замовлення на її виготовлення не робила, звітність до податкових та інших органів не складала та не подавала, свій підпис на таких документах не ставила. Таким чином, за наслідками вказаної перевірки зроблено висновок про порушення ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи»статті 228 Цивільного кодексу України щодо укладання правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Також в акті перевірки від 30.11.2011 № 2673/23-2/33585132 зазначено, що відповідно до наданих для перевірки документів позивач у січні 2011 року отримало товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Ізбатаком»на підставі податкової накладної від 08.01.2011 № 10 на суму ПВ 14368,74 грн, виписаної ТОВ «Ізбатком», і позивач включив зазначену суму ПДВ до складу податкового кредиту січня 2011 року.

Під час проведення перевірки позивача ревізорами використано довідку ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 29.04.2011 № 494/3-20-37166362 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ізбатаком»щодо підтвердження господарських відносин із платником податків наведеними в додатку 1 за січень 2011 року, відповідно до якої на ТОВ «Ізбатаком»відсутні складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності.

Таким чином, перевіркою на підставі ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблено висновок, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Бізнес промоушен технолоджі»і з ТОВ «Ізбатаком»не спричинили реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Враховуючи вищевикладені висновки відповідача, суд зауважує, що дані твердження податкового органу підлягають спростуванню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили.

Ведення податкового обліку відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в періоді, що підлягав перевірці) та статей 1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного в періоді, що підлягав перевірці) покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в періоді, що підлягав перевірці) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Таким чином, розрахунок суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, здійснюється на підставі даних сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за звітний податковий період.

Судом встановлено, що між позивачем (згідно договору - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес промоушен технолоджі» (згідно договору - Виконавець) укладено Договір про надання інформаційних послуг №236/2 від 15.09.2010 року, згідно з яким Замовник отримує, а Виконавець зобов'язується надати комплекс інформаційних послуг по наданню Замовнику систематизованої інформації про представлених на ринках України та країн СНД виробниках устаткування для підприємств переробної промисловості, їх торговельних представниках і дилерах, виробляємої продукції, а також про підприємства, які спеціалізуються на поставках, гарантійному та післягарантійному обслуговуванні такого устаткування.

Згідно з додатком №1 до Договору № 236/2 від 15.09.2010 року -протоколу № 1 узгодження договірної ціни на послуги зазначено, що сторонами досягнуто згоди про розмір договірної ціни про надання послуг в сумі 254 333,33 грн. без ПДВ, ПДВ (20%) -50866,67 грн., всього -305200 грн.( а.с. 80, том 1).

На виконання умов договору складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2010 року та звіт -додаток до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2010 року ( а.с.81, 97 том 1).

Також, між позивачем(покупець) та ТОВ «Ізбатаком»(постачальник) укладено Договір купівлі-продажу від 01.10.2010, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити товар, а покупець -прийняти його і оплатити в строк, визначений в договорі, в асортименті та за ціною на умовах даного договору.

На виконання укладених з позивачем договорів: ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи»виписало податкові накладні від 30.09.2010 № 300924 на суму ПДВ 50886, 67 грн. та від 03.09.2010 № 30902 на суму ПДВ 8244, 12 грн.; ТОВ «Ізбатаком»виписало податкову накладну від 08.01.2011 № 10 на суму ПДВ 14368,74 грн.

Суми податку на додану вартість згідно зазначених вище податкових накладних включені позивачем до складу податкового кредиту в сумі 73480 грн., а саме: у вересні 2010 року на суму 59111 грн., у січні 2011 року на суму 14369 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Варто зазначити, що ТОВ «Віва-трейд»на момент здійснення господарських операцій та виписки зазначених вище податкових накладних було зареєстровано платником податку на додану вартість, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Щодо посилань ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на порушення вимог податкового законодавства України контрагента позивача - ТОВ «Ізбатаком»щодо, зокрема, неподання підприємством декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року, як обставину, що підтверджує правомірність винесеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд вважає їх такими, що підлягають спростуванню з огляду на наступне.

Чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії»Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці).

Відповідно до п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці) право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд вважає необхідним зазначити, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність включення ТОВ «ВіВа-трейд »до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів від ТОВ «Бізнес ghjvjeity технолоджі»та від ТОВ «Ізбатаком».

Суд також звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Отже, ДПІ у м. Черкасах не доведено, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Натомість суд приходить до висновку, що зміст укладених позивачем угод не суперечить актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник податкового органу не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення від 15.12.2011 року №000004462301.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 15.12.2011 року №000004462301 прийняте ДПІ у м. Черкасах необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги ТОВ «ВіВа-трейд»є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВіВа-трейд»задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах від 5 грудня 2011 року № 000004462301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВіВа-трейд»(ідентифікаційний код 33585132) 882 (вісімсот вісімдесят дві) грн. 59 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко